ENRU
15 років без землі: як працюють українські фермери — RE:ФОРМА
21 жовтня, 2016
Чи можуть фермерські господарства конкурувати із агрохолдингами? Чому мораторій на продаж землі не сприяє залученню інвестицій в сільське господарство? Від кого і для кого українські політики «захищають» землю?

Новий український фермер

Герой цієї публікації – фермер Дмитро Огньов. За п’ять років він зумів створити на Львівщині успішне господарство із розведення племінних овець. Сьогодні - залюбки ділиться досвідом з молодими підприємцями, які хочуть займатися сільським господарством. А ще – розповідає про причини, які багатьох відштовхують від створення власної справи.

Займатися фермерством вирішив доволі спонтанно, розповідає Дмитро. Але вже коли почав цікавитися сільським господарством більше, зрозумів для себе – в його господарстві однозначно мають бути вівці.

«З цими тваринами ми одразу знайшли порозуміння і внутрішній зв'язок. А це дуже важливо, якщо хочеш займатися улюбленою справою з душею», — каже він.

Оскільки попереднього досвіду пов’язаного з тваринництвом не було, власну справу почав з вивчення літератури. Головний принцип, якого притримувався від початку, – робити все за технологією. Але якраз це виявилося не так вже й просто. Пояснює — в Україні  мало хто вміє працювати ефективно. Немає самої моделі побудови фермерського господарства. Якось звикли: якщо сільське господарство – то по-дідівськи, у брудних чоботах і старій куфайці.

Цей стереотип разюче контрастує з самим Дмитром Огнєвим. Інтелігентний, добре вбраний, на хорошій автівці чоловік веде нас дивитися свою ферму. Перше, що впадає в очі – самі кошари. Чисті, світлі, електрифіковані приміщення з високими стелями. Будували їх за західною технологією. В Україні таких стандартів просто не існувало.

Старі радянські посібники із розведення овець теж в нагоді не стали — в Союзі робили ставку на отримання шерсті, і всі поради виявилися непридатними для вирощування м’ясних порід. Дмитро почав шукати досвіду в Європі. Вивчив технологію. Купив в Австрії перших 70 овець (своєї селекції Україні теж немає, тому знайти хороших тварин для розведення неможливо).

І справа пішла. Вівці почали давати потомство. Одразу знайшовся ринок збуту. Поголів’я розрослося до двох з половиною тисяч. Нині Дмитро має ферми у трьох різних селах поблизу Дрогобича. Дає робочі місця селянам, платить податки в місцевий бюджет.

Його історія могла б бути ідеальною «success story». Якби не один факт. Все своє господарство Дмитро може дуже легко втратити.

Земельне питання

Перше і головне, що потрібно фермеру, аби займатися господарством і бути впевненим в своєму майбутньому, каже Дмитро, — це наявність власної землі. Конкретно йому земля потрібна щоб випасати тварин влітку і заготовляти сіно на зиму.

Дмитро розповідає, що в Австрії наявність власної землі — головний фактор, який визначає кількість овець на господарстві. Там є розраховані навантаження — 10 овець на один гектар. Якщо австрійський фермер має 60 гектарів землі, він може завести собі не більше 600 овець. Європейський досвід, за словами Дмитра, довів — у фермера має бути 75% власної землі. Тільки тоді ризики стають мінімальними.

В Україні ринку землі офіційно немає.

Фермер позбавлений можливості її купити. Землю для господарства можна лише брати в оренду. Це і додаткові труднощі, і ризики. Для прикладу, Дмитро везе нас показати довколишні поля, які зараз має в оренді. Переважно це людські паї і майже в кожної ділянки тут - своя історія. Щоб отримати їх в оренду доводилося вмовляти господарів, вишукувати власників, що виїхали. Інколи паї не оброблялися з десяток років і встигли порости чагарником. Дмитро викорчував його, вніс добрива, посіяв траву.

«Біда в тому, що в будь-який момент може прийти інший фермер, чи великий агрохолдинг, пообіцяти людям золоті гори, і ті віддадуть землю йому. Ми вмить залишимося без корму для тварин і в один момент втратимо все», — каже чоловік.

На його думку, це одна з причин, через яку йти у фермерство сьогодні ризиковано.

«Ніхто не каже, що фермер має отримати землю безкоштовно. Дайте нам її купити. Це мотивація – людина платить гроші, і їх потрібно повертати. Тому фермер зацікавлений працювати і отримувати максимальний прибуток з цих ділянок».

Мораторій

Того тижня, коли ми розмовляли з Дмитром Огнєвим, питання ринку землі стояло і на порядку денному Верховної Ради. Український парламент вже восьмий у своїй історії раз продовжив мораторій на продаж земель.

Щоб розуміти масштаб питання, наведемо кілька цифр. Загалом в Україні майже 43 мільйони гектарів землі сільськогосподарського призначення. 32,5 мільйони – це рілля. Пасовища займають 5,5 мільйонів гектарів. Решта – це сіножаті, перелоги, багаторічні насадження та інші сільськогосподарські землі.

Із них тільки 1,7 мільйона гектарів перебувають у вільному обігу. Тобто власники цієї землі можуть її продати або використати як заставу під кредит. Йдеться про ділянки для ведення підсобного господарства, землю, яку приватизували або отримали у спадщину.

Щодо решти земель сільськогосподарського призначення (41 мільйон гектарів) вже 15 років діє мораторій на продаж. Вперше цю заборону парламент ухвалив в 2001 році, востаннє – 6 жовтня цього року.

Аргументи політиків в сесійній залі за цей час не надто змінилися.

Передумовою для запуску ринку землі є ухвалення закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Народні депутати в листопаді 2015 року зобов’язалися підготувати відповідний законопроект впродовж 4 місяців. Проте в комітеті з аграрної політики та земельних відносин, який є головним в цьому питанні, такого документу досі немає.

Міністерство аграрної політики підготувало законопроект про обіг земель. В документі пропонується зробити право оренди чи користування нерухомим майном предметом іпотеки. Це має дати можливість фермеру, який орендує землю, отримати кредитні кошти для своєї діяльності. Якщо ж він свої зобов’язання не виконає, то банк забере не землю, а право здати її в оренду. Втім, вносити законопроект до парламенту без попереднього обговорення Мінагро не готове.

«Мораторій підтримують ті, хто виграє на ньому»

Народний депутат Олексій Мушак – один з тих, хто не підтримує заборону на продаж земель і не голосував за продовження мораторію.

«У нас є 7 мільйонів власників землі. Земля вже давно приватизована. Але український селянин не має права цю землю продавати. Це закріпачення», — каже він.

Депутат пояснює – проти ринку землі виступають ті, кому вигідна його відсутність зараз. Наприклад, великі агрохолдинги та їхні лобісти.

«Вони мають можливість задешево купувати землю через різні схеми, а тіньовий ринок землі вже сформований, і друге – можливість задешево цю землю орендувати. Вони є категорично проти запровадження ринку, тому що тоді їм прийдеться більше платити за оренду».

Керівник проекту «Німецько-український агрополітичний діалог» Фольке Зассе, називає поганим і те, що ухвалення мораторіїв в Україні відбувається із кроком на один рік. Він пояснює — інвестору потрібні довготермінові умови, і якщо депутати вже роблять це, то мають ставити довші терміни, щоб фермери могли розрахувати на тривалі правила:

«Але скрізь у світі у вільних індустріальних країнах досвід показує, що коли є право на власність, яке захищається державою, це позитивно впливає на економічний розвиток. Це стосується  і сільського господарства»

За словами експерта, в Німеччині вільний ринок землі існує десятиліттями. Середній розмір ділянки там – 60 гектарів на одного власника, хоча ринок вільний і всі можуть купити чи продати землю. «Умови диктує ринок», — додає експерт.

А що наш фермер? Аргументи політиків, які знову не дали йому права купити землю, на якій господарює, Дмитро Огньов називає маніпуляцією.

«Таку кількість землі, яка є в Україні скупити неможливо фізично. Всіх грошей Європи на це не вистачить», — каже він.

Чоловік пояснює, що для селянина продаж ділянки, яку він все одно не обробляє, – це можливість підкріпити свою сім’ю фінансово. Плата, яку вони сьогодні отримують за оренду – менша, ніж відсотки з депозиту, якщо землю продати, а гроші покласти в банк, каже він.

«Ринок потрібно відкривати, земля має продаватися. Якщо людина не хоче займатися землею, вона не буде її скуповувати. Немає сенсу купувати землю, платити за неї мільярди, якщо ці гроші потім не працюватимуть. В капіталістичному світі це неможливо», — знизує плечима він.

Дмитро самим лише своїм прикладом спростовує заяви з трибуни, що землю купуватимуть не українці. Він давно хоче працювати на своїй землі, але вкотре отримує відмову від законодавця.

Українське фермерство в цифрах

В Україні трохи менше 39 тисяч фермерських господарств, які працюють на 4,4 мільйонах гектарів землі. Найбільше фермерів зареєстровано в центральних та південних областях, найменше — на півночі та заході.

В основному вони вирощують зернові та олійні культури — ними засівають 80% площ. Тваринництвом займаються лише 3% фермерських господарств. Їхня частка у загальному виробництві молока, м’яса, яєць складає від піввідсотка до двох. Внесок фермерів, які займаються рослинництвом серйозніший і складає від 12% для зернових до 19% для соняшника.

А як у них. Болгарія

Болгарія взялася за земельну реформу на початку 90-их. Роздержавлення земель відбувалося через ліквідацію кооперативів і розподіл земель між їхніми членами. Інший шлях – так звана реституція, коли держава повертала ділянки законним власникам, які володіли землею до проведення колективізації у 1946 році.

Наслідком такої реформи стало величезне дроблення земель, що створювало серйозні проблеми для фермерів, зацікавлених в оренді великих ділянок. Велика частина земель простоювала, оскільки колишніх власників не змогли знайти або ж вони переїхали з села в місто і ділянки їм були не потрібні.

Законом про орні землі також ввели обмеження на володіння землею: один громадянин міг володіти ділянкою площею не більше 30 гектарів. Іноземці такого права взагалі не мали.

Болгарія взялася за земельну реформу на початку 90-их

Ситуація змінилася після підписання угоди про асоціацію з ЄС у 2007 та економічної кризи 2008-го. Болгарський уряд на виконання європейської директиви про вільний обіг капіталу дозволив  європейським компаніям купувати землю. Зробити вони це можуть через юридичних або фізичних осіб, які працюють або проживають в Болгарії не менше 5 років.

Економічна криза посприяла тому, що інвестори зацікавилися землею. Основними гравцями на ринку стали місцеві землевласники, які купували та брали в оренду землі для сільгоспвиробництва. Їхніми конкурентами стали спеціальні інвестиційні фонди, серед засновників яких часто були компанії з Німеччини, Швейцарії, Кіпру. Вони не займалися господарською діяльністю і придбані десятки тисяч гектарів здавали в оренду фермерам.

Такі ініціативи сприяли відродженню сільського господарства, залученню інвестицій та підвищенню ефективності галузі. Однак зворотна сторона цього процесу – постійне скорочення землевласників та відсутність розвитку сільської місцевості. Дрібні фермери не часто користуються можливістю отримати субсидії Євросоюзу і здають свої ділянки в оренду крупним виробникам, які й отримують основні вигоди від єдиної сільськогосподарської політики ЄС. Інший варіант - продати землю, отримавши за гектар 4,5 тисячі євро.

«RE:Форма» — це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, телеканалу UA: Перший і Програми USAID РАДА