Авдіївка: «Нам не дають ані наступати, ані оборонятись»

При в'їзді в саму Авдіївку видається, наче все тихо. Ахметівський коксохім (Авдіївський коксохімічний завод – Hromadske) працює. На вході красується новий напис: «Метинвест. Время сильных людей». Із «сильних людей» видно тільки охоронців, які вибігають із криками, що не можна фотографувати навіть вхід здалеку.

Напис на вході до Авдіївського коксохімічного заводу: «Время сильных людей». Червень 2016. Hromadske.ua

Зимою міни прилітали і сюди. Але тепер тут спокійно.

На вулицях бавляться діти. В прифронтових містах це ознака того, що тут вже якийсь час не стріляють. Автобус забирає з коксохіма працівників і розвозить містом.

На околиці міста стоїть дев`ятиповерхова будівля. Її називають тут «Девятина». Це місце зустрічі всіх з усіма. Ми тут, чекаючи наших знайомих військових, зустріли «СИМИК»  – військово-цивільну співпрацю, волонтерів при Міноборони, котрі привезли солдатами турніки для занять спортом та ще кількох військових з інших підрозділів.

У дев`ятиповерхівці на околиці Авдіївки розмістились медики і капелан  УПЦ КП. Hromadske.ua

Сама «Девятина» ще зимою була передовою фронту. По ній це видно – обстріляна з десяток разів. Відтоді люди тут майже не живуть.

На першому поверсі розмістились військові медики 16-го батальйону, на другому — медики-волонтери «Госпітальєри», на третьому в квартирі №18 — тепер церква. На одній зі стін олівцем акуратним почерком написано вибачення перед власниками квартири за те, що їхнє помешкання тепер зайняте.

Отець Стефан, капелан УПЦ КП служить на третьому поверсі «дев'ятини» в Авдіївці

Господарює тепер тут отець Стефан.  Він капеллан Української православної церкви Київського патріархату  зі Львівщини. Ставить перед іконою дві свічки – одну в коробочку з піском з написом: «за упокій», іншу – з написом «за здоров'я».

Отець Стефан привіз сюди і священичі ризи, які вишив собі сам. В них служить по неділях службу:
«Заходять  двоє — троє солдатів. От ті, що лишились тут жити, не приходять. Іноді приходять солдати, коли вип'ють, просять посповідати. Я тоді кажу: приходь завтра» – розповідає Отець Стефан.

На інших дверях під'їзду подекуди приклеєні скотчем таблички: «Тут живуть люди». Але в багатьох видно, що не живуть:

«Живуть на весь під'ізд лише у двох квартирах і все. І то повернулись. Тут ж раніше була передова, то всюди валялась зброя, боєприпаси, і лише солдати жили». 

Священичі ризи, які привіз із собою отець Стефан

Сам Отець Стефан мешкає на другом поверсі з «Госпітальєрами». Їх на чергуванні троє. Один на передовій, інші вечеряють. Волонтер «Жовтий» до війни був ветеринаром, «Гєра» – айтішником. Тепер вони пройшли медичні курси і тут:

«Препаратів необхідних волонтери закупили на місяць,  а вистачило на  10 днів, так було багато роботи. Ці останні два тижні дійсно жара». 

Скільки поранених не кажуть, бо не можна. «Гєра» три дні тому витяг бійця з осколком в голові. Той зараз в комі, лежить в лікарні в Дніпрі.

Зліва від Девятини, трохи далі шахта Бутівка. Там вже передова. І прямо від Девятини – промзона Авдіївки. Там стріляють ще більше.

Їдемо в той бік. На «нулі» (позиції військових на лінії розмежування – ред.) в сторону Ясинуватої стоїть 16-й батальйон 58-ї бригади Збройних сил України.

Руїни будівлі туристичного комплексу на околицях Авдіївки

До війни тут  був туристичний комплекс. Біля воріт, котрі постріляло і попалило, — рештки від дитячої машинки.

Розбиті ворота на в'їзді до зруйнованого туристичного комплексу

Десь далі працює кулемет:

«Ну що казати, х***чать тут постійно» – каже Олег з 16-го 58-ї бригади ЗСУ батальйону.

Боєць «Шульц» спокійно п'є чай і жартує про вогонь з боку окупованих територій

Чоловік з позивним «Шульц» трохи далі на позиціях наливає нам чай. Його підрозділ дислокуються вже в Старій Авдіївці, це та частина, що прилягає до промзони, тут вже обстрілюють.

«Між нами тут є негласне правило: вони не стріляють по житлових кварталах Авдіївки, ми не стріляємо в сторону Ясинуватої, щоб не зачіпити житлових будівель. Стріляємось тут в промзоні» – каже нам командир одного з добровольчих підрозділів, якого тут офіційно немає, з позивним «Чорний».

Нам роблять чай і розповідають про часті обстріли

На подвір'ї, де ми п'ємо чай, висить дзеркало. Над ним напис: «Боєць, заправся». Цю позицію самі військові 16-го батальйону  58-ї бригади Збройних сил називають Голівудом. Це останнє місце, куди пускають журналістів, далі всім кажуть, що занадто небезпечно.

Напис над дзеркалом на подвір'ї, де розмістились українські військові: «Воїн, заправся»

Поки розмовляємо із «Шульцом», над головою –  метрів на сім вище – пролітають кулі. І знову чути, як працює кулемет.

«Я ні в одній країні не бачив, аби не дозволяли ані наступати, ані оборонятись» – спокійно п'є далі чай «Шульц». Знову свист, я інстинктивно пригинаюсь.

«Це — лелеки, і це — лелека дзьобом клацає. Це — тактичні горобці, не бійтеся» – жартує  «Шульц».