ENRU
Двічі втратити Крим: Історія Сінавера Кадирова
19 травня, 2016
Опинитись під забороною в'їзду до Криму та не мати можливості поховати батька. Знати ціну довгоочікуваного повернення на півострів, звідки депортували родину та отримати нове рішення про видворення. Для кримського татарина, радянського політв'язная Сінавера Кадирова історія повторилась. Кого боїться самопроголошена влада півострову, та в чому бачить загрозу крихкому політичному режиму?

Сінавер Кадиров народився у Самарканді, республіка Узбекистан, в родині депортованих кримських татар. У 12 років родина Кадирових переїхала до Ташкенту. Їхня сім'я була однією з перших, які виїхали з сільских поселень, куди 1944 відправляли депортованих — їх селили далеко від районних центрів та міст. Про заборону на в'їзд до Криму кримським татарам Сінавер Кадиров знав з дитинства. Одного разу він випадково підслухав розмову батька з другом сім'ї. Той зупинився на ночівлю у Кадирових в Ташкенті дорогою в Крим.

«Батько запитав, як він себе почуває матеріально. Той сказав, що великих грошей не має, а розраховує більше на удачу і не збирається їхати в міста, а десь у сільські місцевості. Дитиною воно, мабуть, десь застрягло глибоко в пам'яті на рівні підсвідомості, що передусім потрібно розраховувати на себе, і народ не повинен чекати, коли влада дозволить повернутись»

Протягом десятиліть радянська влада всіляко контролювала депортованих кримських татар. Люди довгий час жили в умовах комендаського режиму, коли необхідно було обов'язково відмічатись у коменданта. За національною ознакою відбувався відбір на частину спеціальностей в університетах. Існувала жорстка заборона на переїзд до Криму. За словами Сінавера Кадирова, так у свій час він дізнався також про заборону для кримських татар на вступ на юридичний та історичний факультети. Відбувався контроль за громадською активністю та пресою. В засланні під жорстким пресингом зародження кримськотатарського національного руху відбувалось у квартирах друзів та родичів. 

«Якось, в гостях у друзів нашої сім'ї, я потрапив на зібрання, де були мої батьки та знайомі. Вони активно обговорювали, які звернення необхідно писати, а також інформували про перемовини та результати поїздки. Мова йшла про можливість поверення в Крим. Тоді формували звернення та збирали підписи у громади. Мовляв, це не окрема думка певних людей, а бажання більшості. І ось вам звернення з підписами. Так я вперше побачив кримськотатарський національний рух в дії».

Перші сподівання на повернення 

Після хвилі протестів кримськотатарського національного руху у 1967 році був ухвалений Указ вищого органу радянської влади, у якому йшлося про те, що «...громадяни татарської національності... та члени їхніх сімей користуються правом, як і всі громадяни СРСР, жити на всій території відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим». 

Щоправда, ця програма була втілена лише на папері. Спочатку повідомляли, що Крим готувався прийняти певну кількість переселенців, а за декілька місяців ця програма була закрита, і Крим став закритим для кримських татар. Усі, хто їхав, знову опинились під загрозою арештів. 

«У зв'язку з цим у 1968 році проходять масові акції в Узбекистані, які сильно присікаються, і йде низка арештів, і так протягом кількох років поспіль. І настає момент, коли люди почали панікувати і розчаровуютись».

Сінавер Кадиров (ліворуч) в Узбекистані, 80-ті роки. Фото з архіву Сінавіра Кадирова

В цей час Сінавер Кадиров з однодумцями влаштовується до Ташкентского університету, де на педагогічному факультеті навчалось більше сотні кримських татар. У стінах університету Кадиров з однодумцями створює періодичне видання «Къасевет», яке мало б інформувати про кримськотатарський національний рух та його цілі, бути майданчиком для кримськотатарського дискурсу. Щоправда, після двох випусків видання Сінавера Кадирова арештовують. 

«Виготовлення, розповсюдження документів теоретичного характеру, які порочать державний лад СРСР — така стаття. Нам всім дали по максимуму — 3 роки. Я був засланий у Якутію».

В цей час один за одним арештовують кримськотатарських активістів.

Наприкінцм 80-х – на початку 90-х кримські татари почали повертатися додому. Фото з архіву Сінавера Кадирова

90-ті — міжнародна увага та довгоочікуване повернення

«Після повернення з Якутії я приїхав до Криму. Це ще не означало, що я приїхав для того, щоб там влаштуватися. Завдання було в тому, щоб ось цей процес повернення активізувати і зробити неможливим для влади його зупинити, як це сталося, скажімо, в 1968 році. Тобто мій приїзд був більше пов'язаний з цим. Для мене було важливо, що б ми робили роботу, яка б дозволяла збільшити потік кримських татар, які повертались». 

В 90-х кримські татари, які повернулись на півострів, змушені були самі будувати собі житло. Фото з архіву Сінавера Кадирова

У 90-ті в Криму розгорнулась боротьба за земельні ділянки. Кримським татарам їх пропонували за нечувані гроші. 

«Уже сільську зону відкрили, ми не беремо Севастополь, він тоді взагалі був закритим, а вони просто вирішили не дозволяти кримським татарам селитися в містах Криму. Але знаєте, такий напівзруйнований, не знаю в якому стані, будинок — 20 тисяч, це ж шалені гроші на ті часи. В той час як в Узбекистані забороняли продавати своє житло. Мовляв, навіщо їм продавати, все одно поїдуть звідси…» 

За словами Кадирова, в цих умовах кримськотатарський національний рух пішов на такий крок як самобудівництво. 

У 90-ті в Криму розгорнулася боротьба за земельні ділянки. Кримським татарам їх пропонували за нечувані гроші. Фото з архіву Сінавера Кадирова

Анексія і кримські татари

«Вони (Російська Федерація — ред.) в нас бачать зазгрозу, оскільки тільки кримські татари, за великим рахунком, не погодилися з цією окупацією. Інша справа, що нам нічого було протиставити цій грубій фізичній силі і військовій машині, окрім як своє неприйняття, і наше — «ні». Інших можливостей в нас не було. Ті спроби, з якими ми звернулися до українських військових, до українських силовиків спільно протистояти агресорові, вони не знайшли розуміння і підтримки з боку силовиків і армійського командування, яке перебувало в Криму. У цих умовах залишається лише єдина можливість висловити свою позицію — це громадянське протистояння, яким з перших днів займався національний рух кримських татар».

Мітинг під Кримським парламентом. 26 лютого 2014

Після анексії Сінавер Кадиров залишився в Криму. Більше року він продовжував займатись громадською діяльністю. Однин з напрямків якої — питання отримання російських паспортів. У Меджлісі до останнього намагались відягнути цей процес. 

«Ми почали працювати з людьми. Ми десь розуміли, що може наступити момент, коли без паспортів люди не зможуть нічого зробити, але намагалися пояснити, що цей момент, коли вже говорили «не можу», настане тоді, а не зараз, не відразу і так далі, оскільки для нас це було принципово важливо».

23 січня 2015 року на тимчасовому кордоні з Кримом російські силовики затримали Сінавера Кадирова разом з членами Меджлісу — Ескендером Барієвим і Абмеджітом Сулеймановим. Міський суд Армянська ухвалив рішення видворити активіста кримськотатарського національного руху. 

Сінавер Кадиров. Травень 2016

«Мене просто повезли в суд міста Армянська, і рішенням суду депортували. У судовому рішенні йдеться про мене, як про іноземного громадянина, який порушив термін перебування на території Російської Федерації.»

Батько

«Я якраз весь цей час перебував у Польщі, і до мене підійшов голова кримськотатарського культурного товариства польських татар, які корінням з Криму, в місті Ґданську. Я спочатку не зрозумів питання, він говорить: «Вибач, тобі говорити прямо?» Я кажу: «Однозначно». А він — «Тримайся, зараз мені подзвонили, що батько помер».

Батьки Сінавера Кадирова. Фото з архіву Сінавіра Кадирова

«Всі готові до того, що люди похилого віку вмирають. Але інша справа, коли ти просто не можеш поїхати попрощатись… Я розумів, що мене або не пустять, або, якщо пустять, то в будь-якому випадку вже пустять не туди...»

Могила батька в Криму. Фото Громадського

«Режим нас остерігається»

«Їх дратує, що ось уже протягом двох років з дня окупації Криму, начебто і лідерів вже не пускають, і орган представницький заборонили, і практично діяльність ніяку не дають вести, а народ все ще видно, він не сприймає окупацію в будь-якому випадку — він себе протиставив, він дистанціюється від них. Це їх дуже сильно дратує. Вони думали, що прийдуть грізні, потужні, стільки техніки наженуть, і тут всі злякаються і будуть вести себе так, як вони хочуть. Але тут вони зіткнулися з тим, що зброя, виявляється, не завжди є найсильнішим аргументом, до того ж, коли перед тобою беззбройний — ти дуже незатишно почуваєшся. І ось я якраз таку мотивацію їхньої поведінки я бачу в цьому внутрішньому страху. Він виник, коли вони побачили кримських татар, а в їхніх очах — відсутність страху, тобто кримські татари їх не бояться. І це вселило страх у них самих». 

«В сьогоднішніх умовах, форма національно-територіальної автономії кримськотатарської в складі української держави для нас необхідна в силу того, що саме ця державність є гарантом збереження і розвитку кримськотатарського народу». 

Довідка:

 Сінавер Кадиров — кримськотатарський громадський активіст,      один з лідерів правозахисної організації«Азатлик», політв'язень                часів СРСР. Колишній член Меджлісу кримськотатарського народу