Історія сепаратизму: «Республіка» Південно-Молуккських островів

Те, що Україна має на сході під назвою «Луганська» та «Донецька народні республіки» — всього лише квазіутворення, з якими протягом ХХ сторіччя довелося зіткнутися США, Росії, Європі і навіть Австралії.

Створення так званих «республік» завжди супроводжувалися збройними конфліктами, терактами, трагедіями і, майже завжди, розвалювалось через декілька років, а іноді й швидше.

Громадське розпочинає серію публікацій про те, як сепаратисти різних країн оголошували війну державі, і як це закінчувалося.

У першій частині ми розповімо про «Південно-Молуккську республіку» в Індонезії.

Колоніальна передісторія

Після Другої світової війни традиційні кордони держав перекроїли.

Протягом 40 — 60-х багато держав отримували незалежність від своїх метрополій.

Так само сталося і з Індонезією, яка отримала незалежність від Нідерландів в 1949 році.

27 грудня, після тривалих переговорів у Гаазі, Нідерланди передали суверенітет територій «Нідерландської Ост-Індії» новому утворенню — Сполученим штатам Індонезії, які повинні були стати самостійною державою.

«СШІ» були федерацією, що складається з 16 державних утворень: Республіка Індонезія, куди входили острови Ява і Суматра з населенням близько 31 мільйона осіб, і 15 створених нідерландцями штатів з населенням від 100 тисяч до 11 мільйонів людей.

Сполучені Штати Індонезії, грудень 1949 – листопад 1950 рр.

У держави був двопалатний парламент, що складався з «Ради народних представників» і Сенату. Всього було 32 сенатори — по 2 від кожного із державних утворень.

17 серпня 1950 року Сполучені Штати Індонезії були офіційно розпущені, а на їхньому місці утворено унітарну державу «Республіка Індонезія».

Сучасна Республіка Індонезія, до складу якої з 1949 року увійшла більша частина територій Нідерландської Ост-Індії

У Східній частині держави були і Південно-Молуккські острови, вони також мали бути передані «СШІ» і, як наслідок, мали б увійти до республіки Індонезія.

Але Індонезія була мусульманською країною, хоч і декларувала світськість і свободу віросповідання, тому жителі острова Амбон, як християни, вирішили відокремитися і не входити до складу Індонезії.

Президент республіки Індонезія Сукарно — «Товариш», (так, у нього не було прізвища) проголосив курс на побудову унітарної держави на основі вибухової суміші «Ісламу, націоналізму і марксизму».

Президент республіки Індонезія Сукарно

Жителі християнського острова такого терпіти не збиралися, 25 квітня 1950 року на острові Амбон була проголошена «Республіка Південно-Молуккських островів».

Президентом став Йоханес Герман Манухуту, який помер через тиждень. Після його смерті керівництво перейшло до міністра закордонних справ — Сумокіля.

Сукарно на острові

Війна за цілісність

Вже 28 вересня Індонезія висадила на острів десант. Через місяць, 5 листопада, члени уряду втекли, тому що столиця «Республіки Південно-Молуккських островів» була захоплена індонезійськими військами.

Тренування на острові Амбон

На сусідньому острові Серам війська республіки спробували розгорнути партизанську війну.

Військовий «Республіки Південно-Молуккських островів»

Знадобилося 10 років, щоб заарештувати Сумокіля, він був узятий на острові Серам 2 грудня 1963 року, після чого партизанська війна припинилася.

Поки індонезійські війська ловили партизан, більше 4 тисяч військових із загону «республіки» втекли в Нідерланди, отримавши громадянство через те, що були спадкоємцями «Гвардії Ост-Індії», до якої належали перед деколонізацією.

11 березня 1966 правитель Індонезії Сукарно був скинутий генералом Сухарто, а правителя республіки сепаратистів Сумоклія стратили.

Жодних наступників і партизан більше не було — війна закінчилась, тому більше нічого не залишалося, як оголосити «уряд у вигнанні».

Першим таким президентом став Мунсама, який вже жив в Нідерландах.

Прямі акції терору

Незважаючи на відмінний економічний стан після еміграції в Нідерланди, молодь і підростаюче покоління вихідців з «республіки» тяжіла до кримінального акціонізму.

В Амстердамі збиралися гуртки «республіканців», які вирішували, яким чином можна впливати на політику.

В першу чергу ідея була в тому, щоб змусити Нідерланди, як колишню країну-господарку, вплинути на Індонезію, щоб та визнала незалежність «республіки».

(Щось схоже ми спостерігали на Донбасі, коли до Росії, як до наступниці СРСР зверталися за допомогою депутати Луганської та Донецької областей).

Після кількох невдалих спроб дипломатичного впливу, а республіканців з Малуккських островів ніхто серйозно не сприймав, вони вирішили перейти до терактів.

Поштова марка

Всього екстремістами було зроблено близько 7 спроб терактів на території Нідерландів — одні були успішними, інші — ні.

Вони палили посольства, а одного разу, в 1975 спробували взяти в заручники королеву Юліанну. Теракт провалився, а його організатори були застрелені.

Поштові марки

Однак, один з терактів виявився найбільш жорстоким.

Захоплення потяга і школи

В березні 1977 року дев'ять чоловіків з організації «Вільна молодь Південно-Молуккських островів» захопили потяг на півночі Нідерландів і взяли в заручники 51 людину.

У цей час ще чотири терористи цієї ж організації увірвалися в середню школу в околицях Бовенсмілде і взяли 110 заручників (через кілька днів в захопленій школі сталося масове харчове отруєння дітей і терористи випустили 106 осіб).

Терористи вимагали звільнити з в'язниць членів «вільної молоді», які відбувають покарання за теракт 1975 року, надати літак «Боїнг» в аеропорту Амстердама.

Голландці пішли на переговори. Проте розмови і вмовляння ні до чого не привели.

Події із захопленням потягу були під пильною увагою засобів масової інформації.

На другому тижні окупації потяга в пресі розгорівся скандал: журналісти дізналися «меню» терористів. Воно було досить різноманітним. Але особливо обурила газетярів велика кількість солодощів — цукерки, тістечка, торти. Фахівці з антитерору виправдовувались — підвищення вмісту цукру в крові знижує агресивність.

Переговори затягувалися. В уряді нарешті почали схилятися до штурму. Проведення операції поклали на корпус морської піхоти Нідерландів.

Неподалік від того місця, де перебував захоплений потяг, пролягали висушувальні канали.

Темної ночі бойові плавці по каналах підпливли до поїзда, доповзли до вагонів і встановили спеціальні пристрої для підслуховування.

Високочутлива апаратура реагувала на рух людей, а також на металеві предмети.

Це дало можливість цілодобово «слухати» терористів, відстежувати їхнє місцеперебування.

Крім того, під час свого нічного рейду бойові плавці встановили під вагонами вибухівку.

Наприкінці тритижневих безрезультатних переговорів виникла небезпечна ситуація — у заручників з'явилися перші ознаки «стокгольмського синдрому».

Нарешті, голландці вирішили піти на штурм. Штурм відбувся на 20-й день після захоплення поїзда.

Напередодні вночі, використовуючи апаратуру нічного бачення, бійці антитерористичного підрозділу таємно вийшли до поїзда і зайняли вихідні позиції (підрозділ мав назву «Віскі»).

Час «Х» було призначено на 4.50 ранку. Пролунали вибухи, які вибили вагонні двері назовні.

Після штурму

Бійці увірвалися в вагон, кидаючи світлозвукові гранати. У перестрілці загинули двоє заручників.

Вони, незважаючи на заклики спецназівців лежати, схопилися на ноги і потрапили під кулі.

Ще один заручник був поранений, в нього встиг вистрелити терорист. У бою знищили шістьох бандитів і троє здалися.

Атака школи в Бовенсмілде, яка проводилася одночасно зі штурмом поїзда, також завершилася перемогою спецназу.

Обидві операції синхронізувалися за часом — відстань між захопленими об'єктами виявилася невеликою і атаки слід було почати одночасно, інакше це могло мати непередбачувані наслідки.

Бійці, які штурмували школу, також були добре підготовлені до операції - вони вивчили план школи, про терористів їм розповіли відпущені школярі, велося постійне підслуховування і стеження.

У цей момент, коли «Старфайтер» грюкали над вагонами, бронетранспортер потужним ударом пробив одну зі стін шкільної будівлі.

Спецназівці увірвалися всередину. Чотирьох терористів вдалося захопити зненацька. Троє з них безтурботно спали, четвертий, судячи з усього вартовий, дрімав і не встиг зреагувати.

Заручники були налякані, однак не отримали навіть подряпини.

Як при штурмі потягу, так і школи, втрат серед бійців підрозділів спеціального призначення не було.

Амбон Сьогодні

Навіть у наш час в Нідерландах існує уряд республіки у вигнанні, хоча всі основні лідери давно мертві.

Остання насильницька акція була здійснена в 1978 році. Наразі ніхто не сприймає ідеї «республіки» як такі, що мають бути втілені в життя.