ENRU
Історичні пам’ятки, що можуть стати історією. RE:ФОРМА
19 серпня, 2016
Чому в Україні руйнується історичних пам’яток більше аніж відновлюється? Що потрібно зробити, аби історичні об’єкти стали прибутковими за рахунок туристів? Як зберегти культурну спадщину при нестачі бюджетних коштів?

ФОРТ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ. ДЛЯ ДЕРЖАВИ — НЕ ПАМ’ЯТКА

Тараканівський форт — унікальна для України споруда. Тисячі квадратних метрів, потужні укріплення, які Перша Світова війна знищила менше, аніж за десятиліття людської бездіяльності. Навіть зараз, у напівзруйнованому стані, архітектура комплексу вражає.

З траси до Форту немає жодного вказівника. Дорога схована в лісі і розбита. Можливо, таким і має бути шлях до оборонної споруди. Але точно – не до туристичного об’єкту.

Останній відрізок  дороги, який треба долати пішки, заростає небезпечним борщівником – рослиною, здатною викликати сильні опіки. Але найбільша небезпека — в аварійному стані самої будівлі, де цегла може впасти прямо на голову. Тому варто бути обережним.

Зробити пам’ятку безпечною і відвідуваною хоче районна влада. Форт могли б реставрувати і приєднати до складу історико-культурного комплексу Дубенського замку. Бюрократичні війни ведуться не один рік. Офіційно земля і сам Форт належать міністерству оборони, споруда досі має статус фортифікаційної і закріплена за місцевою військовою частиною.

Дубенська райрада вкотре звертається з депутатським запитом до Міноборони. Згадують, як вже кілька разів їм майже вдалося досягти мети. Тут майже узгодили створення Музею Першої світової війни, але щоразу, як отримували згоду від Міністра – змінювалася влада і перемовини доводилося починати спочатку. А роки йдуть. І йдуть вони не на користь Форту.

«Зараз ні район, ні сільська рада не можуть вкласти туди жодних коштів. А це дійсно є надзвичайно важлива історична будова, цікава для розвитку Дубенського району», — розповідає голова Дубенської РДА Юрій Парфенюк.

Ми теж оцінили «зацікавленість» Міністерства оборони в збереженні унікальної споруди. За два тижні підготовки програми у відомстві так і не спромоглися прокоментувати і пояснити, чи бодай розглядається варіант передачі Форту на баланс місцевої влади.

ОХОРОНА ПАМ’ЯТОК. ЩО В ЗАКОНІ?

За даними Держкомстату, на державному обліку перебуває майже 150 тисяч пам’яток, проте статус національного чи місцевого значення отримали тільки 7,5 тисяч. Це 5% від загальної кількості. При цьому значна частина зареєстрованих пам’яток місцевого значення – це спадок Радянського Союзу, тому більшість з них будуть зняті з обліку відповідно до закону про декомунізацію.

За законом «Про охорону культурної спадщини», всі пам’ятки, які перебувають на державному обліку, повинні бути занесені в реєстр з присвоєнням категорії національного або місцевого значення. До цього вони мають статус «щойно виявленого об’єкту культурної спадщини» і охороняються державою. Власник зобов’язаний утримувати пам’ятку в належному стані, проводити ремонт, захищати від руйнування, зберігаючи при цьому її автентичність. Він не може самовільно змінювати призначення пам’ятки чи розміщувати на ній без дозволу рекламу. Крім того, забороняється провадити діяльність, яка створює загрозу для пам’ятки.

В протилежному випадку вступає в дію розділ 8 закону – відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Найсерйозніше покарання – за проведення незаконних робіт, які можуть зашкодити пам’ятці. За це передбачено штраф до 170 тисяч гривень. Стільки ж доведеться заплатити, якщо не дотримуватися умов збереження, використання пам’ятки, особливо якщо це спричинило її руйнування.

Крім цього, держава залишає за собою право викупити пам’ятку, аби запобігти її знищенню або пошкодженню. Відповідне рішення ухвалює суд за позовом центрального або місцевого органу охорони культурної спадщини. Рішення можуть ухвалити, не попереджаючи власника, якщо потрібне негайне втручання, аби зберегти пам’ятку.

Але чи не найбільшою проблемою пам’яткоохоронного законодавства в Україні є його хронічне невиконання і порушення, за які ніхто не несе покарань. У випадку ж Тараканівського Форту – навіть при бажанні застосувати передбачені державою механізми не вийде. Форт досі не має офіційного статусу пам’ятки.

ЗАМОК ЛЮБАРТА. ПЕРШЕ УКРАЇНСЬКЕ ЧУДО

При грамотному управлінні держава може зберігати пам’ятки і забезпечувати їхнє ефективне використання. До таких прикладів можна зарахувати Замок Любарта у Луцьку. Ви напевне знаєте його обриси – В’їзна вежа намальована на звороті 200-гривневої купюри.

Замок — пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених замків в Україні. Ті частини мурів і веж, які все ж були зруйновані впродовж віків, відреставрували і добудували вже у ХХ столітті. У місті з цього приводу були різні думки, було багато противників втручання в архітектуру пам’ятки, але в Радянському Союзі думка людей, зазвичай, мало кого цікавила. Відбудовані шматки досі відрізняються кольором цегли. Але їх небагато. Замок і правда, чудово зберігся.

На внутрішньому подвір’ї замку під накриттям – законсервована церква ХІІ століття. Вона була найстарішою кам’яною будівлею Луцька. Зараз – це розкопані залишки фундаменту. Наукова співробітниця історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Ольга Бобела, вважає, що варіант з консервацією таких решток – найкращий шлях для їхнього збереження і досліджень.

«Не можна на цих руїнах будувати якусь нову церкву. Є ця давня церква, тут на великі свята навіть відбуваються богослужіння. Її захистили, вона не руйнується, руїни збережені. Так і має бути», — вважає науковець.

А найкращим доказом того, що Луцький замок управляється правильно, вважається кількість туристів, які його щодня відвідують. Ольга розповідає, що має групи з усіх регіонів України, і постійно — з-за кордону. А ще тут пишаються тим, що саме їхній замок у 2011 році зайняв перше місце в рейтингу «Семи чудес України».

«Перше українське чудо! Ми його так і називаємо», — сміється Ольга.

ВІДДАТИ В ПРИВАТНІ РУКИ?

Прикладів, де держава могла б похвалитися ефективним використанням культурних пам’яток на жаль, не так багато.

«В нас деградувала державна система охорони культурної спадщини», — вважає експерт з охорони культурних пам’яток Микола Яковина.

Ми зустрічаємося з ним в центрі Києва, на вулиці Старонаводницькій, біля напівзруйнованої вежі Київської фортеці. Вона була збудована в часи, коли Російська імперія готувалася до нападу Наполеона.

Зараз над історичною будівлею височіють будівельні крани, а внутрішній двір заріс чагарником. Кілька вцілілих кімнат займають бійці Самооборони Майдану, які, втім, ні до журналістів, ні до історичної цінності будівлі особливого інтересу не виявляють.

«Це красномовний випадок того, як все відбувається скрізь. Пам’ятка скоро загине», — констатує Яковина.

В Україні невигідно охороняти пам’ятки чи піклуватися про них. Земля, на якій вони стоять – часто є ціннішою для чиновників чи власників будівель. Знести пам’ятку не можна, тому часто всі просто чекають, доки вона впаде. А тоді на місці історії можна буде побудувати чергову висотку чи бізнес-центр.

Експерт вважає, що ситуація змінилася б на краще, якби в Україні створили позитивний клімат для потенційних приватних власників, зацікавлених у реставрації пам’яток.

«Такі механізми є у світі, треба не боятися концесії», — каже експерт. Він пояснює, що для цього треба досягти механізму, при якому від господарської діяльності пам’ятці не буде завдаватися шкода.

За законом в Україні усі пам’ятки, окрім археологічних, можуть перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Власники зобов’язані укласти з відповідним органом культурної спадщини охоронний договір, в якому детально прописано як буде використовуватися пам’ятка, види і терміни охоронних та відновлювальних робіт. До договору обов’язково додаються акт технічного стану пам’ятки та список культурних цінностей та предметів, що належать до неї. Якщо ж власник ухиляється від підписання договору, або не виконує його вимоги – його можуть оштрафувати на суму до 17 тисяч гривень.

Народний депутат Олександр Бригінець пояснює, що сьогодні перехід історичних будинків у приватну власність доволі детально виписаний в законі.

«Але приватний власник теж не завжди є добросовісним, тому не можна розглядати це як якусь панацею», — каже він.

Загалом же, за словами Бригінця, поки в країні не буде захищено будь-якого інвестора, не буде захищено і того інвестора, який може відбудувати пам’ятку.

А ЯК У НИХ. ВІДБУДУВАТИ, ЗНИЩЕНЕ ВІЙНОЮ

Питання історичної спадщини особливо гостро постало для поляків після закінчення Другої cвітової війни. Історична частина Варшави після повстання у 1944 році була майже повністю знищена німецькими військами. Польські реставратори взялися за амбітне завдання – відновити Старе Місто. І за 13 років успішно з цим впоралися – ЮНЕСКО включило Старе Місто в список всесвітньої спадщини як винятковий приклад майже повного відновлення періоду між ХІІІ і ХХ століттями.

Протягом ІІ Другої Світової Війни 85% будівель у Варшаві були знищені (1945). Фото з wikipwdia.org

Поляки перейняли німецький досвід в питанні охорони пам’яток, розділивши функції між державою та безпосередніми управителями. Влада пише закони та нормативні акти, виділяє гроші та формує державну політику. А власники пам’ятки беруть на себе охорону будівель, реставраційні та дослідницькі роботи.

Питаннями історико-культурної спадщини у Польщі займається Генеральний хранитель пам’яток, який за посадою є державним секретарем або заступником держсекретаря Міністерства культури та національного надбання. Він розробляє національну програму охорони пам’яток та погоджує призначення регіональних хранителів.

Прикладом систематичної роботи з відновлення пам’яток є замок Мальборк, який вважається найбільшою в світі спорудою, побудованою з цегли. Під час Другої Світової війни він був зруйнований більш ніж на 80%. Міністерство оборони Польщі, якому належав замок, спершу створило в ньому музей Армії, а потім, не бажаючи утримувати збитковий об’єкт, передали його місцевій владі. Замок поступово розбирали на цеглу, яка йшла на відновлення Варшави. Наприкінці 50-их готувалося знесення фортеці. Однак до цього не дійшло.

Замок у Мальборку, сучасний вигляд. Фото з wikipwdia.org

На початку 60-их почалося відновлення замку. Для початку відновили дах над вцілілим північним та західним крилом замку, де розмістили музей. Наприкінці 60-их була відновлена головна вежа, в 70-их — головні ворота, а на початку 80их – порохова вежа і будинок підстарости. А через десять років закінчили відновлювати зброярню тевтонських рицарів і замкові стіни. Роботи з відновлення тривають досі. На це йдуть кошти з польського бюджету та європейські гранти.

Замок Мальборк в 1997 році він був внесений в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Через 10 років потрапив до семи чудес Польщі. Зараз на території замку проводяться різноманітні майстер-класи, виставки. На окрему увагу заслуговує масштабне відтворення облоги Мальборка, коли польсько-литовські війська вибили із замку тевтонських лицарів. Все це плюс унікальна виставка середньовічних артефактів притягують сотні тисяч туристів в рік. До замку, який більше півстоліття тому ледь не зруйнували.

«RE:Форма» — це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, телеканалу UA: Перший і Програми USAID РАДА