Клінтон чи Трамп: хто кращий для України?

В Україні ми всі цікавимося американськими виборами. І ставимособі питання, чого Україна може від них очікувати? Чого можна очікувати від найближчих місяців?

Якщо говорити про Америку, то вперше за багато років на виборах борються два кандидати, які мають принципово різні бачення. Гіларі Клінтон, кандидатка від демократів, великою мірою перебуває у панівній традиції американської зовнішньополітичної філософії.

Можна також сказати, що вона є однією з тих людей, якістворювалицю традицію американської зовнішньополітичної доктрини – через ті посади, які вона посідала, і через те, ким вона є.

Якщо Клінтон стане президентом, то її політика щодо України та Росії буде, радше за все, подібною до тієї, яку веде нинішній президент Барак Обама. Але я також думаю, що вона займатиме жорсткішу позицію щодо Путіна. Вона здійснюватиме більше тиску на російського лідера. І вона продовжить американські спроби зміцнити та побудувати українську державу, знайти шлях – хоч це дуже нелегко, звісно, –відновити територіальну цілісність Україниі продовжувати те, на що сподівається уряд Сполучених Штатів, тобто більшу інтеграцію України з західним світом і з різними західними інституціями.

Чи це буде легко? – Ні. Чи це відбудеться швидко? – Теж ні. Чи будуть ці спроби повністю успішними? – Мабуть, теж ні. Але це саме те, що Гіларі Клінтон намагатиметься робити, якщо вона виграє вибори.

Якщо Клінтон стане президентом, то її політика щодо України та Росії буде, радше за все, подібною до тієї, яку веде нинішній президент Барак Обама.

Дональд Трамп, натомість, є абсолютно непередбачуваним. По-перше, він ніколи не мав посади, яка мала хоча б якийсь зв'язок із зовнішньою політикою. Тож, ми не маємо, на що опиратися в очікуваннях його майбутніх дій.

Ми можемо подивитися, натомість, на твердження, висловлені під час його кампанії. Або на те, якими людьми він оточив себе. Це ті індикатори, за якими ми можемо робити прогнози його зовнішньої політики – хоча вони є дуже непевними.

Він там казав цікаві речі. Наприклад, те, що він говорив про російського президента, дуже сильно відрізняється від поглядів більшості республіканців і, без сумніву, від поглядів Гіларі Клінтон. Наприклад, він говорив, що з Владіміром Путіним він цілком добре зможе порозумітися (хоча я не дуже певен, що саме він мав на увазі). Але в кожному разі це – інший меседж, порівняно з традиційною американською зовнішньою політикою. І означає він те, що, можливо, з Путіним Трамп шукатиме компромісів чи слухатиме його.

Трамп також дав зрозуміти, що Україна – це проблема Європи, що це не проблема Сполучених Штатів. Він також пропонує свою картину не лише щодо України чи колишнього Радянського Союзу, але й щодо всього світу. І його бачення полягає в тому, що Сполученим Штатам буде краще, якщо вони будуть менш залучені усправи світу. Ось та політика, яку ви можете очікувати від Дональда Трампа.

Однак, я би хотів тут додати одну річ. Від Трампа можна очікувати будь-чого. Особливо щодо зовнішньої політики. Дуже складно про щось говорити з певністю, бо за ним немає історії його зовнішньої політики. Крім того, він дуже часто змінює думку і дуже часто говорить речі, які суперечать одна одній. Бо, з одного боку, він говорить про те, що США будуть менше займатися світом, а з іншого боку – що Америка дуже швидко переможе Ісламську державу. І використовуватиме більше тортур і більше військової сили. Хоч, звісно, він не надсилатиме військ в Україну, це абсолютно інша ситуація.

Але, на мою думку, західні країни на кшталт США можуть найкраще допомогти Україні, якщо матимуть більш продуманий підхід. І я більше очікую такого підходу від Гіларі Клінтон, ніж від Дональда Трампа.

Лінкольн Мітчел: «Гіларі Клінтон має жорсткішу позицію фактично вусіх питаннях зовнішньої політики, ніж Барак Обама. Вона тут більше «яструб», ніж він.»

Давайте поговоримо про азійський континент – наприклад, про Сирію. Очевидно, що Трамп та Клінтон мають різні підходи щодо сирійського питання. Чого саме можна очікувати? Бо сирійське питання також пов'язане з питаннями України чи Росії.

Так, ці речі дійсно пов'язані. Гіларі Клінтон має жорсткішу позицію фактично вусіх питаннях зовнішньої політики, ніж Барак Обама. Вона тут більше «яструб», ніж він. Але це не означає, що вонає абсолютно войовничим «яструбом»радикально правих поглядів, який хоче просто бомбити всіх без винятку. І саме тому вона може захотіти робити зовнішню політику якось по-іншому, ніж, скажімо, у 2012 році, коли буладержсекретарем США.

Якщо вона стане президентом, то мені видається, що її простір для маневру буде не надто відрізнятися від того, який мав Барак Обама.

Ми не можемо відправити в Сирію наземну операцію, наприклад. І «Ісламську Державу» ми перемагаємо дуже повільно.

Наразі реальність полягає в тому, що Ісламська держава не є прямою загрозою Сполученим Штатам. Вона має жахливий вплив на певну частину світу, але ми цілком здатні захищати свої кордони. У цих президентських перегонах ми вже бачили кандидатів, які розганяють істерику з приводу Ісламської держави, чи стосовно ісламу, чи стосовно мусульман – але насправді все це не є безпосередньою проблемою, з якою стикаються Сполучені Штати.

Гіларі Клінтон також не зможе розв'язати усіх цих проблем за один день. І ніхто не зможе цього зробити. Але я думаю, що ми побачимо політику, яка великою мірою буде подібною до політики Обами. Добре це чи поганозалежить від того, як ви це сприймаєте. Можливо, вона буде лише трішечки жорсткішою.

Від Дональда Трампа ми ще не чули пропозицій, які би були схожі на складні розрахунки та підходи, і які би показували бодай розуміння проблеми.

Стосовно ж Дональда Трампа – то тут ми нічого не знаємо. З того, що він озвучував і що може нагадувати якусь стратегію, можна зробити висновок про його плани заборонити в'їзд до США для мусульман. Але ухвалити подібний закон в Сполучених Штатах просто неможливо. Це змінить характер та сенс існування Сполучених Штатів в один день. Неможливо навіть уявити, що буде далі після цього.

У будь-якому випадку, це нам не допоможе, адже створить ще більшу кількість ворогів, і лише посилить «Ісламську Державу». Така політика не є мудрою. Якщо йти шляхомбомбардувань, то дуже швидко стає незрозуміло, кого ви бомбардуєте. Коли ви здійснюєте бомбардування в Сирії, ви вбиваєте цивільне населення.

Пошук рішень буде непростим завданням для будь-кого, хто би був при владі. Але від Дональда Трампа ми ще не чули пропозицій, які би були схожі на складні розрахунки та підходи, і які би показували бодай розуміння проблеми. Ми, натомість, бачили ці складні пояснення від Гіларі.

Якими можуть бути стосунки США та Європи після виборів? Чи може йтися про, скажімо, зменшення чи збільшення впливу та зацікавленості США в Європі? Як може змінитися європейський вектор загалом?

Мабуть, я трохи повторююся, але це дуже важлива річ. Дональд Трамп скаже вам, що Америці не потрібна Європа, і Америці непотрібна решта світу. Гіларі Клінтон, натомість, будує свою кампанію, зокрема у сфері зовнішньої політики, на твердженні про те, що наші історичні альянси, багато з яких перебувають в Європі, заслуговують на підтримку.

Гіларі Клінтон висловлювала підтримку розширенню НАТО і включенню в альянс таких країн, як Україна чи Грузія – навіть якщо цього не відбудеться швидко. І, коли вона була державним секретарем США, вона працювала над цією метою. Це та лінія партнерства з нашими європейськими союзниками, яку Клінтон збирається продовжувати. У цьому сенсі вона не дуже відрізняється від нинішнього президента чи від його попередників.

Дональд Трамп, натомість, вважає, що США мають ретельно подумати над тим, чи має сенс залишатися в НАТО. Що можна тут сказати? США були в НАТО дуже довго. І переглядати це членство означатиме драматично змінити політику в Європі для всіх. Це, наприклад, абсолютно змінить політику щодо Росії. І зробить усіх значно більш вразливими. Тож подивимося, що буде далі.

Але я мушу сказати, що вперше бачу такі радикальновідмінні погляди на американську зовнішню політику. І ці відмінності значно більші, ніж, наприклад, у 2008 році, коли Барак Обама протистояв Джонові МакКейну.

Якими є ваші прогнози щодо результатів виборів? Звісно, ми намагаємося за ними стежити, але розуміємо, що складно щось передбачити.

Звісно, цього я не знаю достеменно. Але дані, із якими я мав можливість ознайомитися, свідчать про те, що Гіларі Клінтон має більше шансів перемогти. Ясна річ, це не гарантія її перемоги. Але людям в Україні, які слідкують за виборами, я би хотів нагадати ось про що: американська виборча система дуже дивна. У нас немає загальнонаціональних виборів. У нас є 50 штатів плюс округ Колумбія. І кожен із них має свої вибори, на яких протистоятимуть Клінтон і Трамп. Результатом цих виборів у штатах є обрання так званої «колегії виборникі»в, яка і вирішує долю президентських перегонів.

Тому значення має передусім кілька штатів, де відрив між двома кандидатами буде мінімальним. Щоближче вибори, тобільше ви маєте звертати увагу на ось яку річ: не так важливо, хто виграє згідно з загальнонаціональними опитуванням. Важливішим є те, хто перемагає в Огайо, хто перемагає у Флориді, хто перемагає в інших штатах, де переможець не є очевидним. Йдеться про 10 — 15 штатів, де розрив між кандидатами буде невеликим. Саме на це треба звертати увагу.

На цьому етапі цієї гри загальнонаціональні опитування дають певну картину. І свідчать вони про те, в яких саме штатах відбуватиметься головна битва, де саме результат залишається непевним. Це головна річ, на яку ці загальноамериканські опитування зараз вказують. Я думаю, в команді Клінтон є люди, які здивовані, що в такій кількості штатів битва буде серйозною.

Лінкольн Мітчел: «Ми побачили, що антимексиканські і відверто расистські твердження Дональда Трампа насправді дуже йому нашкодили»

За останній час відбувається кілька важливих речей. Перше: ми побачили, що Клінтон була офіційно названа кандидаткою від Демократичної партії. Друге: ми побачили, що антимексиканські і відверто расистські твердження Дональда Трампа насправді дуже йому нашкодили. Бо у республіканців в Америці немає шансів, якщо за них не голосуватимуть афроамериканці чи мексиканці. І навіть якщо вони можуть взяти лише третину голосів американців мексиканського походження – вони мають за них боротися. Тож ці твердження Трампа шкодять йому, бо відкидають його партію в минуле.

По-третє, ми бачимо, як лідери демократів поступово об'єднуються навколо Гіларі Клінтон, бо вона є офіційною кандидаткою від партії. Наприклад, 6 червня Ненсі Пелозі, лідерка демократів у Палаті представників, висловила підтримку Гіларі Клінтон. Це дуже важлива та впливова особистість серед ліберальних кіл, наприклад серед жінок ліберальних переконань — така собі героїчна постать в американській політиці, бо є першою жінкою, яка стала спікером Палати представників.

Звісно, всі знали, що Пелозі підтримуватиме Клінтон,але вона це зробила офіційно. Наприклад, очікувалося, що її виборчий округ у Каліфорнії на праймеріз у демократів підтримуватиме Берні Сандерса – але Гіларі виграла на ньому з великим відривом. Тож, можливо, є зв'язок між цими двома подіями.

Також з дуже сильною підтримкою Гіларі Клінтон виступила Елізабет Воррен, яка є кумиром прогресивних лівих в Америці, передусім через її роботу над питаннями економічної справедливості. Це дозволить консолідувати підтримку цих прогресивних сил.

Барак Обама, нинішній президент Сполучених Штатів, також підтримав Гіларі. Це важливо з двох причин. По-перше, він президенті демократи його дуже люблять.

По-друге, якщо Барак Обама потужно працюватиме над тим, щоб обрали Гіларі Клінтон, він їй сильно допоможе. Крім того, Обама і попередній президент-демократ, Білл Клінтон, мають особливий зв'язок з афроамериканськими виборцями. Тож якщо вони зможуть дістати підтримку цих верств американських громадян, у таких ключових штатах як Огайо, Флорида, Пенсильванія, Вісконсин, меншою мірою Мічиган — все це допоможе Гіларі виграти вибори.

Гіларі, мабуть, думає зараз, що в неї був успішний тиждень. Але я сподіваюся, що вона розуміє, як важливо далі не втрачати концентрації. Бо легко не буде.