Креативний цех: що варто знати про творчі професії

Творче середовище виходить далеко за межі сцени, виставкового простору чи картинки на екрані. За тим, що ми бачимо — велика команда професіоналів.

Creative Management Camp спільно з Громадське Культура обрали важливі для креативного сектору професії та з’ясували, що, на додачу до творчості, потрібно для успішної реалізації культурного проекту.

У першій частині матеріалу досвідом діляться арт-менеджерка Катя Тейлор, букінг-агент Сергій Малецький та кінопродюсер Максим Асадчий. Ось що вони розповідають про власні проекти, важливість професії та міфи навколо неї.

Арт-менеджер

Хто?

Арт-менеджерка Катя Тейлор

Експертка з сучасного мистецтва, співзасновниця агентства з управління культурними проектами Art Management і простору Port creative hub.

Навчалася у Christie’s Education, була кураторкою Kiev Sculpture Project у Національному ботанічному саду ім.М.М.Гришка (2012), благодійного аукціону «Мистецтво, що рятує» (2015), виставки «Як тебе звати?» у Мистецькому Арсеналі (2016) та інших проектів. Одна з упорядниць видання «Euromaidan — History in the Making». Ведуча шоу «Искусcтвенный интеллект» на радіо Аристократи. Пише колонки для Platfor.ma, «Новое время» та інших видань.

Що робить?

Арт-менеджер — це однозначно антонім хаосу. Це людина, яка осмислює й організовує мистецькі проекти. Насамперед, звісно, арт-менеджер має зіставляти мистецький продукт з іншими сферами діяльності людини й розглядати його у взаємодії з економікою, бізнесом, психологією.

Безумовно, людина цієї професії знається на мистецтві, володіє глибокими знаннями з теорії та історії мистецтв. Але професійні менеджерські знання, уміння та навички стають важливішими для прийняття управлінських рішень, бачення цільової аудиторії та успішної реалізації проекту.

«По суті арт-менеджер — це керівник. Людина, яка контролює всі процеси, бачить сильні і слабкі сторони проекту і намагається вчасно виправити помилки. Як і в будь-якій інший професії, менеджер — це людина, яка бере на себе всю відповідальність, веде переговори з партнерами, отримуючи найкращі умови, займається фандрайзингом. По суті, вона задає курс корабля».

В основі діяльності арт-менеджера постійний пошук. Це і пошук творчих ідей, і людей, яких можна запросити у певний проект, щоб зробити цілісний арт-проект.

Як?

Арт-менеджер пропрацьовує проект від ідеї до підсумків реалізованого. При цьому люди цієї професії шукають оптимальний варіант, балансуючи між багатьма поняттями, які далеко не завжди пов’язані з мистецтвом. Це масштаби і дедлайни, приміщення і бюджет, формування команди і промо, координація і комунікація.

«В Art Management ми будуємо роботу так: розробляємо концепцію, малюємо план приміщення, складаємо список учасників, підбираємо команду, формуємо бюджет, шукаємо гроші, займаємося PR і промо, готуємо відкриття, координуємо виставку.

Наприклад, роботу над виставкою «Як тебе звати?», що проходила у Мистецькому Арсеналі в грудні 2016 року ми почали за півтора місяця до його початку. Це дуже маленький термін. Перед нами стояло завдання зробити виставку на двох тисячах квадратних метрах на тему дітей-переселенців, які постраждали від військового конфлікту на сході України. Все почалося з того, що потрібно було найпростішими словами описати проблему, з якої потім і сформувалася концепція.

Концепція — це ваш путівник. Також важливо зрозуміти, скільки людей буде залучено до проекту, починаючи від базової команди і закінчуючи вантажниками. Це важливо для формування бюджету і для того, щоб спланувати роботу в цілому. Важливо віртуально, в уяві «походити» виставкою, знову і знову. Проговорювати вголос усе від моменту входу в зал до останньої точки. План експозиції в Арсеналі ми перемальовували десятки разів, додаючи і прибираючи об'єкти, переставляючи експлікації і змінюючи освітлення. Це потрібно робити до тих пір, поки ви чітко не будете уявляти цю виставку так, ніби вже на ній побували.

У цьому проекті нам не довелося займатися фандрайзингом, бо організатор (ЮНІСЕФ) сам звернувся до нас з готовими рамками бюджету. Але так буває дуже рідко. Зазвичай або нам доводиться шукати гроші, або донор просить прорахувати бюджет, не маючи уявлення, скільки це обійдеться. У вас повинен бути шаблон стандартних витрат, і ви повинні розуміти, скільки може коштувати та чи інша робота, щоб не дзвонити підрядникам кожного разу, поки точно не будете впевнені, що проект буде реалізований.

У цьому проекті ми не працювали зі ЗМІ безпосередньо. Цим займався УКМЦ (Український кризовий медіа-центр — ред.). Але якщо проект невеликий, то наша PR-менеджерка сама пише анонс, займається медіа-партнерствами і всією роботою із засобами масової інформації, у тому числі й акредитацією та контролем пост-публікацій.

Відкриття — це подія в собі. Саме тут ви витратите максимум зусиль. Але після цього вам не вдасться розслабитися. Чим більша виставка, тим більше буде нюансів, пов'язаних з її супроводом. Від ремонту дрібних деталей до доопрацювання / зміни експозиції. Тому можна видихнути тільки тоді, коли експозиція вже демонтована, а звіт зданий клієнтові.

У виставці «Як тебе звати?» було близько 30 учасників. Їх потрібно обслуговувати, перевіряти, щоб всі відео працювали і все було на місцях.

Частиною виставки була дискусійна платформа і кінопрограма. Це окремі напрямки, якими займалися фахівці. Так, Даша Кольцова займалася дискусійною платформою, до якої у підсумку увійшло близько 50 різних подій. А Film.ua організував покази фільмів на тему переселенців.

У проект «Як тебе звати?» мене запросили як куратора, і там моїм завданням було розробити концепцію і заглибитися в тему настільки, наскільки це було можливо за такий короткий час. Як кураторка я займалася концепцією, підбором художників і текстами до виставки. Але також працювала в ньому як арт-менеджерка, координуючи підготовку».

Навіщо?

Грамотний арт-менеджер формує навколо середовище кураторів і мистецтвознавців, які стають незамінними помічниками процесу створення арт-проекту.

«Арт-менеджер в першу чергу є агентом і послом культури. А його головне завдання розповісти про те, що гідного робиться на художньому фронті. Розповісти так, щоб глядачеві було зрозуміло і цікаво.

Куратор — це мозок. Арт-менеджер — руки. Я часто поєдную одне з іншим. З різних причин.

Мені здається, в наших реаліях об'єднання ролей куратора і менеджера — частий симбіоз. Одного разу я запитала свою колегу з Йоркширського скульптурного парку, що вона робить як куратор і вона відповіла, що займається всім від фандрайзингу до логістики. Цим вона підтвердила мою теорію про суміжності цих професій. Але в ідеальному світі куратор, як мені здається, все ж більше займається дослідженням мистецтва, документацією його практик, актуалізацією важливих для суспільства тем за допомогою художніх висловлювань. А менеджер керує реалізацією практичних завдань, втіленням цих кураторських задумів в життя».

Про міфи власного фаху

«Трапляється, мене просять продати антикваріат. У людей є відчуття, що якщо моя професія якось пов'язана з мистецтвом, то особливої ​​різниці між тим, що продавати — сучасне або старих майстрів — немає. Та й взагалі сам факт, що якщо займаєшся мистецтвом, то ти або малюєш, або продаєш. Інших професій наче не існує.

Іноді мене просять зробити роботу безкоштовно, як і багатьох людей творчих професій. Мовляв, ну що тобі, шкода? Для тебе зробити виставку нічого не варто. Там же і платити нема за що. Картини повісив, вино налив — і готово. Немає розуміння цінності творчої праці.

Все, що пов'язано з сучасним мистецтвом, просякнуте недовірою глядача і вічним питанням «а це взагалі мистецтво?» або словами «я сам так намалюю», які часто звучать від, здавалося б, інтелігентних людей. Повірте, така фраза навіть жартома повертає співрозмовника у кам'яний вік. Це, напевно, головний стереотип. Він росте корінням від глобального нерозуміння українським глядачем цінності, функції та історії мистецтва. І його неготовність розширювати рамки, щоб переживати новий інтелектуальний і естетичний досвід».

Що надихає?

• Франсуаза Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття»

• Эрнст Гомбрих «История искусства»

• Сюзи Ходж «Современное искусство в деталях. Почему пятилетнему ребенку не под силу сделать подобное»

Музичний букінг-агент

Хто?

Музичний букінг-агент Сергій Малецький

Засновник і директор концертного агентства H2D. Привозив в Україну Apparat, GusGus, Hiromi і «Кровосток», Бенджаміна Клементайна, KWABS і Віктора Вутена, влаштовував тури SunSay і «ДахаБрахи».

Співзасновник Angar, що організовував концерти в Малій опері. Виступали там і місцеві музиканти (Сергій Бабкін, Pianoboy, SunSay, «Друзі Гагаріна», «ДахаБраха»), і запрошені виконавці — Motorama, Mujuice, Trust, Tesla Boy.

Що робить?

Основні функції букінг-агента — це хантинг (пошук — ред.) талантів, потрібного артиста, який буде відповідати вашим параметрам пошуку. Клієнта (ним у букінг-агента є організатори концертів і фестивалів) цікавитиме актуальність артиста і його шоу, ціна тощо.

«Найважливіша мета букінг-агента — це добути кращого артиста, а це значить, що ви повинні розуміти тренди, знати, що зараз на піку і вміти передбачати його заздалегідь, щоб брати групу до того, як вона зловить хайп (здобуде популярність і часту появу в медіа — ред.). Але тут 50/50, можна підсиджувати групу і чекати, поки вона зловить хайп, а вона візьме і не зловить його».

Як?

Насамперед букінг-агент займається пошуком інформації з різних джерел. Тут важливою є тісна комунікація у професійному колі для успішної угоди в майбутньому. Все починається одразу з планування туру артистом. Якщо букінг-агент давно співпрацює з артистом, то має переваги і дізнається про це ще до того, як альбом вийде.

Після попередніх домовленостей з артистами агент прораховує кошторис і прогнозовані збори. І лише після цього відбувається контакт з представником групи, найчастіше менеджером. Спільно з ним букінг-агент долучається до затвердження місця проведення заходу, дати, умов. Часом процес переговорів може тривати місяцями, в деяких випадках роками. Після того, як дата події домовлена, а всі умови затверджені, букінг-агент продовжує роботу згідно з договором із артистом.

«Найскладніше довести, що саме з вами потрібно працювати. І часто питання не тільки в грошах, буває питання логістики — група банально не може вчасно доставити апаратуру до заходу або прилетіти сама. У нас були випадки, коли група після тривалих переговорів відмовлялася, через те, що у нас погане дорожнє покриття і вони не встигнуть дістатися вчасно до нас, доводилося скасовувати».

Навіщо?

Насамперед люди цієї професії є певною гарантією спокою для менеджерів й агентів музикантів. Саме букінг-агенти слідкують за домовленостями між концертним майданчиком й артистами, адекватністю обох сторін, технічним райдером тощо.

Звісно, важливим для букінг-агента є портфоліо, імена артистів, з якими він вже працював. Це впливає на прийняття рішень з боку музикантів.

«Не може просто людина «з вулиці» привезти Adele до себе на день народження, знайти потрібний контакт і відправити пропозицію про виступ з великим гонораром. Банально, працюючи з тим чи іншим букером, агенти груп знають, що той чи інший букінг-агент виконує свою роботу на 200% і йому можна довіряти».

Про міфи власного фаху

«Чесно кажучи, нічого дуже дивного не траплялося. Дехто думає, що моя робота пов'язана із сайтом booking.com і я бронюю житло.

Деякі люди, далекі від моєї професії, називають мене продюсером. З часом я перестав пояснювати різницю».

Що надихає?

«З огляду на те, що в нашій країні шоу-бізнес перебуває в інформаційному вакуумі, то всю інформацію доводилося добувати методом проб і помилок, тому покрокової інструкції «роби 1-2-3» немає. У кожного своя історія. Мене надихнула на цю діяльність альбом гурту 5'nizza, який мені подарували у 10 класі».

• «Атлант розправив плечі» Айн Ренд

• «Потік» Міхаеля Чіксентміхалі

• «Хагакуре» Ямамото Цунетомо, він же кодекс честі самураїв

Кінопродюсер

Хто?

Кінопродюсер Максим Асадчий

Продюсер компанії «Pronto Film», що стоїть за фільмами «Мамай» (2003) і «Поводир» (2014) Олеся Саніна та «Брати. Остання сповідь» (2013) Вікторії Трофіменко. «Поводир» зібрав у кінотеатрах рекордні на той час для вітчизняного фільму 362 тисячі глядачів, а його масштабна промо-кампанія була відзначена нагородою Effie Awards Ukraine.

Серед кінофестивальних успіхів проектів за останні півроку: перемога в національній програмі Молодості (короткометражний фільм Аркадія Непиталюка «Кров’янка»), участь у конкурсних програмах престижних кінофестивалів у Лейпцигу («Головна роль» документаліста Сергія Буковського), Роттердамі (створений у копродукції з Австрією художній дебют Юрія Речинського «Ugly»), Санта-Барбарі (документальний фільм Олеся Саніна та оскарівського лауреата Марка Харріса «Переломний момент»).

Що робить?

Продюсер має в кіно найбільш широкі та різноманітні функції, які до того ж різняться в залежності від країни чи індивідуального стилю роботи, тому неможливо зробити єдиний правильний опис цієї професії.

Як і попередні дві професії, продюсер активно займається пошуком, у його випадку — історій, вартих великого екрана. Саме кінопродюсер залучає режисера та інших членів знімальної групи, формує продуктивне середовище. Паралельно він шукає фінансування і стежить, щоб створення фільму відбувалося в рамках запланованих бюджетів та дедлайну. Кінопродюсер працює на всіх етапах створення кінопродукту — від розробки ідеї до донесення фільму до глядача.

«Продюсер бере на себе всі основні ризики, саме він «відповідає головою» за успіх проекту. Відповідно, має право впливати на всі ключові рішення щодо створення фільму.

На мою думку, мета роботи продюсера — це слугувати сполучною ланкою, мостом між людьми, які хочуть пережити якийсь новий досвід (глядачами), і людьми, які мають талант, «голос» і вміння створити такий досвід у вигляді фільму (сценаристи, режисери, оператори, актори).

Кінопродюсер має знайти таланти, здатні створити класний фільм, і забезпечити їх усім необхідним для максимальної реалізації свого потенціалу».

Як?

Виробництво фільму традиційно поділяється на кілька етапів. Все починається з девелопменту (розробки), відбувається пошук матеріалу для фільму.

«Я читаю сценарії і сценарні заявки, які приходять на пошту чи на Facebook, беру участь у журі сценарних конкурсів, приглядаюся до літератури, зустрічаюся з режисерами, які приносять ідеї проектів, у яких вони зацікавлені».

Коли матеріал для фільму обрано, кінопродюсер має отримати на нього права та організувати роботу над фінальною версією сценарію, на шляху до якої текст проходить кілька редакцій.

«Над сценарієм фільму «Поводир», наприклад, працювали режисер Олесь Санін, драматурги Ірен Роздобудько й Олександр Ірванець та американський сценарист Пол Волянський. Зараз ми працюємо над сценарієм дитячого фільму, який у тісній співпраці з українськими продюсерами та режисером, редагує канадський скрипт-доктор. Я читаю кожен проміжний варіант і висловлюю зауваження з міркувань цілісності та зрозумілості історії, відповідності її обраній аудиторії та реалістичності втілення».

Коли вже є міцна версія сценарію й підтверджений режисер, починається пошук фінансування — пітчинги Держкіно, переговори з приватними інвесторами й телеканалами, презентації та пітчинги на міжнародних кіноринках, пошук копродюсерів в інших країнах.

Коли весь бюджет фільму зібрано, відбувається перехід до наступного етапу, — пре-продакшну (підготовки).

На цьому етапі починається пошук місць для зйомки, кастинг акторів, виробництво костюмів, пошук та виготовлення реквізиту, розробка ескізів декорацій, розробка спецефектів і трюків, розкадрування фільму та формується календарно-постановний план виробництва фільму.

«На мою думку, це найважливіший період  виробництва фільму. На цьому етапі я разом з режисером обираю людей на ключові позиції (оператор, художник-постановник, другий режисер, лінійний продюсер), які ретельно пропрацьовують зйомку кожного кадру майбутнього фільму. Я контролюю всі ці процеси та затверджую кінцевий результат. Продюсеру часто доводиться брати на себе роль «поганого поліцейського», знаходячи баланс між бажаннями численної знімальної групи і обмеженими можливостями бюджету».

Лише після цього починається продакшн (зйомки). Продюсер на цьому етапі повинен бути готовий у будь-який момент включитися як кризовий менеджер чи остання інстанція прийняття складних рішень.

«Я завжди намагаюся бути присутнім на відповідальних зйомках. Команда повинна відчувати, що їх є кому прикрити у випадку несподіваних труднощів, уникнути яких під час зйомок великого проекту практично неможливо. Наприклад, для фільму «Поводир» нам був потрібен вокзал початку ХІХ століття. Ми шукали його по всій Україні і не змогли знайти. Бо був потрібен не просто вокзал, а щоб не далеко був паровоз із вагонами тієї епохи. Нарешті було прийнято рішення будувати декорацію перону під Києвом. Це було дорого, але це було єдине правильне рішення, щоб зняти цю сцену».

На цьому етапі важливо контролювати дотримання графіку та бюджету. Також продюсер підтримує комунікацію з ключовими членами знімальної групи, партнерами, інвесторами та ЗМІ. Після зйомок проект переходить в стадію пост-продакшну.

«На цьому етапі, залежно від проекту, я можу затверджувати певні рішення щодо музики та комп’ютерної графіки. Працюю з режисером над монтажем фільму, керую закриттям фінансової документації фільму та звітністю перед інвесторами. Стежу, щоб у фільмі не були порушені нічиї авторські права».

Коли фільм готовий до презентації, продюсер обирає оптимальний шлях донесення його до глядачів — подає на кінофестивалі, веде переговори з телеканалами, визначає дати кінопрокату. Паралельно шукає українського та міжнародного дистриб’ютора, який бере на себе більшу частину цієї роботи.

«Слід розуміти, що практично завжди ти знаходишся на різних етапах в паралельних проектах. Наприклад, у мене зараз 7 фільмів у дистрибуції, 4 фільми в девелопменті (розробці — ред.), 1 фільм на етапі зйомок, серіал у підготовчому періоді і ще один серіал у пост-продакшні. Кінопродюсер має поєднувати у собі творчу й бізнесову «жилку», а також бути здатним розібратися у найрізноманітніших сферах — від технічного обладнання, законодавчих норм і фінансів до маркетингу і драматургії.

Деякі режисери беруть на себе значний обсяг продюсерської роботи (пошук сценарію, залучення інвесторів та акторів, аж до активної участі у дистрибуції фільму) — і значаться у продюсерах власних фільмів. Таким режисером наприклад є Олесь Санін».

Навіщо?

Одна з ключових компетенцій продюсера — це розуміння суспільства, про яке і для якого буде зніматися кіно, а також вміння на кілька років наперед (адже саме стільки часу проходить від написання сценарію до прокату фільму) відчути теми і проблеми, які найглибше резонуватимуть із глядачами.

«В ідеалі, мистецтво дає нам усвідомлення чогось неочевидного про нашу дійсність, про нашу історію, про нашу сучасність — дає осмислення пройденого і відкриває горизонти майбутнього. Без опрацювання дійсності у формі культурного продукту, суспільство приречене топтатися на місці у своїх цінностях, поглядах, мріях і планах».

Про міфи власного фаху

Стереотип продюсера як ексцентричного багатія із приватним літаком і дорогою сигарою відходить у минуле. У Голлівуді влада все більше переходить до продюсерів типу корпоративного менеджера з MBA, здатного найбільш ефективно економити гроші великим студіям. В Європі продюсер — це часто щось на зразок менеджера з роботи з бюрократичними державними фондами. В Україні «обличчя професії» ще тільки формується.

«Одна з поширених помилок — думка, що якщо фільм заробив 100 мільйонів у прокаті, то всі гроші йдуть продюсеру. Насправді, продюсер стоїть у кінці довгої черги тих, між ким розподіляються касові збори.

Негативний стереотип щодо продюсерів (як і загалом щодо бізнесменів на пострадянському просторі) — це те, що вони нічого не роблять, а тільки кладуть частину бюджету собі в кишеню. Насправді, продюсер, якому не байдужа якість і доля його фільмів, більшість часу працює 24/7 і часто навпаки докладає власні гроші у виробництво і прокат. Це інвестиції у те, щоб індустрія кіно у нашій країні запрацювала і нам всім було чим займатися через 5, 10, 20 років».

Що надихає?

«Чесно кажучи, коли я починав, мене надихало тільки бажання робити те, що мені подобається, і те, що мені добре вдається.

Але сьогодні молодим продюсерам можна знайти багато прикладів для натхнення — від важковаговиків братів Вайнштайнів, які довели, що авторське кіно може бути фінансово успішним; до Стіва Голіна, який бувши власником рекламного продакшну в 80-х відкрив для кіно таких режисерів, як Девід Фінчер, Спайк Джонз і Майкл Бей, а нещодавно пережив виробництво «Легенди Г’ю Гласса» і виграв Оскар з фільмом «У центрі уваги»; чи до дивакуватого фаната коміксів з Нью-Джерзі Майкла Услана, який довгі роки безуспішно стукав у двері великих студій, доки сам не придбав права на Бетмена і не став продюсером усіх фільмів про Бетмена, знятих з 1989-го року».

Для стартового натхнення у продюсуванні:

• «Story» Роберта Маккі як найбільш популярну теорію «кінодраматургії для чайників» — щоб знати (але не сприймати як догму)

• книжку Олександра Роднянського як вітчизняного продюсера, який знає, чого хоче, і найбільш послідовно до цього йде

• «Hope for Film» Теда Хоупа — американського незалежного продюсера, що спродюсував перші фільми Енга Лі та Мішеля Гондрі, а зараз очолює виробництво оригінальних фільмів на Amazon»

Далі буде

Текст: Катерина Котвіцька

Фото: Андрій Шурпенков, Анна Московченко