«ЛНР» з «ДНР» у складі Росії та четвертий термін Путіна. Що насправді несуть Україні пертурбації в Кремлі

З минулої п'ятниці адміністрацію президента Росії очолює Антон Вайно, людина, про яку раніше було відомо досить мало. Після його призначення в розмовах про перестановки в Кремлі конспірології і елементів теорії змови стало ще більше.

Щоб адекватно трактувати все, що відбувається, інформацію доводиться збирати по крупинках, а тих, хто має свої джерела і може пояснити, що відбувається насправді, і що все це означає, дуже небагато.

Один з таких людей — Константін Гаазе, російський незалежний журналіст-оглядач, який співпрацює з багатьма незалежними виданнями в РФ і є експертом Міжнародного московського Центру Карнегі — поговорив напередодні ввечері з Громадським.

    «ЛНР» і «ДНР» у складі Росії»

У мене є дві версії [призначення Вайно на посаду глави Адміністрації президента РФ — ред. ]. Вони пов'язані так чи інакше з думкою про можливість позачергових виборів президента в Росії.

Перша версія — це силове завершення війни в Україні приєднанням територій Сходу України, включенням їх до складу Росії. Зрозуміло, це вимагатиме поновлення мандату президента, оскільки викличе і санкції зустрічні, і багато чого ще.

Друга версія — більш спокійна. Вона пов'язана з тим, що, можливо, Владімір Путін готує, за станом здоров'я, у зв'язку з геополітичною ситуацією свою відставку, готує передачу влади в руки свого офіційного наступника Дмітрія Мєдвєдєва, і теж не в 2018 році, а раніше.

І в тому, і в іншому випадку Путіну потрібен фахівець з транзиту, а Вайно, який очолив адміністрацію президента, саме цю спеціалізацію має.

                                                                                                                       Вайно — «людина-транзит»

Восени 2007 року Антон Вайно після того, як був відправлений у відставку Михайло Фрадков, прийшов в уряд з посади протокольника Кремля і став заступником керівника апарату уряду, як кажуть у нас тут, доглядав за прем'єром Зубковим.

Наприкінці 2011 року, вже після подій на Болотній площі, коли Сєргєй Іванов і Вячєслав Володін вирушили в Кремль, а Сурков, навпаки, із Кремля відправився в апарат уряду, апарат уряду очолив Вайно.

Керівник апарату уряду РФ Вайно і міністр охорони здоров'я Голікова. 2012 рік. Фото government.ru

І знову він готував транзит, готував в тому числі так звані травневі укази, які стали офіційною програмою третього терміну Владіміра Путіна.

Ось два варіанти, які, як мені здається, можна обговорювати, хоча і в підрубриці «чутки конспірології», зрозуміло.

                                                                                           Чому сценарій приєднання «ЛНР» і «ДНР» до Росії можливий саме зараз?

Вайно — не остання людина з цієї когорти [яка займається українським питанням — ред.], і не найвпливовіший аж ніяк. У Кремлі продовжує працювати Ніколай Патрушев — секретар Ради безпеки РФ, міністром оборони все ще залишатися Сергій Шойгу.

З чим я пов'язую можливість цього сценарію? Ситуація зайшла в глухий кут. На умовах, вигідних Києву, вона не розвиватиметься. На умовах, які, можливо, вигідні Москві, вона теж не розвиватиметься.

Зрозуміло, що ніякої амністії для тих, хто керує так званими «ЛНР» і «ДНР», в Україні теж не буде. Українська влада говорили про це багато разів.

Тому ситуація безвихідна. З огляду на те, як бачить події в Європі і події в США російська влада, вона цілком може вважати, що період між виборами президента США і його інавгурацією цілком підходить для здійснення таких акцій.

                                                                                                                      Нові санкції — це вже не стоп-сигнал

Виконання Мінських угод не просунулося ні з одного, ні з іншого боку. При цьому величезна кількість європейських політиків говорять про те, що продовження санкцій дається Європейському Союзу все важче і важче. Прогресу ми не бачимо. Жодного.

Введені санкції, особливо санкції проти фінансового сектора, санкції, що тепер закрили російським компаніям, Держбанку дорогу на європейські ринки, до запозичень, вони були застосовані, так, ми втратили там якусь кількість десятих зростання економіки.

Але ця проблема, проблема економічних наслідків, вона гостро сприймається, коли ціни на нафту падають. Коли ціни на нафту не падають, а зараз вони не падають, а ростуть, вона сприймається менш гостро. Тому, це не стоп-сигнал.

Нові санкції — це не стоп-сигнал. Навіть відключення від системи міжнародних банківських розрахунків SWIFT, мені здається, в даний момент вже теж не стоп-сигнал.

                                                                                                                      «Тягуче танго у візантійському стилі»

Все залежить наразі, я написав про це в колонці для одного з російських видань, SLON.ru, від результатів президентської виборчої кампанії в США.

Якщо президентом США стане Хіларі Клінтон, то триватиме ось це тягуче таке у візантійському стилі танго з Європою, окремо з Вашингтоном, окремо з Києвом.

Якщо президентом США стане Дональд Трамп, то тут є відчуття у багатьох російських керівників, що з ним українське питання можна буде обговорювати абсолютно в інших інтонаціях.

                                                                                                          Партія «великого Радбезу» і партія «великого уряду»

Дивіться, є дві партії: умовно кажучи, партія «великого Радбезу» і партія «великого уряду» в Москві. Жодна з цих партій, зрозуміло, не має жодних симпатій до нинішньої української влади і до нинішньої української державності.

Але одна з цих партій готова вести цей складний, важкий, багатовекторний, як тут кажуть, діалог з усіма щодо ситуації на сході України.

Це партія «великого уряду». Це люди, які розуміють, що <...> економічно [приєднати схід України — ред.] буде досить складно, це 6 млн осіб, зруйнований промисловий потенціал, дуже важке економічне становище.

А інша партія, те, що я називаю «великий Радбез», — це люди, які вважають, що в даній ситуації — на тлі проблем Європи з мігрантами і абсолютно фантастичного, безпрецедентного розколу в американській політиці — можна підняти ставки, і можна піднімати ставки аж до обговорення приєднання східних територій України.

Ми не говоримо, що це прорахований сценарій. Ми говоримо про те, що це деякі гіпотези відносного того, що буде, якщо Росія це зробить.

І коли фракція «великого Радбезу» говорить «нічого не буде», може бути буде те ж саме, що було в 2014 році.

Фракція «великого уряду» говорить, що «ні», у нас можуть бути досить довгострокові втрати, ми не дуже розуміємо як Росія буде існувати, якщо вона виявиться відрізана від світової банківської системи і так далі, і так далі. Це гра з ризиками. І ризики дуже невизначені.

                                                                                                                    «Російська система вийшла зі стану балансу»

Говорити про те, що партія яструбів, партія «великого Радбезу», скажімо так, не грає — не можна. Вона грає, вона продовжує грати, вона продовжує розглядати ситуацію на сході України з двох точок зору.

Перша: ситуація, яка з їхньої точки зору, є тестом для російської державності. А по-друге, вона розглядає ситуацію як майданчик, щоб влаштувати якийсь геополітичний реванш: до влади в Україні прийшли проєвропейські, прозахідні люди, а значить це [гіпотетичні дії РФ на Сході України — ред.] буде логічною відповіддю на те, що сталося в Києві в лютому 2014 року.

Війна в еліті <...> пов'язана з тим, що вся історія 2014 року, все те, що відбувалося в Україні в 2014 році і історія з Кримом, вивела російську політичну систему, до того моменту досить зрілу, досить збалансовану, зі стану рівноваги

Я досить мало знаю про те, що відбувається в українській політиці. Але те ж саме, як мені здається, є і у нас: дуже багато підземних поштовхів, пов'язаних з арештами високопоставлених чиновників і губернаторів, пов'язаних з тим, що називають «війна еліт».

І ця війна в еліті абсолютно невипадкова. Вона пов'язана з тим, що вся історія 2014 року, все те, що відбувалося в Україні в 2014 році і історія з Кримом, вивела російську політичну систему, до того моменту досить зрілу, досить збалансовану, зі стану рівноваги.

«Великий радбез» атакує губернаторів, ліберали в уряді намагаються атакувати якісь ключові фігури з «великого Радбезу». У нас йде війна компромату.

У нас спочатку знайшли літак у представника лібералів — Ігоря Шувалова, тепер знайшли яхту у союзника силовиків — Ігоря Сєчіна. У нас дуже складні процеси, які з боку, можливо, не дуже помітні, але які досить багато говорять про те, що система вийшла зі стану балансу.

                                                                                                    «Стежити за Медвєдєвим» і програма Кудріна VS програма Глазьєва

Треба дуже уважно стежити за тим, що говорить і робить прем'єр Дмітрій Медведєв, бо цілком очевидно, що він намагається, в якомусь сенсі, домовитися з «великим Радбезом».

Він робить досить різкі заяви, чого він, як людина західно-орієнтована, давно не робив, він робить досить різкі заяви на адресу України в тому числі.

Потрібно дуже уважно дивитися, перш за все, за ситуацією з російськими спецслужбами, конфліктом між Слідчим комітетом та Федеральною службою безпеки.

І, звичайно, потрібно уважно стежити за конкурсом економічних програм.

Дмітрій Мєдвєдєв і Олексій Кудрін. 2011 рік

Якщо в тому чи іншому вигляді перемога дістанеться програмі, яку пише колишній міністр фінансів Олексій Кудрін, то звичайно, тоді ми будемо говорити що ні, ця ізоляціоністська жорстка лінія, вона не є основною, вона не перемогла.

Якщо підтримку в Кремлі отримають інші програми, наприклад програма радника президента Глазьєва, тоді це може мати досить серйозні наслідки і для України і взагалі, серйозні геополітичні наслідки, скажімо так, для всіх сусідів Росії.

                                                                                                                  «200 км до Києва навпростець»

Я думаю, що якщо ми говоримо про якийсь військовий, різкий розвиток ситуації, то вам потрібно стежити за своїм північним кордоном.

Кілька військових аналітиків, дуже хороших, опублікували протягом останніх двох тижнів досить цікавий матеріал, пов'язаний з тим, що Росія створює, вже фактично створила, досить масштабне військове угруповання на своєму південному кордоні, на кордоні з Україною, там, де розташовуються сили Південного військового округу, які так чи інакше були залучені до конфлікту на сході України.

А сили Західного військового округу — там дійсно йде активна робота з розгортання мережі, з розгортання військових баз, з формування нових військових з'єднань і т.д.

У цьому сенсі, мені здається, просто потрібно вам питати своїх чиновників, своїх військових питати: а що ми будемо робити, якщо, наприклад, до сил російського Південного військового округу додадуться сили Західного військового округу, яким до Києва, вибачте, 200 км, як я розумію, навпростець. Тобто це, якщо ми говоримо про дуже різкий розвиток ситуації.

Якщо ситуація всередині України дестабілізуватиметься, то тоді фракція великого Радбезу, фракція яструбів, із задоволенням в це пограється усіма наявними у них силами і засобами

Мені здається, те, що я звідси бачу, жодних певних, конкретних рішень щодо цього, зрозуміло, немає.

І це, як завжди, гра, рух такий двосторонній. Якщо в Києві будуть зменшувати градус риторики, Москва теж буде зменшувати градус риторики, тому що є фактор Євросоюзу, є фактор санкцій, є фактор спостерігачів і т.д.

Є ставка, я чесно скажу, те, що я чув від людей, які, скажімо так, ну на засідання Ради безпеки російської не ходять, але, як то кажуть, спілкуються.

Є ставка на якісь внутрішньополітичні події в Україні. Якщо ситуація всередині України дестабілізуватиметься, то тоді фракція великого Радбезу, фракція яструбів, із задоволенням в це пограється усіма наявними у них силами і засобами.

                                                                                                            «У Росії вже не керує «кооператив «Озеро»

Сама по собі відставка Іванова означає рівно те, про що пишуть практично всі незалежні аналітики в Росії. Це продовження тієї історії, яка почалася з відставкою Володимира Якуніна з поста керівника російських залізниць.

Потім пішов дуже впливовий, дуже російський силовик Віктор Петрович Іванов, який очолював Федеральну службу з контролю за обігом наркотиків. Це людина, яка в якийсь момент була, напевно, силовиком номер один в Кремлі.

І це тренд, який показує тільки одне: в Росії не управляє «Кооператив «Озеро», в Росії керує Владімір Путін.