Нелегальний бурштин обробляють і продають у Києві

Копають на Рівненщині та Волині - «штовхають» у столиці. Підпільний бурштиновий бізнес, який обраховується тоннами і мільйонами… процвітає.

Купити сонячне каміння сьогодні взагалі не проблема. Попри постійні театралізовані показові виступи правоохоронців, Інтернет рясніє різноманітними телефонами, є попит, значить буде і пропозиція.

- Є у вас зараз щось із товару?

- У нас всігда є. Кілограм 10-15 буде.

- Де ми можемо зустрітися з вами і коли?

- Рівненська область, Володимирецький район, село Полиці, не доїжджаючи до Кузнєцовська.

Ні для кого давно вже не секрет, як і де копають дорогоцінну закам’янілу смолу, але мало хто розповідає - що ж далі. Есбеушники час від часу рапортують про боротьбу. Президент встановлює дедлайни для правоохоронців, а проворні ділки продовжують класти до кишені чорний кеш. Ми покажемо,  наскільки легко можна купити бурштин, навіть не виїжджаючи в бік клондайків, просто в Києві. Серед білого дня, біля двох райвідділів поліції та столичного управління СБУ.

- Алло? А ми вже під’їхали.

Зараз ми йдемо на зустріч із Миколою Фоменком. Цей чоловік організовує оглядини приміщень для потенційних орендарів. За нашою інформацією, саме тут, в одній із кімнат Інституту матеріалознавства, що належить до Національної академії наук, не один рік гудуть станки підпільного цеху, де обробляють поліське золото.

Взагалі-то територія інституту охороняється, а заїзди перекриті шлагбаумами, але не для тих, в кого є ось така… спецперепустка.

- Павлович, это со мной, пропускай – вот к красным ящикам.

- Сюда, да?

По дорозі науковий «спец» із оренди відкриває всі козирі. Після нашої першої поїздки-розвідки бурштинщики нашвидкуруч зібрали речі і поспіхом виїхали.

- Если между нами, девочками говоря, мы не знали, чем они будут заниматься, когда пришли, а они занимались обработкой – бурштын как на русском языке.

- Янтарь?

- Янтаря. 

Зараз ми їдемо на заплановану зустріч, такі собі оглядини сонячного каміння.

- Я возле метро «Арсенальная».

- Отлично. Я прямо возле пушки стою.

Наш продавець, Руслан, веде до своєї автівки.

- У нас тут килограмм, грубо говоря. Для показать мы взяли десятку. Цена сотки - шесть и три, шесть и пять, по-разному. Пятидесятка - 5 тысяч, пять и три, пять и пять, от качества зависит.

- Естественно.

- Двадцатка.

- 4 тысячи, 4.5.

- Тогда спасибо, рада знакомству, до свидания.

Данилович, як попросив називати себе пан Микола, показує офіс, який і служив підпільним цехом. Два з половиною роки, між іншим.

- Бурштин - это ж… сами понимаете.

- Микола Даниловичу, ми журналісти, і ми би хотіли з’ясувати, коли поїхали ці бурштинщики від вас.

Завгосп з питань оренди не приховує хвилювання. Дістає поспіхом цигарку і підпалює… просто в приміщенні.

МИКОЛА ФОМЕНКО, працівник Інституту проблем матеріалознавства

- Я удивляюсь. Зачем оно вам?

- Как зачем? У вас незаконно обрабатывают янтарь, вы об этом знаете.

- Значит на нас, на нас пятно. Мы сейчас распрощаемся навсегда.

- Мы можем с вами распрощаться, если вы мне покажете документы, на основании чего вы подписывали договор.

- Нет, ничего не покажем.

- Почему?

- Если будет милиция.

- Хорошо, мы сейчас вызовем.

Викликати таки довелося. Після малоприємної розмови.

- Значит, Павлович, этих людей нужно убрать отсюда.

- Мы не уйдем, не уйдем. Пока не поговорим с замдиректора и не увидим документ.

- На первой проходной вас ждут с документами.

- Супер. Супер.

У кабінеті будівлі навпроти нас зустрічає керівництво держустанови… з документами.

МИХАЙЛО ЗАВОРОТНИЙ, заступник директора з науково-технічної діяльності Інститут проблем матеріалознавства:

- Ми заключили договір, відповідно до чинного законодавства, пройшли всі процедури, вони орендували в нас приміщення. Вони займалися ювелірними виробами, ми знали, що вони займаються.

На паперах чорним по білому -  приміщення в Інституті проблем матеріалознавства орендувала фірма «Укрбудпром інвест». Яка, окрім будматеріалів, деревини та вирощування городини, займалася ще й ювеліркою. Юридична адреса фірми – ось цей будинок у Київській області, у смт. Коцюбинське.

- Девушка, покиньте, пожалуйста помещение.

- Можете объяснить, на какую компанию вы работаете?

- Будет директор, все вам объяснит.

- А где директор?

- Уехал в командировку.

Директора з відрядження довго чекати не довелося. Ось він – Ель Салех Фахд. Прибув одразу ж після нашого візиту.

- Ви директор, да?

ЕЛЬ САЛЕХ ФАХД, директор підприємства:

- Да.

- Супер, давайте ви поясните, чим займаєтесь.

- Этот цех мы его создали для того, чтобы обкатать научный процесс.

- Ви мені скажіть: де ви брали сирець?

- Там в интернете валом, брали его пару килограмм. Гривен 200 там за килограмм.

- Вы знаете, що таких цін нема на бурштин.

- Нема, то в суд подавайте на нас.

Далі розмова не склалася.

- Покажіть нам, де стоять верстати.

- Вони не тут.

- А скільки їх у вас?

- 2 станка.

- А де знаходиться ваш гараж?

- Все, я спішу.

- Ви ж можете нам показати прям зараз.

- Нє, зараз я вам не буду показувать.

- Чому?

- Не хочу, не хочу, маю право. Давайте, виключайте камеру, я считаю, что интервью закончено.

Інтерв’ю закінчено, але не закінчена історія. Ні з законом про видобуток бурштину, ні з прозорим продажем сонячного каменю. За даними українських держприкордонників, лише минулого року через українсько-польський кордон намагалися перевезти більше півтонни відбірного сирцю. У сусідніх колег по цеху ця статистика втричі більша.

І це лише офіційно, не кажучи вже про так звану «зеленку» і роками відкатані канали збуту через Львів, Харків та Київ. Мова йде про тонни контрабандного бурштину, мільйонні тіньові прибутки і мільйонні збитки для держави. Покарання гуманного українського правосуддя за нелегальні бурштинові торги – смішне. Продавай – не хочу…

ТЕТЯНА ІВАНЧЕНКО для «Слідства.Інфо»