«Незалежність — це...»: 7 українців — про незалежність та свободу

Андрій Курков, письменник: Незалежність — це коли кожен має свою думку  

Ви знаєте, я вже 25 років незалежний як письменник. Перед тим я не міг стати письменником, тому що я залежав від держави, я залежав від цензури. Усе це залишилося у минулому, і для мене тепер відчуття свободи – це головне відчуття, сенс життя.

Свобода і незалежність – це в принципі майже одне й те саме, але незалежність трохи більше. Тому що воно дає змогу говорити те, що ти думаєш, писати те, що ти хочеш, говорити із тими, з ким ти хочеш говорити, і мати свою думку. Свою, може, інколи неправильну думку, але щоби тебе слухали і з тобою говорили замість того, якщо з тобою не погоджуються, від тебе відкараскатися і кудись відправити далеко.

Я дуже радий, що в Україні нема Сибіру. І я дуже радий, що в Україні 40 мільйонів людей, кожен з яких має свою думку, і ця думка незалежна.

Дмитро Щебетюк, спортсмен-паралімпієць: Незалежність — це свобода пересування

Для мене незалежність – це свобода пересування і, взагалі, свобода вибору, можливість робити те, що ти хочеш, тоді, коли тобі це захочеться.

Я пересуваюсь усіма видами громадського транспорту, буваю в усіх містах, горах, річках і т.д., де хочу. Головне - це пам’ятати, що навіть попри перешкоди ти можеш все, якщо ти тільки захочеш цього.

Для спорту, насправді, незалежність – це, в певній мірі, коли тобі постійно доводиться працювати ще крім того що на доріжці, в басейні, наприклад, чи на полі, в стрільбі з лука. Ти мусиш думати про те, як би це тобі заробити грошей, щоб купити якісь елементарні речі, технічне забезпечення для того, щоб ти міг цим займатися.

Перш за все, це для мене ще й те, коли держава і державні структурні органи, які по суті мали б це робити, вони підтримують тебе, щоб ти міг робити свою справу якнайкраще і не думати про якісь там інші зайві сторони цього питання.

Каша Сальцова, музикантка: Незалежність – це відповідальність за все, що я роблю 

Незалежність для мене – це коли ти сам собі господар відсотків на 70, не менше. І ти сам відповідаєш за усі свої успіхи та невдачі. За невдачі в основному. Тому що, ви знаєте, як кажуть, у успіху дуже багато батьків, невдача – вона сирота, поразка.

Тому, коли я розумію, що ми зняли класну відеороботу – це заслуга усіх-усіх: від того, хто фарбував мені вії, до того, хто стояв за камерою, хто надихав, хто допомагав у процесі. Коли я роблю щось «лажове», усі кажуть - ти незалежна у своїх рішеннях, ти сама несеш цей хрест.

В принципі, мені подобається, що можна жити у 2016 році, бути жінкою у Східній Європі і робити усе, що заманеться. Я не можу собі уявити, що століття тому, я б була в такому становищі – працювала, виходила заміж по любові, а не видавали, як раніше дівчат; творила, змінювала партнерів, з якими я творю – сьогодні один склад, завтра інший. Усі ці люди наповнюють синергією добровільно. У порівнянні, наприклад, із Катериною Білокур, я розумію, що українські дівчата-митці почуваються набагато більш незалежними і вільними, і щасливими. Тому я ціную те, що маю, вдячна часу, в якому народилася і живу.

Мені здається, що світ сповнений можливостей у будь-яку мить. Я дуже добре усвідомлюю, що незалежність – це відповідальність за все, що я роблю.

Мирослав Гай, учасник АТО, волонтер: Незалежність – це постійна щоденна тяжка робота

Незалежність буває тільки у демократичних країнах. А демократія – це процес перманентний. Для мене незалежність – це постійна щоденна тяжка робота. Це не тільки волонтерство, це активна участь у громадському та політичному житті у тому чи іншому вигляді.

Як офіцер, я не можу бути незалежним – якщо мене призвуть, я буду виконувати наказ. Як викладач майстерності актора, я не можу бути незалежним через те, що я виконую завдання замовника. І я не можу бути незалежним як волонтер, тому що уся моя незалежна діяльність залежить від колективу, з яким я працюю, від людей, які нам допомагають, і від людей, яким ми допомагаємо.

Я думаю, що незалежність справжня – це більше розуміння не просто своїх прав, а своїх обов’язків. Я не можу впливати на всі процеси в країні, але я намагаюся стати незалежним. Не пропускаю громадянські події, які відбуваються, беру участь у громадському житті. І це надає мені віри в те, що принаймні мої діти будуть жити у незалежній країні, будуть по-справжньому незалежними.

Микита Кадан, художник: Незалежність – це про те, щоб самому бути власним винаходом

Незалежність – це про те, щоб самому бути власним винаходом, самому бути власним твором. Тобто треба себе придумувати, свою ідентичність маєш конструювати сам.

Якщо ти передовіряєш якимсь професіоналам, які визначать, як тобі бути, як тобі правильно бути людиною, то ти віддаєш незалежність. Таким чином ти отримуєш, можливо, певні гарантії, певну безпеку.

В принципі, ми живемо у поліцейському світі. Існування у поліцейському світі – це комфортне існування. Незалежне існування, тобто самовинайдення, самостворення – це такий постійний дискомфорт вибору. Ти маєш постійно щось придумувати і постійно відчувати тривогу через те, що ти зробив помилку, а звалити нема на кого.

Мені здається, що та тривога, яку я відчуваю, коли роблю той чи інший вибір, і є почуття незалежності. Незалежність – це вкрай некомфортне почуття.

Віталій Дейнега, засновник проекту «Повернись живим»:  Незалежність –​ це моя вища освіта

Україна за 25 років не стала незалежною, бо більшість громадян не стали незалежними. Вони досі знаходяться під сильним впливом чужої думки. У мене за спиною університет, і особисто для мене, незалежність – це моя вища освіта.

Маючи гарну освіту, я можу бути незалежним фінансово та інтелектуально. Якщо мені завтра з телевізора скажуть, «як треба Родіну любіть», то у мене є на це свій погляд.

Якщо я не згоден з тим, що каже телевізор, у мене є своя думка.  Вона аргументована книжками, які я прочитав, життєвим досвідом, яким я прожив, та подорожами по світу. Це і є незалежність.

Надія Парфан, кінорежисерка: Незалежність — це творча свобода

Незалежність для мене – це можливість займатися кіно, мистецтвом, творчістю, кураторською роботою і при цьому не йти на творчі компроміси. Це можливість втілювати ідею, можливість бути авторкою, бути творцем. Можливість не залежати від грошей і якихось всеможливих обтяжливих обставин.

Наприклад, якщо мені потрібно опинитися в чудовому місці, я це роблю, і не мушу прогинатися під обставини чи людей, які кажуть, щоб я цього не робила. Якщо мені потрібно для натхнення вийти та подивитися на Дніпро, я це можу зробити. Якщо мені потрібна тональність «сі бемоль мінор» – я це можу зробити. І це така творча свобода.

І, на жаль, сьогодні в Україні це не завжди дається. Ми – люди культури, дуже залежні від тисячі факторів, але сам той факт, що ми є, що ми продовжуємо це робити, що нас стає більше, він вселяє надію. І ось така незалежна культура стає культурою взагалі.