Спецпроект «CІРА ЗОНА»: Безкоштовне вугілля

Віктор Трифонов, шахтар, облив себе бензином та підпалив просто під час брифінгу для журналістів у будівлі Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Сталося це 8 серпня, на 6-й день голодування через невиплату зарплати. Чоловіка з опіками живота, шиї та обличчя доправили в лікарню.

Віктор Трифонов, шахтар, облив себе бензином та підпалив просто під час брифінгу для журналістів у будівлі Міністерства енергетики та вугільної промисловості

Гірники та члени профспілки шахти «Курахівська» у місті Гірник на Донеччині, а також ще трьох шахт державного об’єднання «Селидіввугілля», отримують зарплати з перебоями з початку року.

«Уявіть собі. Якщо зарплата 5 тисяч і розбити її на 12 частин? Це просто смішно!», — розповідає Ніна Сулима. Жінка все життя працює на шахті, проте щороку умови погіршуються.

Ніна Сулима, працює на шахті «Курахівська» 

Шахта «Курахівська» дотаційна, тобто збиткова. Видобути і продати кількість вугілля, достатню для виплат заробітних плат, вона не може, тому потребує постійної підтримки держави.

Шахта «Курахівська», м. Гірник, Донецької області

Однак, з 2014 року допомоги поменшало більш як вдесятеро – зі 113 млн гривень до 9 млн. Гірники не отримали зарплати за червень і липень, а решту їм сплачували частинами – по 200 — 500 гривень раз на тиждень.

З 2014 року допомоги від держави поменшало більш як вдесятеро – зі 113 млн гривень до 9 млн

Іван Ломака закінчив гірничо-видобувний технікум і одразу пішов працювати в шахту. Був електрослюсарем, гірничим майстром.

«Від простого гірника до начальника ділянки дійшов. А зараз… невдячна ця справа. Ну як? Воно ніби й нормально, але на поламаній машині далеко не поїдеш. Так воно й тут», — каже він і демонструє запилені фільтри, крізь які гірники дихають під землею, та брудний спецодяг, який тепер доводиться купувати за власний рахунок. Фільтрів бракує – їх доводиться використовувати по кілька разів.

Іван Ломака, шахтар (праворуч): «Якщо не користуватися фільтрами це все потрапить в дихальні шляхи, а далі – селікоз, цементування легень»

«Пилюка така, що видно на 2 – 3 метри максимум, — пояснює Іван, коли гірники чекають на каретку, яка доставить їх на ділянки, де зараз ведуться роботи. – Якщо не користуватися фільтрами це все потрапить в дихальні шляхи, а далі – селікоз, цементування легень».

Шахта «Курахівська», м. Гірник, Донецької області

Гірники працюють по шість годин, це обумовлено важкими умовами.

«Найприємніший час – за 15 хвилин восьма. Коли вже ліхтарі наступної зміни видно в тунелі. Значить – вже додому час», — розповідає Іван.

Гірники не отримали зарплати за червень і липень 2016, а решту їм сплачували частинами – по 200 — 500 гривень раз на тиждень

Завтра в Івана вихідний, проте він не надто радіє, зарплати досі немає. Він живе разом з дружиною і двома дітьми, але вже два роки від початку війни разом з ними – сім’я родичів-переселенців. Дочка закінчує школу, хоче бути лікарем, для цього треба їхати в місто. Як витягнути навчання родина поки що не знає.

Іван Ломака має дружину і двох дітей, а з початку року з ними живе і сім’я родичів-переселенців

Наступного ранку ми знову приїжджаємо в Гірник. Містечко невелике й тихе, в парку пахне спаленим листям. Тут є лише шахта та кілька магазинів, ніякої іншої роботи немає, тому, колись голосне та велелюдне, воно спорожніло – молодь звідси їде.

У містечку Гірник є лише шахта та кілька магазинів, ніякої іншої роботи немає

Відбиток наклала й війна. 2014 року під обстрілами тут загинули діти. Зараз сюди майже не влучає, проте щоночі чути канонаду. Місцеві називають Гірник «бермудським трикутником» — тут близько до Курахового, Мар’їнки та Красногорівки, де простягається лінія розмежування і тривають бойові дії.

Шахта «Курахівська», м. Гірник, Донецької області

Разом з Іваном та його товаришем по шахті Сашком ми йдемо до магазину по продукти. Грошей немає, тому їжу беруть в борг.

«Коли грошей не дають – позичаємо продукти. Коли зарплату видають – люди розраховуються, — розповідає власниця крамниці Вероніка. У неї є спеціальний зошит, в який продавчині вписують боржників. – Беруть продукти: ковбасу, крупи, молочку, цукор, макарони – ну, все необхідне. Всі ми тут люди, все розуміємо. Був і 2 тисячі борг до зарплати, і 3 тисячі. І все повертають».

Через затримку зарплат харчі в магазинах люди часто беруть в борг

Після магазину йдемо з Іваном до місцевого будинку культури. До війни тут були концерти, навіть зірки приїжджали, згадує він. А салюти били гучніше, ніж в Донецьку. В Івана була можливість поїхати туди, знайти роботу, але він лишився тут.

«Поїхати? А куди поїхати? І нащо… Добре там, де нас немає, — розмірковує чоловік. – Якби платили нам хоча б 15 – 20 тисяч, можна було б про щось говорити. Переїжджати сенсу нема, та й немає куди».

Читайте материал на русском: Спецпроект «Серая Зона». Бесплатный уголь.

«Сіра Зона» — репортажний спецпроект Hromadske.UA про наслідки війни на Донбасі і про те, як змінився регіон та долі його мешканців за два роки.