Угорщина Орбана: між історичною пам’яттю та дружбою з Путіним

Тісна співпраця з Росією — один із пріоритетів угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. Цей його курс не похитнули ані російська анексія Криму та агресія на Донбасі, ані воєнні злочини Росії в Сирії.

Щоразу на продовження санкцій Європейським Союзом офіційний Будапешт погоджується зі «скрипом». Водночас, країна свого часу сама пережила військове вторгнення, зрежисоване людьми з Кремля. У жовтні 1956 року радянські танки увійшли в столицю, щоб придушити повстання угорців, які вимагали вільних виборів, свободи слова та зміни влади. За офіційними даними, з обох боків конфлікту загинуло 2652 угорських громадян, понад 19 000 отримали поранення. Цьогоріч країна відзначала 60-ту річницю цих подій. Як угорці вшанували пам’ять загиблих, і що вони думають про своє минуле й сьогодення – у репортажі Громадського з Будапешта.

«Чи знаю я, який сьогодні день? Річниця того, як росіяни звільнили Угорщину, чи не так? Під час Другої світової Радянський Союз нас врятував, ми досі йому дуже вдячні», – не надто впевнено відповідає Анна. 42-річна мешканка Будапешта бідкається: угорці постійно обирали поганих союзників, за що врешті довелося заплатити високу ціну. Та про минуле, каже, ліпше було б запитати її маму. Анні ніколи – від розкішної будівлі парламенту вона поспішає в напрямку парку, центральне місце в якому належить монументу радянським воїнам-визволителям Будапешта від нацистських загарбників. Та спочатку жінка проходить повз пам’ятник колишньому американському президенту Рональду Рейґану.

Монументу радянським воїнам-визволителям в Будапешті
Будапешт не розривається між двома світами, він наче звик постійно жити у паралельних вимірах. Старовинне європейське місто, яке досі остаточно не позбулося комуністичного спадку. Столиця країни-члена Європейського Союзу і водночас один із найбільших у Європі симпатиків Росії. Як одна з гілок місцевої підземки, що працює від кінця XIX століття, інтегрована в сучасний метрополітен, так і весь Будапешт поєднує в собі непоєднувані, здавалося б, речі.

Білборд в Будапешті з нагоди 60-ї річниці Угорської революції 

Насправді урочисті заходи в угорській столиці не мали нічого спільного зі звільненням міста радянськими військами, про що говорила Анна. Вони були присвячені 60-й річниці Угорської революції – масштабного антикомуністичного повстання, яке стало першою серйозною загрозою пануванню СРСР у Східній Європі. Радянське керівництво ввело до Угорщини війська і придушило народний спротив за дванадцять днів.

Проте, місцеві мешканці переконують: спогади про ці події у них пов’язані не зі смутком, а з гордістю за батьківщину. Пані Марґіт – жінка похилого віку, пересуватися вулицею вона може тільки з допомогою ціпка. Проте на площу перед парламентом вона вийшла.

«Сьогодні день святкування і день перемоги», – розповідає з усмішкою на вустах. На комірці у жінки виблискує металевий значок із кольорами національного стягу Угорщини.

Будівля парламенту Угорщини в Будапешті

«23 жовтня – річниця Угорської революції. Це була історична подія, велика революція», – розповідає хлопець, якого я зустрічаю поблизу дунайської набережної. Його звуть Ласло, йому не більше 30 років, він працює у сфері ІТ і вільно розмовляє англійською. Для нього повстання є частиною історії. Про ті події Ласло знає змалечку: розповідали про них бабуся та дідусь. Причому настільки часто, що зараз йому важко відділити історії рідних від інформації зі шкільного підручника. Власне, на розповідях про революцію встигли вирости вже кілька поколінь угорців.

Усе гаразд і з інформаційною підтримкою урочистих заходів до ювілею. На центральній площі імені Ференца Деака встановили десяток інформаційних стендів із хронологією подій революції та її зв’язків із польським повстанням 1956 року. (У неділю до урочистого вшанування жертв революції долучився президент Польщі Анджей Дуда.) На величезних білбордах по місту – фотографії і цитати героїв повстання. На стовпах – розписаний на неділю з ранку й до вечора розклад урочистостей та афіші концертів пам’яті народних героїв.

Вшановує людей, що поклали своє життя під час сутичок на вулицях Будапешта, і спеціальна виставка у найбільшому костелі міста — базиліці святого Стефана. Виконана у червоних тонах серія картин, фотографій і скульптур має назву «Вівтар’56». «На честь хоробрих людей, які повстали проти смертоносного божевілля і показали, що свобода є нестримною силою, здатною керувати світом. Адже без свободи наші життя нічого не варті», – написав в анонсі виставки художник Ґабор Вессей. Композицію митці організували в залі під самим куполом храму. Свою роботу Вессей назвав мартирологом.

Святими тисячі жертв революції називає і Марґіт. Жінка пояснює: її співвітчизники загинули за свободу своєї батьківщини, а отже, їх можна назвати мучениками. І цитує слова всесвітньо відомого угорського поета Шандора Петефі: «Рабами більш не будемо жити ми...». Цей уривок із його «Національної пісні» свого часу став девізом повстання.

«Люди були незадоволені своїм життям, вони висловлювали протест комуністичній системі. Це заслуговує на повагу, адже до нас лише в Польщі змогли наважитися на відкритий спротив партійному керівництву», – продовжує Ласло. Він має на увазі масові протести польських робітників у місті Познань, що відбулися кількома місяцями раніше – і також були жорстоко придушені владою за вказівкою Москви. Угорська революція 60 років тому розпочалася з покладання квітів до пам’ятника спільного для угорців і поляків героя, генерала Юзефа Бема. У такий спосіб мешканці Будапешта висловили солідарність з дружнім народом, пояснює Ласло.

Та чи збирається на святкування річниці він сам? «Я знаю і шаную історію, але на площу виходити не буду. Мені не подобається, що чинна влада постійно намагається заполітизувати історію, зокрема події повстання», – відповідає Ласло. Він має на увазі дії прем’єр-міністра Віктора Орбана, відомого своїми правими поглядами; критики і політичні опоненти звинувачують Орбана в узурпації влади, утисках медіа і тісних зв’язках із Росією.

Погоджується з цим Мартон Ґерґей, заступник головного редактора видання Nepszabadsag («Свобода людей»): «Орбан прагне, щоб його сприймали спадкоємцем революціонерів 1956 року, але він зрадив принципи революції. Він хоче бути переможцем комунізму, проте сам застосовує методи авторитарного режиму – цензуру і спецслужби». На початку жовтня лівоцентристська газета Ґерґея припинила існування: видавничий дім пояснив спонтанне рішення закрити проект його збитковістю. Однак редакція стверджує – люди Орбана вже давно почали тиснути на нього через опозиційні погляди. Ґерґей наполягає, що в Угорщині процвітає авторитаризм.

«Влада і олігархи маніпулюють газетами і телеканалами, це знають всі», – визнає Ласло. Перед місцевими джерелами інформації він надає перевагу іноземним. «Останнім часом в Угорщині встигли звикнути до тиску на медіа», – нагадує він про те, що Орбан ініціював ухвалення закону про жорсткий контроль за медіа одразу після другого приходу на посаду прем’єра. Ані це, ані рекордні кошти, витрачені на агітацію, втім, не допомогли лідеру партії «Фідес» провести вдале голосування на нещодавньому референдумі про необхідність виконання квот на прийом біженців, встановлених Європейським Союзом. Орбан наполягав на тому, що Угорщина повинна закрити кордони для мігрантів, але явка на волевиявленні склала менше 50%. Результат референдуму виявився недійсним.

По місту розвішаний розклад урочистостей та афіші концертів пам’яті народних героїв

Андраш був одним із тих, хто голосував на референдумі. Йому 35 років, він працює менеджером в одному з будапештських банків і готується стати батьком. На всіх останніх виборах він голосував за Орбана та його партію. На референдумі висловився проти запропонованих ЄС квот. Каже – не хоче жити поруч із громадянами Сирії, тому що має досвід спілкування з нелегальними мігрантами. «Я розумію, багато хто з них змушений залишати рідну країну. Проте я не вірю, що всі вони тікають тільки через війну». На прохання уточнити, що саме він має на увазі, Андраш бере за руку вагітну дружину. Відповідає, що насамперед повинен піклуватися про безпеку своєї родини.

Окрім винесеного на референдум питання, втім, він більше ні в чому не підтримує політику Орбана. Пояснює, що той обіцяв дуже багато, але більшість обіцянок прем’єра так і залишилися словами. Запитуємо, як Андраш ставиться до тиску, який керівництво країни буцімто чинить на пресу: «Насправді в цьому немає нічого нового. Це нормально, що партія після приходу до влади намагається мінімізувати вплив конкурентів. Праві – не виняток, так було й раніше, ми до цього вже звикли», – зазначає він.

«Усі угорські революції, – має на увазі революції 1848, 1956 і 1989 років журналіст Ґерґей, – визначали своєю головною вимогою свободу преси. Припинення цензури і тиску на журналістів – цього ми вимагали і від австрійської, і від російської окупаційної влади. Але тепер Орбан позбавляє нас цих здобутків». Газету Nepszabadsag заснували рівно 60 років тому, прямо під час повстання. Вона відстоювала позицію революціонерів – за це її головного редактора врешті розстріляли. Під час слідства той проходив в одній справі з лідером руху опору Імре Надем.

«Дружба з Владіміром Путіним для Орбана значно важливіша, ніж історична пам’ять, – продовжує журналіст. – Не кажучи вже про сусідні для Угорщини країни або спільний проект ЄС».

Віктор Орбан і Владімір Путін. Лютий 2016 рок. Фото kremlin.ru

«Орбан продає нашу країну Росії», – стверджує співрозмовник. Як приклад наводить нещодавній контракт на побудову атомних енергоблоків, який угорський уряд підписав із Москвою. Ґерґей каже, що Кремль пропонує солідні гроші, але за них, на його думку, угорці продають свою незалежність.

Відділення «Сбербанка России» у Будапешті зустрічаються чи не частіше, ніж відділення банків із місцевим капіталом. Хіба що Білорусь і Болгарія з усіх країн Східної Європи мають нині тісніші контакти з Росією, ніж Угорщина, додає Ґерґей.

Більш прагматично до цієї проблеми ставиться Ласло. «Це складне питання, воно включає багато компонентів. Ідеться і про політичну, і про економічну складову. Зрештою, минуло вже понад півстоліття», – розмірковує він.

Згоден із цією думкою й Андраш: «Ми занадто багато часу витратили на те, щоб виправляти помилки минулого».

/Ярослав Друзюк