ENRU
«Я вже не придатний для служби. Але я залишаюсь тут» — «кіборг» з промзони Авдіївки
2 серпня, 2016

У промзоні Авдіївки є різні позиції. Хтось воює в напівзруйнованих промислових будівлях, спить в будівельному смітті, там же їсть. І все під обстрілами. Є трохи кращі позиції. Це покинуті сільські хати і окопи в землі. Принаймні бачиш зелену траву, а спиш можна сказати на свіжому повітрі. Але про спокій не йдеться ані тут, ані там. 

На «промці» воюють кілька бійців, що пройшли на початку 2015 бої за донецький аеропорт. Серед них Віталій «Веселий» і Міша. Вони обоє мають нагороди за бої в ДАПі в січні 2015. Обоє мають і поранення рук. Обоє до військової служби непридатні. Обоє залишаються тут, як самі кажуть, «до кінця війни». 

Вталік з Мішею приходять в гості на позицію, де ми тимчасово живемо. Віталік нам пропонує подивитись на його «апартаменти». Оскільки він уточнює, що це трохи ще «передовіше», (а мені вже і так здається, що тут пекло), і ще небезпечніше, то я одразу відмовляюсь. Іде Костя (Костянтин Реуцький — журналіст Громадського — ред.).

Перед тим попрощатися «Веселий» показує своє обмундирування. Воно в нього справді краще, аніж в інших. Окрім добротнішої форми і бронежилета у Віталіка за спиною рюкзак з баклажкою води, налокітники, спеціальний захист на ноги і хороша розгрузка. Віталік просить мене кілька разів донести до генштабу, що в Харкові шиють всі ці добротні, за словами Віталіка, речі, і що було б дуже добре, якби міноборони замовляло їх саме в харків’ян. 

На цьому прощаємось. І вони з Костею йдуть на позиції «Веселого». 

 «Бачиш, оця вся дорога прострілюється» — пояснює «Веселий»

Хлопці йдуть поміж якихось кущів, все зелено і красиво. Так завжди думєш, коли тебе ведуть подібними дорогами. Спочатку — як красиво, а потім одразу — як страшно, а пізніше — про те, що серед цієї краси в будь-яку хвилину може прилетіти смерть у вигляді снаряду або кулі. 

Справжній офіцер повинен бути прикладом, а не ховатися у норі

— Ось це все — це мої пости, не тільки та ділянка, якою я вас вів, а це все. Ну, я в штабі там не сиджу. Комбат мене не може там втримати

«Веселий» — офіцер, його б не мало бути тут на передовій, але він тут. 

  — Не знаю, ви там читали, який має бути офіцер? От я постійно з пацанами на позиціях. 

Яким має бути офіцер написано на стіні напівзруйнованого будинку: «Справжній офіцер повинен бути прикладом, а не ховатися у норі».

 — З їхніх позицій ми їх вибили вже, вони туди навіть вже не вертаються. Так, підбігають, спроби є підбігти поближче, але ми присікаємо різко ті спроби. Можна маневрувати, витіснити ще більше. 

— А скільки ви тут вже? 

— З 14 року. Я взагалі — 2 хвиля. Ну так склалося.

— А ви в аеропорту були? 

 — Був, Міша на вишці був (боєць, що служить з «Веселим» тут на «промці» — ред.), а я в терміналі. «Кіборгів» дуже мало залишилось зараз служити. Хоча які ми «кіборги». Ну ми «кіборги»... так, бо в нас руки однаково не працюють (сміються обоє — ред.). В нього трошки гірше, в мене трохи краще. Хоч стріляти можемо. Ну треба, щоб швидше приходили контрактники, щоб була дійсно професійна армія, тому що рік служби — це нікуди не годиться. Тільки у хлопців почалася якась віддача, ми їх навчили, обстріляні вже, все. Тут їм раз — бах, і треба вже звільнятись. Заміну шукати, поки знайдеш, поки навчать — це час. А контрактник працює, ти його навчив за деякий час — вперед, до бою. І набагато простіше, ніж нам, командирам. 

 — А скільки має бути зарплата, на вашу думку? 

 — Не менше 20 тисяч, тоді народ буде йти. Однозначно буде йти. Роботи немає. Якби там не було народ в нас такий безстрашний, що так — підуть, а ще почують, що гроші можна заробити, то підуть. 

Єдине, що в нас держава не турбується про нас, а якби вони прихїхали сюди, посиділи тут.  Б***ть, навіть ті броніки «корсари», які вони нам дають — хрінь Господня, а не броніки. Розлазяться через два місяці. В Харкові шиють нормальні броніки, чому не замовити? А я маю за свої гроші замовляти, я не розумію цього. Все, що на мені, все за свої кошти куплені. Тільки берци мені видані на складі. Замість того, щоб діти мої десь мали відпочити, велисипед їм міг купити — я собі форму сам купую, таку, в якій мені зручно. 

Я вже не придатний для служби у ВДВ, але я залишаюсь тут до закінчення війни

— Але поки в мене є сила, я буду воювати тут — за цей батальйон. Була в мене можливість залишитись там. Я вже не придатний для служби у ВДВ, але я далі тут залишаюсь — до закінчення війни. Мені просто буде прикро, якщо я покину хлопців. Але не все так хріново, як здається. Я думаю, щось покращиться. Сподіваюсь. А воювати? Ми позиції не здамо, ми можемо і далі служити, просто немає наказу.