Загроза Північного Потоку-2 для Європи та України

Зменшити транзит через Україну до 10 — 15 мільярдів кубів газу на рік обіцяють у «Газпромі», побудувавши «Північний потік-2». Це ще дві гілки газогону на додачу до вже робочого першого «Північного потоку», які мають бути прокладені до 2020 року з російського півострова Ямал по дну Балтійського морі  до німецького Грайфсвальда. Ідеться про зменшення транзиту через Україну щонайменше в чотири — шість разів.

Втім, такою послідовною і чіткою ця газова математика виглядала лише у презентації глави правління російського монополіста «Газпрому» Олексія Міллера на Петербурзькому міжнародному економічному форумі. У реальності цей проект уже по суті поділив Європу на два табори: його прибічників і його противників.

У складі першого — найбільші енергетичні концерни країн ЄС і уряд Німеччини, щоправда, із застереженнями. У складі другого — Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща, Латвія, Литва, Естонія та Румунія. Між ними, мов між двома вогнями, — Єврокомісія. Без згоди й підтримки Брюсселю «Газпром» не зможе втілити в життя задумане.

Громадське.Світ спробувало розібратися детальніше в цій історії. 

Чим «Північний потік-2» відрізняється від своїх попередників? 

Компанія «New European Pipeline AG», створена для реалізації проекту «Північного потоку-2», вже укладає контракти на закупівлю труб. З-поміж постачальників, зокрема, німецька «Europipe».

Технічно це цілком готовий до реалізації проект. За маршрутом пролягання й потужністю він має стати близнюком уже запущеного «Північного потоку». Основою обох є підводний трубопровід, що йде по дну Балтійського моря, заходячи у виключні економічні зони таких країн ЄС як Фінляндія, Швеція, Данія та Німеччина. Потужність кожного з «потоків» — 55 мільярдів кубів на рік. Точка входу на територію Євросоюзу також однакова для обох — це німецьке місто Грайфсвальд.

Обидва з них обходять Україну, як і решту країн Центрально-Східної Європи, забезпечуючи прямі поставки газу до Німеччини, а звідти — до інших країн через систему додаткових трубопроводів.

Відмінності починаються між цими газогонами на рівні економічних аргументів і права. По-перше, попит на природний газ у Європейському союзі від 2010 року зменшувався, як випливає з даних Євростату. У майбутньому прогнозоване лише незначне його зростання.

Водночас, дають свої плоди заходи з підвищення енергоефективності. Так, за підрахунками німецького Інституту Фраунхофера, завдяки масовій термоізоляції будинків у Німеччині до 2030 року вдасться економити щороку такий обсяг газу, який ця країна сьогодні імпортує з Росії.

Зауважмо, якщо газогін-близнюк «Північного потоку» буде таки збудований у нинішньому вигляді, то частка російського газу на ринку ФРН сягатиме близько 60 %. Єврокомісія рекомендує країнам-членам ЄС прямувати до показника не більше 30 % від одного постачальника.

Загалом сакраментальне питання мало б звучати так: чи потрібна, взагалі ЄС ще одна труба з Росії, якщо попит на газ заледве збільшиться?

Але вона, очевидно, потрібна трейдерам газом, адже зменшення доступу до прямих поставок газу в Центрально-Східній Європі, а також в Італії прогнозовано призведе до збільшення цін на газ на їхніх ринках.

Цей газогін відріже від транзиту й прямих поставок не лише Україну, але й Словаччину, а до країн Балтії та інших країн цієї частини Європи цілком вірогідно доведеться будувати нові трубопроводи, щоб транспортувати газ з Німеччини. Це все додаткові капітальні витрати. Ідеться про мільярди євро. Така гра варта свіч для окремих компаній, але чи варта вона того для Європи в цілому?

По-друге, перший «Північний потік» будувався, коли в ЄС ще не діяв третій енергетичний пакет, новий набір директив та постанов щодо енергетики, і не створювався Енергетичний союз. Дію права ЄС поширили лише на наземні трубопроводи OPAL у Німеччині та «Газель» у Чехії, які є продовженням підводної частини газогону. Саме це є причиною того, що «Газпром» не може на повну потужність заповнити трубу «Північного потоку».

До OPAL та «Газелі» має бути забезпечений рівний доступ для всіх виробників природного газу, тобто цими трубами не може перекачуватися лише російський газ. Відповідно, підводна частина газогону заповнюється максимум на 60 — 80%, бо якщо її заповнити на 90 —100%, то далі весь цей газ подіти нікуди. Така ж доля може чекати й «Північний потік». І це ще найоптимістичніший сценарій для цього проекту.

Віднині Євросоюз вимагає розмежування власності виробництва газу та його транспортування. Іншими словами, компанія, яка буде власником контрольного пакету й оператором «Північного потоку-2», не може аж ніяк водночас постачати на європейські ринки близько 30 % природного газу від загальних потреб ЄС. Саме стільки цих потреб покриває сьогодні Росія.

«Газпрому» наразі належить 51 % акцій «New European Pipeline AG». По 10 % у консорціумі мають німецькі «E.ON», «BASF»/«Wintershall», британсько-нідерландська «Shell», австрійська «OMV», 9 % - французька «ENGIE».

На форумі у Петербурзі Міллер дав зрозуміти, що Росія може відмовитися від контрольного пакету акцій. Втім, щоб уповні відповідати вимогам Євросоюзу вона мала б погодитися на роль міноритарного власника. Але це за умови, якщо право ЄС застосовуватиметься як до наземних трубопроводів, які продовжуватимуть «Північний потік-2» на суходолі, так і до підводної труби на дні Балтійського моря. І якщо перше гарантоване, то щодо другого точаться суперечки щодо того, чи підпадає під дію права ЄС ця труба, чи ні?

Чому ЄС не може визначитися, чи порушує «Північний потік-2» його право?

Всі, хто так чи інакше відповідає за спільну енергетичну політику Європейського союзу в Брюсселі, вже висловилися доволі чітко: «Північний потік-2» не може реалізовуватися лише за російськими законами. Він має відповідати праву ЄС, зокрема третьому енергопакету.

Але не в цьому камінь спотикання. Брюссель повинен дати чітку відповідь на запитання, чи поширюється дія цього енергопакету на підводну ділянку газогону, ключову й основоположну. Цієї відповіді досі немає. Офіційне пояснення: Єврокомісія наразі ще вивчає це питання.

Віце-президент Європейської комісії з Енергетичного союзу Марош Шефчович висловився чітко: «Північний потік-2 може змінити ландшафт газового ринку ЄС, при  цьому не надаючи до нього доступу новому джерелу поставок чи постачальнику. Натомість він далі збільшує і без того надлишкові можливості поставок з Росії до Євросоюзу. Я впевнений, що це зіграє свою роль у дискусіях».

Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, виступаючи на економічному форумі у Петербурзі, зауважив, що «любить трубопроводи, які з’єднують, а не роз’єднують». Ще раніше них цей проект розкритикував президент Європейської ради Дональд Туск.

У лютому цього року генеральний директорат з енергетики Єврокомісії підготував доповідь, де відповідь на ключову правову дилему є. «Можна зробити висновок, що енергетичні закони ЄС повинні застосовуватися до ділянок «Північного потоку-2», які будуть в територіальній юрисдикції ЄС. Може бути зроблений висновок, що вимоги щодо розподілу прав власності, регулювання тарифів і доступу третіх сторін не будуть виконані без внесення змін до проекту», - ідеться в доповіді.

Іншими словами, фахівці згаданого директорату переконані, що підводний трубопровід підпадає під ті ж обмеження, що й газогони на суходолі. «Газпром», однак, і далі наполягає, що має домовлятися на міжурядовому рівні окремо з Фінляндією, Данією, Швецією та Німеччиною, а не з Єврокомісією. Тобто намагається задіювати стару тактику режиму Володимира Путіна з розколу ЄС ізсередини, ігнорування його інституцій і одночасних прямих переговорів з окремими урядами щодо питань, які насправді стосуються всієї Європи.

Водночас, з-поміж експертів думки розділилися. Так, аналітик Центру досліджень європейської політики в Брюсселі Крістіан Еґенгофер вважає, що загалом проект не суперечить законам ЄС і в цьому сенсі відрізняється від «померлого» «Південного Потоку». Зрештою, на його думку, доля «Північного Потоку-2» вирішуватиметься не в правовій, а в політичній площині.

Експерт енергетичних програм Центру Разумкова Сергій Дяченко дає проекту більш однозначну правову оцінку: «Він не відповідає третьому енергетичному пакету. Якщо на невідповідність першого «Північного потоку» цьому енергопакету закрили очі й зробили для нього виняток, то для другого цього ніхто не робитиме».

Що змінює цей газопровід для України?

Україні нині потрібно готуватися до найгіршого сценарію, тобто таки побудови та запуску «Північного потоку-2», ймовірно, в зміненій версії (з меншою пропускною потужністю, з іншою структурою власності), а не лише робити заяви осуду та цілком праведного гніву.

ЄС у будь-якому разі зацікавлений у збереженні України як свого стабільного партнера з транзиту російського блакитного палива.  А результати підготовки до найбільш песимістичного сценарію будуть корисними й потрібними для країни навіть, якщо він не справдиться.

Віце-канцлер і міністр економіки Німеччини Зіґмар Ґабріель заявив про те, що реалізація «Північного потоку-2» можлива лише, якщо Україна збереже статус транзитної країни й Росія гарантує надійні поставки свого блакитного палива до країн Східної Європи.

Німецька канцлер Ангела Меркель останній раз висловилася на цю тему  в Берліні після німецько-польських консультацій. Вона наголосила, що «Північний потік-2» варто розглядати як економічний проект:

«Розумію, що з польської сторони виникають питання щодо того, наскільки він обмежує диверсифікацію поставок газу. Ми маємо багато можливостей для такої диверсифікації».

І долала: важливо, аби Україна та Словаччина не були усунені від транзиту газу до Європи.

Втім, можна мати статус транзитної країни і з 10 — 15 мільярдами кубометрів прокачування російського газу на рік, і з 60 мільярдами.

Ґабріель і Меркель про такі тонкощі в своїх заявах, звісно, не говоритимуть. Екс-прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк наводив цифру в 2 мільярда доларів доходу держави за нинішніх обсягів транзиту. Відповідно, не складно підрахувати, скільки вона втратить, якщо більшу частину транзитного газу переорієнтують на інший газопровід.

«Українська система набагато надійніша, ніж усі інші обхідні газопроводи. Навіть якщо щось трапляється на трубопроводі, є ділянки, які можна використовувати, поки триває ремонт. Абсолютна інша ситуація з підводними газогонами. Там якщо щось трапиться, то європейські споживачі чекатимуть місяцями, поки все відновиться», - пояснює прагматичні резони для зацікавленості Європейського союзу в українській ГТС Сергій Дяченко.

Таким чином, позиції України є конкурентоспроможними навіть за найбільш складних варіантів розвитку подій. Крім того, європейські політики як у Брюсселі, так і в Берліні не зможуть не врахувати її ролі у цій історії та життєвої необхідності в збереження транзиту через її територію.

Хоча дії офіційного Берліна свідчать про те, що можна однією рукою продовжувати санкції, а іншою підписуватися під проектом газогону, який додасть Кремлю аргументів щодо потреби ці санкції зняти. Адже як інакше можна вести такий великий спільний бізнес і довіряти один одному?

Україні ж опитані Громадським.Світ експерти радять далі оперативно  і якнайповніше переходити на європейські стандарти й норми в енергетиці, щоб максимально інтегруватися в правове поле ЄС. Це забезпечить можливість укладати в майбутньому контракти із західними трейдерами про транзит російського газу, який ті закуповуватимуть на українсько-російському кордоні. Так вважає Карел Гірман, експерт з енергетики зі Словаччини, країни, яка теж може втратити транзит російського блакитного палива, якщо «Північний потік-2» побудують і запустять у дію.

Громадське поцікавилося в Міністерства енергетики та вугільної промисловості, чи розглядає держава Україна такий сценарій як реалістичний, чи готується до цього.

У профільному відомстві відповіли, що європейські компанії не зможуть купувати російський газ на східному кордоні України, доки оператор української газотранспортної системи «Укртрансгаз» не має змоги отримувати «шипери-коди» (коди отримувачів природного газу) від «Газпрому». Сьогодні за контрактом з російським монополістом про транзит природного газу через Україну він цього не може робити.

Зазначені коди є подібними до штрих-кодів, вони використовуються у газових операціях між операторами ГТС та власниками газу й дають змогу переносити точку передачі блакитного палива.

«Забезпечення для європейських компаній можливості купувати природний газ на східному кордоні України й отримання ПАТ «Укртрансгаз» зазначених шипер–кодів дозволило б європейським газовим компаніям використовувати вільні потужності українських підземних сховищ газу в інтересах енергетичної безпеки. Україна, як учасник Європейської Енергетичної Хартії та Енергетичного Співтовариства, буде відстоювати цю позицію», — йдеться у відповіді міністерства.

4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила зміни до Митного кодексу України, що регламентують здійснення оператором ГТС віртуального реверсу природного газу. Це також є умовою для проведення закупівель російського газу на східному, а не західному кордоні.

Станом на сьогодні  природний газ європейським компаніям дочірнє підприємство ПАТ «Газпром» «Газпром Експорт» продає на західному кордні України. Росія досі блокувала вирішення питання про передачу українському оператору шипер-кодів. Українська сторона наполягає, що до переговорів щодо цього треба залучити Єврокомісію.

І, до речі, якщо цей газопровід стане реальністю, Словаччина вже не зможе забезпечувати нинішні обсяги реверсних поставок газу  до України. Якщо тепер вона дозволяє собі перекачувати російський до України, то тоді їй доведеться долучатися до вирішення внутрішньоєесівських проблем: газ треба буде транспортувати до Болгарії, Італії, які нині його отримують через українську ГТС. Для України це обернеться зростанням цін на газ.

З цього року Україна також уже перейшла на нову методику розрахунку тарифу на транзит. У ній він розглядається як бізнес, а не політична домовленість. У нових розрахунках тарифу враховуються операційні витрати та амортизація.

Звісно, Україна має ще домовитися з Росією про те, що ціна на транзит буде визначатися по-новому. Єврокомісія висловлювала готовність стати посередником у цих перемовинах, тобто перевести їх у тристоронній формат.

«Якщо зменшиться транзит на точці входу російського газу на територію України чи від транзиту через неї Росія відмовиться після 2019 року, то ми маємо закласти у вартість транзиту амортизаційні витрати у зв’язку з виведенням труб з експлуатації та виставити Росії новий рахунок. Ціна за транзит тоді підвищиться настільки, що ми відіб’ємо втрати», - пояснює старший аналітик інформаційної кампанії  «Сильніші разом» Дмитро Науменко.

Що змінює такий газогін для ЄС? 

У цій історії інституції ЄС, країни Балтії, Польща, Словаччина, Чехія Угорщина, Румунія, Болгарія і навіть до певної міри Італія опиняються по один бік барикад з Україною. Вони безпосередньо залежать або від транзиту газу через українські газогони «Уренгой-Ужгород» та «Союз», як-от Словаччина, Чехія, Угорщина, Італія, або від транзиту через газогін «Ямал-Європа», що пролягає через територію Білорусі та Польщі. Остання висловлює побоювання, що Росії  «Північний потік-2» потрібен, зокрема, і для того, щоб зменшити транзит через «Ямал-Європу».

«Побудувати газогін до узбережжя Німеччини – це півсправи, все вирішує внутрішня інфраструктура», — наголошує Карел Гірман. А саме цієї інфраструктури наразі немає. Її доведеться будувати. І навіть якщо це вдасться зробити швидко й успішно, це не змінить того факту, що 80 % російського газового імпорту потраплятиме в ЄС через одну й ту ж точку входу на території Німеччині, тим самим не зміцнюючи, а розхитуючи енергетичну безпеку Європейського союзу. Крім того, прогнозовано підвищаться ціни на газ на південних і східних ринках Євросоюзу.

Експерт з енергетики Центру європейської політики в Брюсселі Анніка Гедберґ говорить про те, що фактично Німеччина поводиться нечесно, називаючи «Північний потік-2» комерційним проектом:

«Це компроментує її політичні зобов’язання. Якщо проект конкретизується, попри сильну опозицію до нього в різних країна-членах та в інституціях ЄС, це буде демонстрацією політичної сили Німеччини в Євросоюзі, завдяки якій вона одним порухом пальця перетворює спільні цінності та зобов’язання ЄС на ніщо». 

По суті, сьогодні ЄС опинився в ситуації, коли повністю відмовитися від «Північного потоку-2» уже пізно, але й не відповісти на ті екзистенційні загрози, які він ставить перед ним, теж не можливо.

Після рішення Великої Британії про вихід з Євросоюзу ця справа може стати першим серйозним тестом на спроможність зберегти єдність і виконувати взяті зобов’язання навіть тоді, коли західні енергоконцерни вже порахували свою маржу від підвищення цін на газ завдяки сумнівному газогону.

Не хочеться припускати, що «Північний потік-2» може перетворитися на «потоп», який посприяє руйнації проекту Об’єднаної Європи в її нинішньому вигляді. Втім, історія вчить тому, що саме синергія негативних факторів і призводить до поразок колись успішних цивілізаційних проектів.