Що буде з Покровськом, чи виграють дрони війну і чим лякає перемирʼя заради перемирʼя? Інтерв'ю з командиром 68 бригади Сергієм Третяком

Але попри апокаліптичні прогнози, Покровськ тримається. Як розповідає командир, зараз росіяни змістили свої основні удари в бік Дніпропетровської області. Вихід на трасу з Павлограда на Покровськ дозволив би їм обрізати логістику українського угруповання.

Про найгарячіший напрямок, майбутнє Покровська й проблеми в українському війську — в інтерв’ю з командиром 68 бригади Сергій Третяк є кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ та II ступеня, орденів «За мужність» III та II ступеня.Сергієм Третяком. 

Підтримати

«Ситуація стала набагато простішою, ніж була взимку»

Ми були в Покровську в грудні 2024 року, і тоді, чесно кажучи, мені здавалось, що це, можливо, буде мій останній репортаж звідти. Багато хто казав, що Покровськ не протримається до кінця року або буде втрачений протягом кількох місяців. А втім, Покровськ стоїть, хоч і дуже зруйнований. Завдяки чому нам удається тримати Покровськ?

Противник уже разів шість чи сім оголошував дати, коли він візьме Покровськ. Якщо не помиляюсь, перша дата була до кінця жовтня 2024-го, потім — до кінця року й до Великодня. Великий обсяг роботи зроблений усіма колективами, які стоять на напрямку. Тут не можна сказати, що Покровськ стоїть, наприклад, завдяки дронам, артилерії чи піхоті. Йдеться про весь комплекс робіт, який зроблений і стримує противника. Плюс, найголовніше, ми завдаємо йому таких втрат за кількістю особового складу, що, він просто не встигає навіть їх поповнювати. Противник видихається. 

Покращилася координація між підрозділами? 

Є бригади, які тут стоять уже дуже давно. Відповідно, із сусідніми командирами бригад ми зідзвонюємося: «Алло, що там? Усе нормально?». Досить серйозна взаємодія налаштована щодо ураження. І завдяки тому, що ми одне одному допомагаємо, воно так і відбувається.

У вас зараз немає такого, що ви не знаєте, що на флангах робиться? 

Ні, ми все знаємо. Вліво, вправо від себе — по чотири бригади вліво і чотири вправо, — де хто їде, скільки противника біжить, куди біжить. 

Можна казати, що ситуація на Покровському напрямку стабілізувалась. Чи це буде перебільшенням? 

Я скажу, що вона стала набагато простішою, ніж була, наприклад, взимку. Противник не полишає надії все-таки зайняти це місто. Плюс, він пробує вийти на кордон Дніпропетровської області. Повністю стабілізованою ситуація буде тоді, коли противник узагалі перестане наступати, ми створимо умови й почнемо наступати. 

Але ми все-таки контратакуємо тут.

Так, є моменти, де ми на певних ділянках місцевості створюємо умови для того, щоб контратакувати, зайняти певну ділянку. Але це все дуже точково, вибірково. 

Як ви думаєте, оці спроби росіян вийти на трасу на Павлоград — це радше політичне завдання закріпитись на кордонах Дніпропетровської області чи тактичне — обрізати нам логістику? 

Я думаю, що це суто політична задача. На відсотків 90. 

Щоб вони могли потім сказати, що вони претендують на Дніпропетровщину?

Можливо, це скажуть, а, можливо — що їхня задача була вийти на кордон Дніпропетровської області. «Все, ми «Спеціальна воєнна операція» — евфемізм, який в рф використовують на позначення російсько-української війни.СВО закінчуємо і назвемо це вже операцією “Буря в пустелі 2”», образно. Їм же треба показати, що вони забрали території, які хотіли. Я думаю, що, найімовірніше, це для того, щоб підняти рейтинг в очах свого населення. 

Але фактично росіяни мають вогневий контроль над ділянкою траси, так? 

Ні. Проблема дещо на самому в’їзді в Покровськ, туди дістають FPV-дрони. Артилерія туди не дістає. Не можна сказати, що вони мають контроль. 

Чи відіграв якусь роль у стабілізації на Покровському напрямку генерал Михайло Драпатий — генерал-майор ЗСУ, командувач Сухопутних військ ЗСУ (з 2024 року).Драпатий?

Можу сказати, що кожна людина, присутня на цьому напрямку, відіграла важливу роль, включно з командувачем Сухопутних військ.

«Приблизно 80% особового складу [ворога] помирає від дронів»

Яку тактику тут росіяни найчастіше застосовують? Як вони зараз воюють на Покровському напрямку? 

За останніх три місяці вони вже скільки тактик перепробували. Вони штурмували нас на техніці, штурмували паралельно на техніці й пішки. Потім броньована техніка почала закінчуватися, і вони почали нас штурмувати на «Жигулях», УАЗиках, багі й пішки.

Потім вони почали штурмувати пішки великими групами. Пізніше зрозуміли, що втрати людей завеликі, і почали нас штурмувати пішки малими групами по дві-три людини. Зараз штурмують малими групами від двох до восьми людей пішки й плюс мотоцикли.

Яке тут співвідношення сил? 

На кожну бригаду є різна кількість підрозділів, яка їх штурмує. Когось штурмує полк, а когось — дві бригади й два полки. Мене два місяці тому наштурмували дві бригади й два полки. Зараз нас штурмує одна бригада й один полк. Вони перекинулись трошки на інший напрямок — на Дніпропетровську область. 

А у вас як з артилерією? Снарядів вистачає зараз?

Хотілось би більше, звісно, але ми виконуємо задачу з тією кількістю, яку дають. 

Наші геополітичні проблеми зі США ніяк не позначились на кількості озброєння?

Може, через те, що в нас складний напрямок, то нам як давали, так і дають. Можливо, на чиємусь напрямку, де ситуація трошки простіша, постачання урізали. 

Якщо порівнювати артилерію і дрони, якої у вас кількості уражень завдається дронами?

Якщо брати співвідношення відсотково, то, думаю, приблизно 80% особового складу росіян, який помирає, помирає від дронів. Може, навіть 85%. Тому що артилерію зазвичай залучаємо, коли є скупчення особового складу. А вони зараз штурмують по два, по три солдати. Шкода витрачати на те велику кількість снарядів.

Скільки ви від держави дронів зараз отримуєте?

У недостатній кількості, скажімо так. Велику частину дронів закриває саме волонтерська допомога. 

Чи можна дронами виграти війну? 

Ні, ніколи. Дрон — це один з елементів того, що забезпечить перемогу. Але виключно дронами — ніколи. 

Підполковник Збройних сил України, Герой України.Кирило Верес казав, що 2025-й буде роком оптоволокна. Наскільки оптоволоконні дрони змінюють ситуацію на фронті? 

Ми теж уже використовуємо оптоволоконні дрони. Такий дрон може залетіти в підвал і літати ще по ньому й шукати собі ціль.

У радіокерованого дрона зразу відпадає керування, картинка. У нас були випадки, коли вони літали за поганої погоди, наприклад дуже щільного туману. Він усе одно помаленьку собі летить, і в нього картинка нормальна. Це хороша штука, але все одно не панацея. 

Але це дуже велика небезпека. 

Так, на це йде розвиток і на них немає впливу РЕБ. Є кілька методів, як ми намагаємося боротися з ними. Якщо у смузі нашої бригади за спиною Покровськ і противник летить на оптоволокні прямо в місто, щоб уражати там ціль, то ми вже знаємо орієнтовні маршрути, якими він літає. На цих маршрутах сидять люди з гладкоствольним озброєнням і просто їх збивають.

Ви тут не відчуваєте, що росіяни перекидають підрозділи з Курщини? 

Та ніби поки що ні. 

Як ви думаєте, яким буде майбутнє Покровська?

Я думаю, що противник буде тиснути дуже довго на нього. Ми зробимо все для того, щоб він до міста не зайшов, але велику частину міста просто буде розбито КАБами. 

«Піхоті треба підняти рейтинг»

Яку частину людей ви зараз набираєте за рекрутингом? А яка частина приходить за мобілізацією?

За рекрутингом переважно хлопці заходять у роту ударних безпілотних систем, яка переходить у батальйон. У підрозділи, які на передньому краї, піхоту, яка саме робить ту чорну роботу, за рекрутингом ніхто не йде. Тому що, якщо ми сказали людині, що він буде пілотом, — значить, він буде пілотом, якщо ми сказали, що він буде водієм, — значить, буде водієм. 

Щодо мобілізації трішки інша ситуація. Людей привозять і йде відбір за профпридатністю. До нас конкретно заходить мало людей, через те, що коли вони тільки чують, що це 68 бригада, яка стоїть на Покровську, де тяжко, туди — ні. «Ми би десь Волинь поохороняти, Київщину пообороняти». Через те, що напрямок складний і тяжко людей набирати, мотивувати. Навіть водіїв, пілотів теж важко шукати, бо напрямок непростий.

Плюс, зараз є ж компанія безпілотних полків, і вони перебивають нам процес набору людей. Тому що вони набирали популярності великої, і люди хочуть туди. 

Люди хочуть іти в дронники саме? 

Так, переважно. Ніхто не хоче робити брудну роботу.

А що із цим робити? Без піхоти війна неможлива. 

От саме питання, чи дрони виграють війну. Ні. А чи піхота виграє війну — то так. Виходити з положення малою кількістю, але досвідом. Просто зараз зробили з піхоти щось страшне. Замість того, щоб підіймати рейтинг піхоті, його, як правило, гасять. Піхоті треба підняти рейтинг. 

Я думаю, що більшість командирів отримують мобілізованих, які вже не дуже мають мотивацію воювати. Як із цим працювати, якщо приходить людина, яка не хоче йти, наприклад, на лінію розмежування?

Треба зрозуміти дуже важливу річ, що солдат, якого привозять через ТЦК, є середньостатистичним українцем. Не можна сказати, що це поганий чи хороший солдат, бо я не люблю, коли ряд командирів кажуть: «Мені дали поганих солдатів, а тому командирові дали хороших солдатів». Ні. Тому що це є зріз суспільства, це середньостатистичний українець. І вони в усіх однакові. Просто тут уже питання стоїть у мотивації.

По-перше, мотивація, навіть якщо людина не хоче, із часом з’являється. Коли людина потрапляє в колектив, де десять людей копають, вона така: «Ну, блін, всі копають. Та й я стану копати». І теж стає копати. 

По-друге, дуже важливо, що зараз є період адаптації: коли людина приходить у бригаду, вона не йде зразу з автобуса й в окоп. Зараз такого немає. За період адаптації він має побачити, що є нихка людей — ті самі пілоти, FPV-вці, розвідники, колективне озброєння, кулеметники, гранатометники, артилерія — і це все прикриває його. Він має побачити, що зв’язок постійно налаштований із позицією. Він знає, що якщо скаже в радіостанцію: «У мене закінчилася вода», ввечері прилетить Vampire — великий дрон українського виробництва.«вампір» і кине йому дві чи три пляшки води. Якщо він це побачить, то тоді воно якось буде.

А коли є випадки — не будемо називати підрозділи, — але є випадки, коли просто людей посадили в машину, привезли, висадили в посадці й поїхали. Військовий не розуміє, з якого боку противник, хто в нього сусід, як узагалі поспілкуватися з командиром, чи радіостанцію не дали. У мене такого не було, але зі слів знаю про такі випадки. Для мене це дико, і з командирами постійно працюю саме над цим питанням. 

«Піхота — це стіна між мертвими й живими. Це важко, але почесно». Це ви сказали в одному з інтерв’ю. Ви починали з піхоти, бачили війну з 2014 року. Як за цей час змінилася війна? 

Війну починав 2014-го на посаді командира взводу. Мені було 22 роки, у мене були всі контрактники. Середній вік контрактника був 19 років. Тому можна почати просто з того. Тоді бої були інакші.

… Тоді не було ні в нас, ні в них досвіду війни. Тяжко порівнювати, але внаслідок тих боїв ми зараз там, де ми є, а не десь у районі Вінниці обороняємося. Той досвід, він усе одно призвів до чогось хорошого.

Ланка командирів батальйонів, командирів бригад переважно — це люди, які були на той час командирами рот і взводів та мають досвід перебування там. 

Люди кажуть, що у 2018-му вже не було війни. Було — не було, але люди все одно помирали. Це от якраз найгірше: ми перейшли до стабілізаційної операції: ми в окопах, противник в окопах, ніхто не рухається, фронт стоїть, а люди помирають. 

Це може повторитися? 

Може. Але це буде політичне рішення.

«Якщо буде перемир’я для перемир’я, воно ні до чого хорошого не призведе» 

Перехід на корпусну систему буде складний і довгий. Що ви думаєте про перехід на корпусну систему? 

Я думаю, що це добре. Просто саме цей перехід буде складний, довгий. Колективи, які зараз формуються в корпусах, вони через пів року або через місяців вісім будуть трішки інші. Тому що вони почнуть притиратися один до одного, командири побачать спроможності деяких начальників напрямків військ, служб, і зрозуміють, що хтось працює не в їхньому стилі роботи й не підходить, почнуть їх міняти. Процес формування хорошого й сильного управління триватиме місяців з вісім або пів року.

Це буде набагато краще, ніж те, що ми маємо, тому що це вже буде пункт управління, який зможе забезпечувати бригаду, впливати на кадрову політику в бригаді й набагато простіше командирові керувати своїми підрозділами, ніж чужими. От я не дуже люблю, коли мені якийсь підрозділ придають. Тому що, по-перше, мої люди вже знають мій стиль роботи. Тут приходить людина, яка працює далеко не в моєму стилі, але я її поміняти не можу. Я на це не можу повпливати, бо людина не моя, а комусь вона подобається. А тобі хочеться працювати з тим колективом, який ти сам сформував, і якщо тобі хтось не підходить, ти можеш його поміняти, і поставити того, хто тобі підходить. А тут виходить, ти зробити нічого не можеш.

Наостанок хочу вас запитати про те, що військові думають про перемир’я. Чого ви чекаєте зараз?

Найстрашніше для мене те, що перемир’я може перерости в такий самий період, який почався в нас 2016 року, коли війна перейшла у стабілізаційну операцію. Просто будуть сидіти наші солдати в окопах, буде сидіти противник в окопах, періодично просто хтось когось буде вбивати, і це не буде нічим розв’язуватися.

Воно затягнеться, хтозна на скільки років. Перемир’я має бути — один з елементів закінчення війни для того, щоб почались політичні процеси. Тому що якщо буде перемир’я для перемир’я, воно ні до чого хорошого не призведе.