Україні прогнозують дефолт. Чи справді ситуація критична та що із цим робити

Україна вже мала ситуацію, подібну до дефолту, у 2015 році, коли перша хвиля російської агресії, що мала ціллю окупацію Донбасу та Криму, підірвала державну систему фінансів та бюджетного планування. Тоді міністерка фінансів Наталія Яресько таки змогла вмовити кредиторів реструктуризувати боргові зобов’язання України, але мусила вдатися до підвищення деяких податків, зокрема платежів за користування надрами. Тоді ж з’явився обов’язковий військовий збір.

Аналогічним шляхом хоче піти й нинішній міністр фінансів Сергій Марченко. Так, уряд нині розглядає можливість підвищення військового збору з 1,5% до 5%, а також збільшення інших основних податків. Це своєрідний сигнал для інвесторів в український борг, який пояснює їм, що Україна хоче заробляти більше грошей до державного бюджету і робитиме для цього конкретні кроки. Другий компонент цього сигналу: боргова криза в Україні трапилася не через фіскальну безвідповідальність Кабінету Міністрів, а через війну.

Як основний сценарій для реструктуризації Мінфін пропонує кредиторам пробачити 60% зовнішніх зобов’язань за євробондами, загальна заборгованість за якими — понад 20 млрд доларів. На решту суми — 40% боргу — Мінфін хоче запропонувати новий випуск євробондів із мінімальними відсотковими ставками на рівні 1-3% аж до 2027 року, а також спеціальні цінні папери, вартість яких буде прив’язана до показників збору податків та мит. Якщо Україна збільшить обсяг фіскальних зборів, тобто закінчиться війна й почнеться відбудова, то ці папери стануть вигідними.

А втім, кредитори — а це такі поважні приватні інвестори, як-от фонд Pimco та клієнти американського банку JP Morgan, — не погодилися на такі умови під час перемовин, які відбулися у червні в Лондоні. Домовившись між собою, утримувачі українського зовнішнього боргу готові списати лише 22% вартості євробондів, а відсоткові ставки лишити в діапазоні 7,25-7,75%. Саме за такими ставками Мінфін зазвичай позичав валютні кошти за кордоном у довоєнні часи.

«Утримувачі українських євробондів два з половиною роки читають новини про війну, але добрішими від того вони не стануть, — говорить Олександр Паращій, очільник аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital. — Тому є ризик, що процес затягнеться».

Чи вдасться домовитися?

Приватні кредитори — це не ті люди, під час перемовин із якими можна показати на екрані фотографії загиблих українців та українок, нагадавши, що в нас велика й болісна війна. Кредитори бачать обсяги західної допомоги для України — це і лінія підтримки від Євросоюзу в межах фонду Ukraine Facility обсягом 50 млрд євро; і нещодавнє рішення країн «Великої сімки» надати 50 млрд доларів через випуск спеціальної позики, заставою за якою будуть заморожені російські суверенні активи на суму близько 300 млрд доларів.

Але, але, але. Європейська допомога складається переважно з позик, тому Україні не дуже вигідно брати позику в ЄС на відбудову, а використовувати її, аби розрахуватися за старими боргами з інвестиційними фондами та комерційними банками. Щодо 50 млрд доларів на основі заробітку на російських резервах, то в цьому питанні панує невизначеність. Незрозуміло, як та коли Україна отримає ці гроші, котрі так само можуть мати під собою певні політичні умови, як їх мають позики від Міжнародного валютного фонду (МВФ).

До речі, роль МВФ у розв’язанні української боргової кризи дуже велика. Річ навіть не так у тому, що фонд має виділити для бюджетних потреб України 15,6 млрд доларів у межах чинної програми співпраці. Річ радше в тому, що МВФ чітко заявив наприкінці червня параметри, яких Україна мусить дотримуватися в порядку первісного пріоритету.

Так, за цими параметрами, державний борг України має бути не вищим за 82% ВВП станом на 2028 рік та не вищим за 65% ВВП у 2033 році. У поточному ж році цей показник, імовірно, сягне 97,3% валової потужності економіки, за підрахунками МВФ. Це означає, що українському Міністерству фінансів треба хутко ухвалювати рішення для зменшення боргового навантаження.

Якщо Мінфін відмовиться виконувати ці параметри або хоча б не продемонструє серйозних зусиль у цьому напрямі, міжнародні партнери вважатимуть його безвідповідальним та ненадійним. А це поставить під загрозу й усі інші програми фінансової допомоги для України.

Аналітики американського банку JP Morgan у записці для клієнтів зазначили: «На наш погляд, списання 30% вартості українських євробондів, включаючи накопичені зобов’язання за відсотковими виплатами, а також зменшення подальших ставок за цими паперами дозволить Україні досягнути параметрів МВФ щодо боргової стійкості, в межах базового сценарію розвитку подій».

А втім, уряд все одно хоче більш вигідної для України угоди, адже кожен долар та кожен євро, що не підуть на виплати кредиторам, можуть піти на потреби оборони та, наприклад, на відбудову виробництва електроенергії. На відміну від приватних інвесторів, для України це залізний аргумент та важлива політична позиція, яку можна ще й захистити за допомогою МВФ — традиційного адвоката фінансово проблемних країн.

А якщо дефолт?

В разі відсутності нової домовленості з кредиторами та відмови обслуговувати зовнішні борги з 1 серпня, Україна офіційно увійде в один із варіантів дефолту. Залежно від причин дефолти бувають технічні, фактичні, процедурні. Адже є різниця між тим, що банк не встиг провести платіж і що у державної скарбниці немає відповідних коштів.

Якщо Україна продовжуватиме перемовини про реструктуризацію державного боргу, але вони затягнуться, то такий дефолт вважатиметься технічним. Йтиметься про узгодження дати та умов, на яких Україна погодиться знову обслуговувати свої міжнародні фінансові зобов’язання.

Якщо ж кредитори та український Мінфін принципово ні про що не домовляться та навіть припинять діалог, то це буде фактичний дефолт за зовнішніми зобов’язаннями, котрий неприємною тінню ляже на всю країну. Чи перебуває країна в дефолті, чи ні — визначають кредитні агенції на кшталт Moody’s, Fitch чи Standard & Poor’s. Щоб отримати дефолтний статус, достатньо пропустити лише один платіж за власними боргами.

Тоді, відповідно, дефолтний статус присвоюється цілій українській економіці, включаючи державні та приватні українські компанії. За правилами кредитних агенцій, рейтинг платоспроможності компанії не може бути вищим за рейтинг платоспроможності країни, де вона зареєстрована та веде діяльність. Так, український корпоративний сектор фактично втратить можливість позичати бодай на якихось ринкових умовах.

Нагадаємо, лише «Укравтодор», державний оператор доріг та мостів, винен іноземним кредиторам 700 млн доларів, а оператор електромережі «Укренерго» — 830 млн доларів. Той же «Укренерго» завдяки підвищенню тарифів на електрику міг би, мабуть, обслуговувати свій борг — хоча б через випуск нової позики. Однак дефолт навряд чи дозволить Укренерго залучити ринкові кошти для діяльності та підтримки своїх фінансових кондицій.

На нещодавню Берлінську конференцію з відбудови України Міністерство економіки привезло цілий проспект з ідеями для інвестицій. Більшість із цих інвестицій — чи то аграрний сектор, чи то енергетика — пропонуються українською стороною саме як позики. В разі виникнення дефолту, умови цих позик будуть вкрай невигідними.

Якщо ж глибокого дефолту уникнути, то в разі закінчення війни фінансова ситуація в країні може досить стрімко покращитися. 

«Якщо ми говоримо, наприклад, про українські енергетичні компанії, то після війни буде чимало охочих купувати їхні облігації, адже це буде інвестиція у відбудову», — зазначає Тімоті Еш, інвестиційний аналітик із фокусом на Східну Європу з компанії RBC BlueBay Asset Management.

Звичайно, дефолт — небажаний союзник для української економіки під час війни. Але реальність є реальність. 

«Слово “дефолт” можна сміливо застосовувати до нашої ситуації з лютого 2022 року, — каже Паращій, аналітик Concorde Capital. — Україна точно не буде робити платіж за зовнішніми боргами 1 серпня, натомість нам дуже бажано принципово домовитися з кредиторами до 1 серпня».

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

З надією сподіватися

Домовитися про відтермінування виплат за зовнішніми боргами — в інтересах і України, і приватних кредиторів, адже інакше в Україні станеться дефолт, а кредитори залишаться без грошей за євробондами, котрі вони навіть не зможуть продати бодай за якусь притомну ціну.

«Всі хочуть домовитися», — нагадує Паращій із Concorde Capital.

Наразі українські єврооблігації торгуються на біржах на рівні 30% своєї вартості — такі папери можуть зацікавити лише ті фонди, котрі займаються тим, що ми називаємо «колекторська діяльність». Якщо такі фонди заволодіють українськими євробондами, з такими кредиторами про щось домовитися ще важче.

МВФ своєю чергою нагадує, що українській економіці слід краще працювати. Закрити потребу в зовнішньому фінансуванні обсягом 43 млрд доларів на поточний рік самими лише донорськими коштами важко, адже розраховувати реально можна поки лише на 33 млрд доларів донорських грошей. Тому як не крутися навколо нинішньої ситуації, економіці потрібно добрими темпами відновлюватися, а ще — повноцінно сплачувати податки.

Традиція списання боргів виникла в історії фінансів дуже рано — вже навіть закони вавилонського правителя Хаммурапі з XVIII століття до нашої ери передбачали пробачення боргів позичальникам у разі поганих кліматичних умов, що загрожували врожаю та, відповідно, заробіткам.

Зрештою, Україна не просто проїла свій бюджет. Не просто роздала його олігархам чи корупціонерам через спеціальні субсидії та податкові пільги. Не залишилася з порожнім гаманцем через необґрунтоване зниження податків. В Україні — широка війна з великими втратами, тому якщо приватні кредитори не підуть назустріч Україні зараз, це створить прецедент, вкрай небезпечний для воєн майбутнього.

Автор: Іван Верстюк