«Якщо продовжувати працювати — це питання часу, коли тебе вб’є». Син загиблого фермера-Героя України про ціну збору врожаю

У нього перед очима ця дорога майже чотири роки тому — вони їдуть із батьком на другий день після Деокупація Херсона і правобережжя Херсонщини завершилась 11 листопада 2022 року, коли Сили оборони України повернули місто під свій контроль.деокупації, а вздовж дороги лежать сотні померлих тварин: корів, кіз, собак; кістки, подекуди — рештки людських тіл. Віктор і його батько їдуть і плачуть, їх вивертає від трупного смороду. А коли дістаються дому, до розмародереного «кадирівцями» будинку, до хоч і замінованих, але рідних полів — уже плачуть від щастя. Ніколи й ні з чим вони не зможуть порівняти ці емоції.

Відтоді його батько, фермер Олександр Гордієнко, самотужки вивіз із полів 5 тисяч протитанкових мін, збив мисливською рушницею сотні дронів, продав Mercedes дружини, купивши на ці гроші два Пристрій радіоелектронної боротьби, призначений для створення радіоперешкод, блокування зв'язку, навігації або управління ворожими безпілотниками та іншою технікою.РЕБи, і набув народного прізвиська Фермер Рембо. Він загинув 5 вересня 2025-го. російський дрон атакував його авто просто в полі.

Олександру Гордієнку присвоїли звання Героя України посмертно. А справу його життя, ставши Віктор Гордієнко став головою Асоціації фермерів Херсонської області. Цю посаду обіймав його батько.голосом фермерів Херсонщини, тепер продовжує 30-річний син. Теж із рушницею в руках.

— Я вперше їду на Херсонщину, — зізнаюсь Віктору.

— Загадуйте бажання, — відповідає він, — І читайте «Отче наш».

Я згадаю про молитву, коли ми ховатимемось у зруйнованій хаті від ворожого дрона, що сновигає поруч. У цьому районі їх нині понад дві сотні на добу. У таких умовах збір урожаю для місцевих фермерів перетворився на перегони зі смертю. Вони тепер тут усі немов «фермери Рембо».

«Це батько мені його послав»

«Куди ви їдете знімати? Ви он туди, у Селище в Бериславському районі Херсонської області.Степне, поїдьте!..» — побачивши на перехресті людей у бронежилетах, із технікою та камерами, з гіркотою в голосі вигукнув нам чоловік із вікна старенької «Лади», що зупинилася поруч.

Та обернувшись до Віктора, умить зм’як і невпевнено запитав: «Вітю, це ти? Я ж батька твого вивозив…»

Це було рік тому. Коли Віктору зателефонували, сповістивши про загибель батька, він був в Одесі. Пам’ятає, як упав на коліна й закричав не своїм голосом. Та він не знав, що батько помер фактично в цього чоловіка на руках.

«Батька твого я дуже добре знав. На руках його виносив, вантажив, допомагав перетискати [рани], тому що наші “швидкі” приїхали, а там немає ніх*ра — ні джгута, нічого. Оті, що в машині були стяжки, я ними затискав. Але поранення було несумісне із життям. Я не хочу про це говорити… — відвертається Ігор. — Мені теж боляче». 

Ігор — також фермер, одноосібник, зі Степного — села за кількадесят кілометрів. Там уже оголосили обов’язкову евакуацію. На Ігоревих ста гектарах лишилася стояти так і не зібрана пшениця. Він мусив усе покинути, забравши тільки речі, які вмістились в авто, і перебратися з дружиною сюди, у відносно безпечніше село до тітки.

«Я шокований… — попрощавшись та обмінявшись номерами із чоловіком, каже Віктор. Показує, як ідуть мурахи шкірою. — Це тато мені його послав…»

Усе «перемкнулося» в той момент

Батьки розійшлися, коли Віктор був малим. Із шести років він жив із батьком. Пам’ятає — в усіх дітей канікули десь на річці чи на морі, а в нього — кожен день у полях із батьком, який із 1998 року мав своє фермерське господарство.

Але Віктор займатися фермерством не планував — бачив, якою це дається працею. Зрештою, він вивчився у сфері судноплавства й працював у морських перевезеннях, відповідаючи за експорт того ж українського зерна Чорним морем. Українську, якою з ним завжди говорив батько, він вважав мовою «колхозника» і села, тому говорив із ним російською. 

Усе «перемкнулося» всередині в той момент, коли вони повернулись на рідні землі в листопаді 2022-го — через пів року після того, як батько мало не опинився на підвалі в окупантів, як він переховувався й правдами-неправдами виїжджав з окупації. 

Коли вони зі сльозами на очах стояли й дивились на свої понівечені поля, усе інше вмить стало неважливим. Віктор став поринати в курс справ на площах 2 тисячі гектарів, паралельно навчатися розмінування й купувати з батьком РЕБи, які подекуди були кращі, ніж у військових.

Повністю на українську він врешті перейшов, як і дуже хотів батько, — після загибелі того. 

 900 тисяч доларів боргу

«Мої площі за 12-20 кілометрів від лінії фронту, ви туди не доїдете, там уже Кілзона - ділянка біля лінії фронту, яка повністю проглядається і контролюється вогнем противника, переважно за допомогою ударних і розвідувальних дронів.кілзона, траса повністю прострілюється», — пояснює Віктор, дивлячись у «чуйку» — пристрій для виявлення FPV-дронів.

Ми спиняємося за 45 кілометрів від лінії фронту в Бериславському районі. Фермери з активної зони бойових дій потроху релокуються сюди: на стихійні «бази» — по суті, майданчики просто неба. Так розосереджують техніку й зберігають зерно. Бо всі склади розбиті.

«Раз на квартал ми перевозимо техніку далі, на 10-15 кілометрів углиб. У мене це вже четверта релокація. Ось прилетів дрон та уразив нашого хлопця просто на базі — то ми релокуємся вже й звідти.

І це тут стосується майже кожного фермера: або когось поранило, або вбило, або комбайн, або трактор згорів… У нас із чотирьох комбайнів залишився останній», — говорить Гордієнко про біль тутешніх фермерів. 

У всіх одне й те саме, і це вже крик душі. Підтримки немає, державні компенсації не працюють. У поле вже ніхто не хоче виходити, щоб зараз скосити соняшник. Нерви здають. У мене на сьогодні 900 тисяч доларів боргу. Це срака повна. А в Києві можна розумничати й питати: «А чого ви не релокуєтесь?..»Віктор Гордієнко, голова Асоціації фермерів Херсонської області

«Дуже велика ціна цього врожаю»

— У Села в Бериславському районі Херсонської області.Тараса Шевченка, Раківці — страшне, що робиться. Вчора там люди ледве виїхали, 60 дронів прилетіло, — каже Роман Завгородній, місцевий фермер. Зустрічаємося з ним на одній із таких баз.

— Хлопці не косять там? — питає Віктор.

— Сьогодні хотіли їхати, але волого. Тому вони зараз витягують звідти техніку, майно…

Роман у повному спорядженні: шолом, бронік, детектор для виявлення дронів, рація, рушниця. В авто теж щонайменше три детектори. Без цього, каже, не виїжджають і не виходять із дому. Співпрацюють з військовими. Та й вже самі частково як військові. Віктор жартує, що тут найкраща протиповітряна оборона — це фермери з РЕБами. 

«Збирання [врожаю] проходить під РЕБами. Виїжджає ціла команда, щоб закрити це поле. Стрілки, хлопці з рушницями, “чуйками”, раціями. У кожного тракториста в кабіні є рушниця. 

Виїжджають два РЕБи, стають по периметру. Те, що ми не бачимо приладами, — бачимо очима і вухами. Ми навіть організували свій спостережний пункт, де хлопці моніторять і сидять із раціями», — буденно розповідає Роман.

Зараз збір урожаю зернових, який раніше тривав 2-3 тижні, займає понад 2 місяці. Такого в історії досі не було.

«Нас поганяли дрони — ми втекли звідти. Потім знову їдемо. І так постійно». 

Зауважую, як легко і з посмішкою Роман про це говорить.

«Так, а як по-іншому? Тут без гумору здуріти можна», — сміється.

Але ви не знаєте, як ми спимо. Коли в тебе стоїть на 2-3 мільйони доларів техніки, і ти розумієш, що може прилетіти щось за 700 доларів і спалити комбайн за 600 тисяч доларів. Коли о другій годині ночі тобі телефонують — у тебе вже тік нервовий, бо ти розумієш, що щось або прилетіло, або спалило, або когось вбило зі своїх.Віктор Гордієнко, голова Асоціації фермерів Херсонської області

Тут у ряд просто неба лежать декілька «рукавів» — довгих 60-метрових поліетиленових мішків, у яких зберігається зерно. За відсутності складів нині це чи не єдина й найдешевша альтернатива зберігання. У них — десь 5 тисяч тонн зерна (скільки вдалося зібрати). І стільки само — зібрати не вдалось. Частина площ згоріла.

Поруч — гора пшениці. Але її в рукави вже не завантажать — змокла. Так вони викинули вже понад 50 тонн.

З реалізацією зібраного складно. Після того як Наприкінці липня порти Великої Одеси фактично припинили роботу — жодне судно не увійшло до них — вперше із початку роботи українського морського коридору. За два з половиною роки роботи українського морського коридору ним скористалися понад вісім тисяч суден. Безперервні російські удари по інфраструктурі й суднах призвели до того, що перевізники змушені були відмовитися від цього маршруту.припинили роботу порти — ціни обвалились. Якщо на кожен гектар вкладень — 20-30 тисяч гривень (а урожайність із гектара 4-5 тонн), то нині ціна за тонну часом нижче собівартості. Зараз вона становить лише 5 тисяч за тонну. 

«Тому неможливо його продати, бо воно задарма. Це близько 10 мільйонів гривень втрат. Ми в мінусі. Ми душу вклали й дуже велику ціну в цей врожай, дуже високі зарплати платимо робітникам, щоб якось мотивувати їх, — і не можемо за такою ціною реалізувати», — бідкається Роман.

Робітникам, які збирають і вивозять зерно в небезпечній зоні, за словами фермера, платять подвійний тариф. Якщо зазвичай комбайнер отримує 300 гривень за гектар і в середньому збирає 30 гектарів за день, то за нинішніх умов зарплатня може сягати 10 тисяч доларів на місяць. Але багато хто вже відмовляється виходити в поле — після того, як втратили два комбайни й двох робітників поранило.

«Дуже багато фермерів (і менших, і більших) уже все кинули й виїхали. А ми ще боремось. Щоб ще зібрати соняшник і льон», — з краплею ентузіазму додає Роман.

Головне питання — чи настала критична межа цієї боротьби, і як бути далі?

«Надайте нам землі!»

«Це боротьба за хліб, це правда. Сьогодні кожна тонна, кожен кілограм, кожна зернина, яка зібрана з поля, і ти вижив — це вже перемога. Ви не уявляєте, як ми радіємо кожному гектару, який вдалося зібрати», — каже Віктор Гордієнко дорогою на іншу базу з фермерською технікою.

Показує вцілілий комбайн, якому дрон поцілив у Жатка комбайна — це навісне обладнання, призначене для зрізання стебел рослин та їхньої подальшої подачі в комбайн.жатку два тижні тому. На ній колоски пшениці впереміш зі склом. У кабіні — засохлі сліди крові. Але обійшлося легкими пораненнями комбайнера.

«Моя мрія — скосити соняшник. І все, будемо зупинятися. Будемо заморожуватися до війни», — випереджує відповіддю моє запитання Віктор.

Ми тримались скільки могли. Це вже нереально. Вже в кожному фермерському господарстві — або вбитий, або поранений не один робітник. Техніка вся побита. Програм підтримки немає. Якщо далі продовжувати працювати тут — це питання часу, коли тебе вб’є.Віктор Гордієнко, голова Асоціації фермерів Херсонської області

Гордієнка злить, коли він чує від чиновників щось про те, як вони підтримують «незламних фермерів Херсонщини».

«А що ви для незламних фермерів зробили? Хлопці в зоні активних бойових дій так само платять податки. Пропонують дотації на зрошення — які дотації, якщо я до свого поля доїхати не можу?! Зараз обіцяють компенсації Компенсація розміром до 10 460 гривень за один гектар — нова законодавча ініціатива від Міністерства аграрної політики та продовольства України, розроблена для підтримки аграріїв у прифронтових зонах.10 460 гривень за гектар. Але ще обіцяних торік Ідеться про програму компенсацій «1000 гривень на гектар» для аграріїв, які постраждали на територіях бойових дій.1000 гривень ми досі так і не отримали», — Віктора розбирає зло.

І надто, коли чує запитання про релокацію.

«Ну, про яку релокацію ми можемо говорити? Треба підприємство якесь купувати. 2-3 тисячі доларів буде коштувати перевідступ оренди. У мене 6 тисяч гектарів. Це мені треба 12-13 мільйонів доларів. Навіть якщо менше — це 2-3 мільйони доларів. Де мені їх узяти? Це космос. Ми сьогодні — голі-босі, техніка розбита, люди побиті, мільйон боргу.

Ми просимо в держави: надайте нам землі! Не треба дарувати. А надайте державні землі хоча б у користування на 5-10 років. Це ми просимо».

«Вони полюють на мене. Як і на батька»

— Бл*ть, дрон! — кричить Віктор, коли ми вже йдемо до авто. Десь поруч дзижчить FPV.

— У хату, швидко! — ми біжимо в найближчу покинуту розбиту хату, у разі чого готуючись стрибати в льох. А коли через якийсь час швидко сідаємо в авто — готуємось вистрибувати з машини.

— Вони полюють на мене. Як і на батька… Хлопці вже просять, щоб я не виходив із ними в поле, бо тоді прилітає, — вже від’їхавши подалі, розряджає обстановку Віктор.

Як зараз, він пам’ятає останні розмови з батьком. Це було за тиждень до його загибелі, під час поїздки до Дніпра. Два дні вони провели разом, говорили про все на світі: як закінчиться війна, як відновлять зрошення, як усе відбудують, як куплять нову техніку, як Україна процвітатиме.

Батько був оптимістом. Та при цьому додавав фразу, своїм суржиком: «Головне — зараз пропетлять, не встряти» [тобто аби не вразив дрон]. Він завжди казав, що його «так любить Бог, що він народився в сорочці». Коли вся машина була в дірках — на ньому не було ні подряпинки. Коли вбило тракториста на сидінні поруч — йому лиш зачепило лікоть.

Коли батько загинув — Віктор, який до цього щоп’ятниці ставив у церкві за здоров’я батька свічки, образився на Бога. Пів року обходив церкву стороною.

Лиш зараз, каже, образа минула. А він зробив висновки, що потрібно вчасно зупинитись.

«Тим, що я, можливо, буду вирощувати хліб десь далі, – я принесу більше користі, ніж [якщо] мене просто вб’ють». 

Через шість днів після інтерв’ю стало відомо, що єдиний комбайн, який залишився в господарстві Гордієнка й був на фото вище, — знищений. Коли він вийшов у поле, щоб скосити пшеницю — наздогнав дрон. А після повторних ударів техніці у вогні — від нього нічого не залишилось. 

«Схоже, ви останні, хто звідси зробив репортажі…» — наостанок сказав Віктор.

Ми запитали міністра агрополітики Тараса Висоцького щодо допомоги держави постраждалим фермерам із прифронтових регіонів. Ось що він відповів:

«Щодо збіжжя: так, ми отримали відповідні звернення. Справді, відбувається цілеспрямоване знищення продовольства, спалення полів. Був напрацьований певний проєкт рішення підтримки щодо того, щоб виплатити компенсацію розміром близько 10 тисяч гривень за один гектар знищеної площі.

Ми плануємо провести форум із фермерами прифронтових територій для того, щоб представити відповідні напрацьовані рішення. Верифікувати спільно з ними те, як це буде працювати. Ну і після того переходити вже безпосередньо до обговорення та ухвалення відповідних рішень.

Уже подали відповідний бюджетний запит, щоб ці кошти були передбачені в бюджеті 2027 року. Ми над цим активно працюємо. Дуже важливо підтримати фермерів у прифронтових регіонах у цей складний час».

Цей матеріал створений за підтримки програми «Партнерство за сильну Україну» — багатосторонньої донорської ініціативи, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.