«російська активність уздовж кордону НАТО зросла». Репортаж hromadske з повітряної місії НАТО

Підготовка до злету й цілі для стеження

О шостій ранку на авіабазі в Німеччині, яка розташована на кордоні з Нідерландами, починається робота. Поки більшість жителів містечка Гайленкірхен ще спить, військові з 10 країн НАТО готуються до патрулювання повітряного простору. 

Один із 14 літаків далекого радіолокаційного стеження (ДРЛС) — Boeing 707 E-3А AWACS — готують до злету. Він проведе в повітрі близько восьми годин, побачить те, чого не можуть побачити наземні радари, і передасть цю інформацію військовим на землі. 

За допомогою спеціального купола, який обертається що 10 секунд, команда може відстежувати цілі на понад 400 кілометрів. Зокрема, бачити російські об’єкти, які зосереджені біля кордонів України чи на окупованих територіях. 

Перед відльотом літак оглядають, перевіряють, чи все працює, і заправляють. Сьогодні на борту буде 33 людини. Для звичайної патрульної місії це багато. Зазвичай на борту від 20 до 25 членів екіпажу. Але цього разу, окрім спостереження, команда ще координуватиме авіатренування: стежитиме за рухом винищувачів під час тренувань і сповіщатиме, чи не занадто близько вони один до одного.

«Ми летимо до Румунії, і під час цієї місії спостерігатимемо за районом Чорного моря. Крім того, ми беремо участь у навчаннях — одноденному тренуванні з винищувачами Повітряних сил Італії, Греції, Туреччини та Іспанії. Усі разом ми відпрацьовуємо сценарій інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони», — пояснює Донні Деммерс, офіцер зі зв’язків із громадськістю НАТО Airborne early Warning and Control System — Авіаційна система раннього попередження та управління.AWACS.

Літаки далекого радіолокаційного стеження недарма називають «очима в повітрі»: під час навчань команда спостереження повідомляє пілотам винищувачів, хто перебуває поруч і чи не наближається якийсь із літаків на небезпечну відстань. 

Але головна ціль цієї місії — спостереження. За допомогою радара літак подає сигнали об’єктам у небі, на суші та на морі. І вже залежно від відповіді військові розуміють: перед ними союзник чи потенційна загроза. 

«Коли наш літак надсилає сигнал, ми отримуємо у відповідь інформацію з певними параметрами. Потім можемо визначити, що це за літак або корабель. Крім цього, ми маємо системи ідентифікації кораблів і літаків. Якщо отримана інформація відповідає тому, що ми бачимо на власному радарі, ми можемо визначити тип судна або літака», — розповідає Донні. 

Важливу роль у місії відіграють аналітики, адже вони не лише стежать за кількістю тих чи інших об’єктів, а й намагаються зрозуміти, чи є в них прихована загроза. Наприклад, корабель «тіньового флоту» росії на сигнал від ДРЛС може відправити зворотну відповідь, що він нібито просто цивільне рибацьке судно. Але аналітики за траєкторією його руху визначають, чи є ця відповідь правдивою.

«Якщо ця інформація не збігається з тим, що ми бачимо, об'єкт становить для нас особливий інтерес. У такому разі ми повідомляємо про це вище командування, і воно може, наприклад, направити літак або військовий корабель, щоб візуально ідентифікувати об'єкт і перевірити, чи відповідає інформація дійсності», — пояснює Деммерс. 

російська присутність біля країн-членів НАТО

Інформацію, яку команда отримує в повітрі, у режимі реального часу передають до координаційного центру на землі. Тож про потенційну загрозу країни-члени НАТО дізнаються за лічені секунди. 

Майк (його прізвище ми не називаємо з міркувань безпеки — ред.) — помічник тактичного директора місії — згадує, як змінювалася російська присутність довкола європейських країн.

«На початку війни, у 2022 році, ми могли бачити багато російських літаків, які збиралися у групи, формувалися й готувалися до атаки. Зараз нічого подібного не відбувається», — каже Майк. 

Офіційно офіцери місії говорять, що інформацію про російську активність передають союзникам НАТО. Поза камерою на запитання, як Україна отримує інформацію про підготовку російської атаки, злегка всміхаються. 

Та й ми на власні очі переконуємося, що команда стежить за ситуацією довкола України. На одному з екранів біля Криму ми побачили три російські літаки. Пізніше ми дізналися: у цей час в Україні саме лунала тривога. 

Інформацію про іншу активність військові від нас закрили, адже дані, які збирають і аналізують, є секретними. Та все ж підтверджують: російська військова активність довкола країн НАТО посилюється.

«Те, що ми бачимо, — від початку війни в Україні російська активність уздовж кордону НАТО зросла. Тому ми літаємо туди, де нас найбільше потребує керівництво. Ми працюємо від Арктичного регіону до Балтійського моря, уздовж усього східного флангу, аж до південно-східної частини Альянсу в Туреччині», — розповідає Донні. 

Майк додає і про активність біля країн Балтії: «Наприклад, коли ми літаємо над Балтійськими державами, ми бачимо активність над Балтійським морем. Коли працюємо в цьому районі, ми також можемо бачити активність над Калінінград — це портове місто росії, адміністративний центр Калінінградської області, яка є балтійським ексклавом рф (оточена країнами Європейського Союзу та НАТО і не має сухопутного зв'язку з основною територією росії).Калінінградом, оскільки це входить до нашої зони спостереження. Ми знову передаємо цю інформацію будь-яким засобам або підрозділам, які підтримують нашу місію або які ми підтримуємо, а також союзникам по НАТО».

А ось російська присутність у Чорному морі, кажуть, у рази зменшилася. І це вже заслуга українських Сил оборони. На початку повномасштабного вторгнення члени екіпажу бачили значно більше військово-морської активності в західній частині Чорного моря. 

Військові навчання — підготовка до потенційного нападу зі сходу

Те, що Альянс готується до потенційної атаки з боку росії, помітно з військових навчань. Пілоти відпрацьовують, що мають робити в разі нальоту ворожої авіації. 

Команда, яка грає роль противника, імітує маневри, які в теорії могли б зробити ворожі літаки. Хоча сторону противника тут називають потенційною загрозою з боку східного флангу, у реальності характер тренувань показує, що маневри направлені на протидію саме російським військам.

«Є так звана “червона” сторона, яка імітує противника, що атакує повітряний простір НАТО. І є “синя” сторона, яка захищає повітряний простір НАТО. Ми підтримуємо одну зі сторін, здійснюємо її контроль і забезпечуємо тактичне управління. Іншій стороні тактичне управління забезпечує центр управління та звітування в Румунії — також засіб НАТО», — пояснює перед початком злагодження Майк.

Попри те, що військові збирають інформацію про російські маневри й активність біля тієї чи іншої країни, під час таких місій, кажуть, небезпеки не відчувають, адже перебувають на великій відстані для ураження. Окрім того, їхній літак здійснює офіційне завдання, і його маршрут видно навіть на flight-радарі. 

Водночас на випадок потенційної загрози все ж мають протоколи безпеки. І за них відповідає пілот. Він разом із тактичним директором є головним під час польоту.

«Наш головний фактор безпеки — це дистанція. Ми можемо бачити дуже далеко за допомогою радара. Ми літаємо над територією НАТО і завжди тримаємо дистанцію. Це наш головний спосіб мінімізувати ризики. 

Якщо поблизу є винищувачі, ми можемо [запросити допомогу винищувачів, якщо буде необхідно — ред.]. Цим займається екіпаж місії, який координує такі питання. Часто навколо нас літають винищувачі», — розповідає головний пілот, ім'я якого ми також не називаємо з міркувань безпеки. 

Тривога й дозаправлення в повітрі

Поки ми спілкувалися з екіпажем, у літаку пролунала сирена. Цього разу тривога навчальна. Команда відпрацьовує дії в разі виникнення пожежі. 

Зараз — «займання» у хвостовій частині. Частина військових, які відпрацьовують тривогу, надівають маски — ті не випадають автоматично, як у цивільних літаках, а розташовані над ілюмінаторами або під кріслами, тож дістати й увімкнути подання кисню потрібно самостійно. 

Також кілька членів екіпажу беруть вогнегасники й переходять у хвостову частину, щоб «загасити пожежу». У них маски не прикріплені до літака. 

Оскільки за вісім годин польоту одного бака пального не вистачає, дозаправлення відбувається просто в повітрі. Триває воно близько пів години. Тоді літак в найбільш нестабільному стані. За відчуттями це схоже на хитання човна на хвилях. Літак для дозаправлення наближається до ДРЛС, і вони разом ніби танцюють у повітрі. 

«Для пілотів це, по суті, найскладніша частина місії, оскільки ми підводимо два літаки дуже близько один до одного. Ми робимо це, щоб збільшити тривалість польоту. Зазвичай ми можемо літати сім-вісім годин, але завдяки дозаправленню в повітрі можемо додати ще чотири-п'ять годин. 

А якщо здійснювати кілька дозаправлень, теоретично можемо залишатися в повітрі необмежено довго. Це дає нам змогу довше залишатися на позиції, довше вести спостереження або контролювати більше винищувачів», — розповідає головний пілот.

Цього разу ДРЛС патрулює східний фланг НАТО: Німеччина, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія — і назад до Гайленкірхена. Зараз такі польоти відбуваються щотижня. Хоча на початку повномасштабного російського вторгнення виходили на патрулювання щодня, а інколи навіть кілька разів на день. 

Фінальний етап місії — посадка, вона також відбудеться в кілька етапів.

«Ми перебуваємо на висоті трохи менш як 31 000 футів (приблизно 9,5 кілометра) і знижуємося до 28 000 (8,5 кілометра). Потім, імовірно, буде ще кілька таких етапів зниження, поки не досягнемо приблизно 4000 футів (1 кілометр) над землею. Зараз ми перевіряємо чеклісти зниження. Трохи пізніше, можливо, через 20 хвилин, пройдемо чекліст заходу на посадку, щоб переконатися, що всі заходи й інструменти підготовлені й усі знають точку посадки», — розповідає Марісса, друга пілотеса.

Крім спостереження, у цих місій, каже наостанок Донні, є ще одна мета — попередження: «У літаку під час одного польоту перебувають представники багатьох країн, які працюють біля кордонів нашого Альянсу. Це дуже сильний сигнал нашим людям: ми єдині, разом ми сильніші. А також нашим противникам: ми будемо готові захищати кожен дюйм території нашого Альянсу».