«Двері заклинило, балони вибухають, а ми — молимося» — вцілілі після російського обстрілу по Києву

«Я взагалі не панікер. Але коли це не зачіпає ні сім'ї, ні тебе, ні сусідів», — каже Тетяна, жителька постраждалого будинку в Подільському районі. Серед задимлених уламків вона іде з відеречком, у яке складені коробочки з напівзавареною локшиною. 

Жінка всю ніч провела у тамбурі, слухаючи вибухи та те, як тріщить навколо неї коробка будинку. Два прильоти сталися просто по будівлі біля її під’їзду, а далі почали вибухати газові балони, завдаючи нових руйнувань.

Вийти назовні вдалося лише після того, як рятувальники розблокували вхідні двері, прибиті машинами зі стоянки та поваленими деревами. Навколо кадри, ніби після апокаліпсису: вирвані дерева та вуличні ліхтарі, вщент спалені автівки та шматки того, чим війська рф атакували сплячих киян.

«Це, звісно, шок», — каже Тетяна. На її думку, вціліти допомогла інтуїція, а може і щасливий випадок: «Ви знаєте, воно, певно, вийшло інтуїтивно. Ми не вийшли на вулицю. Ми чомусь зібралися на 9 поверх і всі сиділи там».

«Бачите, Бог нас вберіг, а всі, хто внизу, постраждали. У нас тамбур достатньо захищений стінами. Нас трусило, ми там молилися. Але, слава Богу, [минулося], бо сусідка вийшла надвір з донькою і ми не знаємо, де вона і що з нею. 

Дзвоню їй — слухавку підняла інша сусідка. Кажу: “А чого у тебе її телефон?” А вона: “Знайшли її сумку, документи. Було багато крові. Ми не знаємо, де вона, чи жива вона, чи…”», — каже Лариса, жителька 9 поверху цього ж будинку.

Поки на місці триває розбір завалів, молода дівчина знімає своєму «котику» відео руйнувань. Двоє чоловіків у робочих рукавицях ідуть розбирати завали: «Сань, а тут у мене балкон, ну, був, ха-ха».

Тим часом до Тетяни та Лариси підходить ще одна літня жінка, маленька та втомлена.

— Ти була вже у квартирі?

— Оце йду з роботи.

— Шуро, краще й не бачить. Іди, моя маленька. Головне — не панікувати. Ти тільки не засмучуйся. Клейонку дають там, за будинком.

— Мені дзвонили на роботу, що в мене в спальні вікно трясонуло. 

— Я не думаю, що воно трясонуло, Шуро. 

«Головне, що вціліли»

Будинок Тетяни та Лариси — один із тих, що постраждали найбільше. На ранок будівля залишилася без газу та води, а більшість її жителів — літні люди. На місці обстрілу одразу ж зібралися організації, що надають гарячу їжу та плівку, аби заклеїти вікна. Невелика, але потрібна допомога.

«У мене лежача мама, не ходить, 93 роки. Вона трохи недочуває-недобачає, то не так сприймає. А нас, звісно, колотить. Я чоловіку кажу: вари кашу, а я піду води візьму, щоб помити її, підгузок поміняти. Вийшла на вулицю і думаю: а як же він буде варити, як газу нема, світла нема? І тут сусідка каже, що роздають суп, візьми поїсти», — каже Тетяна.

Сусіди одразу ж зробили між собою перекличку. Лариса називає себе «старожилом» будинку: «Я тут була з першого дня, мене тут всі знають. Ми всі одне за одного переживаємо, списуємося. Наша парадна взагалі дуже дружня».

Поки ми підіймаємося поверх за поверхом, жінки зупиняються біля сусідів, аби направити їх по плівку та їжу, і біля квартир, аби дізнатися про стан їхніх жителів. Одну з коробочок з локшиною Тетяна віддає лежачій сусідці. А потім зазирає до іншої квартири, де живе чоловік з психічним розладом та літньою мамою.

Лариса несе такі самі коробочки до своєї квартири. Там на неї чекає літній дядько — також лежачий, хоч російські обстріли змусили його перетерпіти ніч, сидячи на табуретці.

Окрім вибитих вікон, помешкання Лариси, здається, добре «пережило» обстріл. «Жоден магнітик не упав!» — каже вона про свою колекцію, що обліпила холодильник з усіх боків — наслідок роботи у сфері туризму.

Жінка розповіла, що минулого разу приліт так близько біля її дому був іще в березні 2022 року. Постраждалий тоді будинок уже відновлений та обшитий.

«Це ж вони відремонтували гарно. Сподіваюся, нам теж гарно зроблять. Але головне, що всі вціліли», — каже жінка.