«Попмузика — це як алкоголь». Володимир Дантес про успіх, зовнішність, перехід на українську і ТЦК

Про зовнішність і диктат краси

Я прийняв себе, що я красивий, 6 років тому, коли мені було 30 років. У дитинстві я був маленьким, повненьким, у 10 класі я був майже останнім на фізкультурі. Але через те, що я співав, тусувався зі старшаками. І це був мій козир, я був модний. Але я б не сказав, що мав успіхи на якомусь любовному фронті. 

Старші дівчата, ще коли я був у 8-9 класі, а вони в 10-11, вони казали: «Ох, Вова виросте, Боже, дівчатам капець». Вони казали це постійно, а я дивився на себе в дзеркало кожен день і такий: «Ви просто тягнете прикол з мене якийсь? Чому я не бачу?».

Мені здається, що в зовнішності щось має бути нестандартне. От у мене великий ніс. Щось має бути не так: надщерблений зуб, волосся, провокативний одяг. Щось проти стандартів. Цікаво дивитися на людину, якщо в неї щось не так. 

Про музику

Мені здається, що має з’явитися щось нове, альтернативне. Попмузика — це, звісно, класно. Стає легше, ти відволікаєшся. Це, напевно, як якийсь алкоголь чи наркотики. Але це швидкий дофамін, він не надає тобі класного відчуття надовго. А ось щось альтернативне…

Я нещодавно бачив американця, який робить весь стиль під 1960-ті, а-ля Елвіс Преслі. І від нього фанатіють. Бо це щось забуте. Це красиво? Красиво. Для мене наразі це андеграунд, альтернатива тому, що є навколо.

Про артистів, які перейшли з російської на українську

Я — зросійщена людина. Поміняв свою позицію, почав вивчати історію. Пізно? Пізно. 

Є люди, які намагаються утримати якусь свою аудиторію російськомовну. Я не розумію, навіщо. Між двома стільцями ти просто у прірві, вона тебе засмоктує. З погляду грошей це, можливо, прикольно. Хоча за останні три роки українськомовний стрімінг прямо злетів, стало відчутно більше грошей. 

Іноді хтось хоче, щоб ми постійно просили вибачення, щоб ми відчували свою вину. Я хочу попросити вибачення перед всіма, особливо тими, хто пише російською мовою: «Чому він не говорить про те, що він перевзувся?».«Почему он не говорит о том, что он переобулся?». Хочу попросити вибачення, що я робив російськомовну музику і розмовляв російською. Моя бабуля 40 років викладала російську мову і літературу. Я в цьому жив. Але я перейшов.

Якщо вам робить боляче те, що ми колись робили щось російською, а тепер робимо українською — вибачте нам, будь ласка. Ми так більше (перевзуватися — ред.) не будемо. Я — точно.

Про ТЦК і ВЛК

Я був у військкоматі двічі. І я знімав це. Мені навіть у коментах прилітало за те, що я підтримую ТЦК.

Я пішов у військкомат, стояв 8 годин у черзі, щоб потрапити й просто взяти папірчик, пройти ВЛК. Проходив ВЛК півтора місяця. Так, мене десь пропускали без черги. Це бонус, звісно. Але, я розумів, чому я це зробив. Мені страшно, якби десь випливло, що за мене хтось пішов домовився. Це зашквар.   

Я стою на обліку. Я це зробив. У мене є всі папери. Не було ні броні, нічого не було. 

Але я коли бачив, коли когось приводять… Звісно, мені дуже не подобаються працівники ТЦК, які пакують людей, ламають. Але не всі вони такі. 

Є ТЦК, які відбиті на голову і все забирають, нічого не дозволяють. Мені не подобається, коли прийшли з ТЦК після концерту «Океану Ельзи». Я проти такого. Ви виконуєте якийсь там план кошмарити людей? Щоб що? Щоб люди не ходили далі на концерти? Кому ви зробили краще? Ви забрали двох якихось бідолах, людей, які не оновили дані, які бояться. Але, з іншого боку, вони не оновили — от їм і прийшло.    

Мені важко жити в страху. Я боявся іти у військкомат, я переборов цей страх два рази, пішов, і зі мною все ок. Зараз прилетить у коментах: а от у мене друг друга пішов і його забрали. Так. Але я розповідаю свою історію.

Про Badstreet Boys і колаборацію з Ющенком

Десь Антон Тимошенко розповідав, що це була його ідея. Пам’ятаю, що мене набрав Вася (Байдак — ред.), чи ми десь перетнулися на якомусь зніманні, і каже, що є ідея: ми хочемо зробити групу, збирати донати. І хочемо тебе запросити, бо ти не зашкварений і ти співаєш. Я кажу: в цілому, по критеріях, дякую, що це я. 

Ми зробили чат, накидували пісні. І просто на першому такому неймовірному адреналіні знімали кліп. Була ціль зібрати дуже багато грошей. І ми розуміли, що якщо акумулюємо всі наші ресурси, то точно зберемо. 

Чи легко погодився на співпрацю Ющенко? Ні. Пів року чи майже рік пішло. Спочатку ми шукали його контакти дуже довго. Потім узгоджували текст. Ми вже 203 тисячі варіантів текстів написали, приїхали до нього на зустріч, у музей його (дуже класний, до речі, український музей), і йому сподобалася ця ідея. 

Він порадився з родиною (дуже важлива була думка доньок і дружини), і вони дали добро. І оце мене сильно підкупило. Ти можеш бути президентом країни, але ти, все одно, йдеш радитися з родиною. І це офігенно, це дуже по-людськи.  

Глянець і хуліганство: який Дантес справжній

У світі глянцю я не існую. Це відголос того життя, у якому я був до 2022 року. 

Я все життя був у шоубізнесі. Робив те, що сподобається людям. І мені на початку це сильно подобалося — подобатись людям. У 2019-му я починав писати треки з тим, щоб сподобатися слухачу. Як математично побудувати, який текст. 

Потім я з психологом пропрацьовував це, щоб зрозуміти, яку музику я хочу робити. Я з дитинства слухаю брит-поп, рок. Я обожнюю так робити. Але я так не роблю. І мене це сильно ламало, у мені були ці дві особистості.  

Зараз я можу собі дозволити, що я втрачу? Слухач відвернеться від мене — окей, але повернеться до мене інший слухач. Я беру приклад з хлопців з Badstreet Boys. Вони кажуть те, що вони хочуть казати. Я не міг собі раніше такого дозволити. Зараз — взагалі пофіг. Я кажу все, що хочу. Може, я подорослішав, але я раніше такого не робив. 

Про особистий перехід на українську

У мене це почалося трошечки раніше, ніж у всіх. Була публічна українізація у 2019-2020 роках через квоти. Як багато інших людей, я цьому сильно опирався. Бо ти коли себе чуєш вголос українською, це просто жах. Бо ти не вмієш це робити. 

Але потім я згадав, що в Харкові все дитинство грав у якихось театрах і всі вистави були українською. Це було обов'язково і нормально. 

А я прям знаю, коли це провтикалося, навіть викладав у сториз. 2004 рік. У моєму табелі є: українська мова, українська література, рідна мова, зарубіжна література. Думаю, це якраз той час, коли все пішло в мене не туди, куди треба.

Мені треба було для шоу і я сказав: я буду розмовляти. Я почав займатися українською з учителькою, з Юлею Зарембою. Найголовніше заняття — це було читати вголос. І синхронний переклад з російської на українську. Це дуже важко, у тебе мозок повинен працювати.

Але читати вголос — це щось. Я ще й записував аудіо, потім сам себе слухав і це був просто треш. Мені не подобалося, що я в чомусь не класний. 

Але була велика проблема, що на шоу я розмовляв українською, а в житті розмовляв російською. У 2022-му я почав уже, здається, з березня вести соцмережі українською. А влітку зрозумів, що це лицемірство, якщо я веду соцмережі українською, десь на інтерв'ю розмовляю українською, а в житті розмовляю російською. 

І я перейшов повністю в побуті на українську. Моя дівчина Даша теж перейшла повністю на українську, в побуті ми розмовляємо українською. Перший час це було дуже дивно, тобі не вистачало слів, все інше. Але потім, у якийсь момент, просто клац — і все. Я не можу зараз щось швидко сказати російською, коли якісь приколи згадую, меми, я не можу відтворити. І мені це подобається.       

Я досі не розумію батьків, саме батьків, які розмовляють з дітьми російською мовою тут, в Україні. У мене величезне до них питання. Зручно вам, х*ючно, як завгодно, але ви зараз вирощуєте покоління самих себе. Оці діти будуть нами, з тими ж проблемами. Вони виростуть зросійщені й будуть думати, що, можливо, «не все так однозначно». І це сумно.