«Ми з дитинства любили "Євробачення"». Ziferblat про конкурси, конкуренцію, мультики та The Beatles
«Ми, буває, так вибухаємо, що це просто жахливо спостерігати», — зізналися учасники гурту Ziferblat. У розмові з Альбертом Цукренком вони розповіли, навіщо знову йдуть на «Євробачення», чи влаштовує їх рівень популярності гурту, який мультик був для них улюбленим у дитинстві та чи існує конкуренція між братами.
Про дитинство, музику та мультики
Валентин Лещинський. У нас у всіх однакова історія. Ми всі почали цікавитися закордонною музикою десь у віці 5 років, тому що нам всім показали один і той самий мультик Yellow Submarine від The Beatles. У різний час, у різних районах Києва.
Федір Ходаков.От зараз дітям кажуть: подивись якийсь на ютубі мультик. Мені давали цей Yellow Submarine, коли приходили гості, коли треба було, щоб не було й звуку. І я міг весь вечір втикати його підряд декілька разів.
Але у дворі, було років 12-13, жорстко булили, бо вони слухали якийсь російський реп, а я приходжу — отакий класний трек The Beatles. А вони такі: фу, що це за фуфло, чувак, що за нафталін.
Даниїл Лещинський. У Феді тато пов’язаний із музикою, він був барабанником. У нас (у братів Лещинських — ред.) батьки не були меломанами. Слухали те, що було популярне у 1990-х. А от бабуся Вікторія слухала багато академічної музики. Це мало вплив. Якщо вона ставила «Капризи» Паганіні у 5 років, і вони подобаються — це наша особиста з нею справа. Але коли я приношу це в школу і намагаюся до сліз довести своєму однокласнику Борі, який живе зараз у Німеччині, що Паганіні крутіший за реп, то це має дивний вигляд трошки.
Про шлях до успіху
В.Л. 2015 рік — це поява Ziferblat. Але не з цього все почалося. Почалося все ще в школі, у 9 класі. Ми не просто збиралися в гаражі грали, ми вже й пісні почали випускати. Тому, шлях довший.
Чому так довго? А чому має бути швидко? На жаль, ми й зараз не перебуваємо в ситуації, щоб у нас з'явився якийсь вірус і нас підняв до небес. Але, як виявляється, ці віруси як підіймають, так швидко й опускають, можемо багато прикладів побачити.
З іншого боку, життя нас навчило, що в нас, коли якийсь успіх, як з «Євробаченням», у нас на нього реакція нормальна, спокійна. Тому що в нас були різні етапи. Зате нам легше рости, тому що в нас постійно якась ця сходинка, вона десь поруч розташовується, на неї треба переступити. А не те, що ти застрибнув, а потім: куди, що?
Те, що відбувалося, мене ніколи не влаштовувало. І зараз те, що відбувається, мене не влаштовує. Думаю, ця незадоволеність нас рухає. Мені будь-який психотерапевт сказав би, напевно, що це не нормальний підхід, що ти не можеш в моменті задовольнитися тим, що маєш. Але інакше би Ziferblat, напевно, і не розвивався.
Про емоції та конкуренцію між братами
Ф.Х. Ми всі, буває, так вибухаємо, що це просто жахливо спостерігати, мені здається. Але в цьому дуже часто щось таке хороше народжується. Ми як вибухаємо швидко, так само і швидко згасаємо. Потім ідемо на студію, сидимо, пишемо. Страждаємо якоюсь мірою. Рутинно, так. Але щось таке гарне потім виходить — і ми тішимось.
Чи є конкуренція між братами (Лещинськими — ред.)? У піснях, мені здається. Хоча, навіть мені сказати складно. Дивно, але я ніколи не спостерігав, щоб, наприклад, Даня написав пісню і такий: от я написав пісню, а в тебе гірше. Не було такого.
Д.Л. Ми це якраз на «Євробаченні» побачимо. В мене було друге місце, з Валіною якщо перше, то я поклоняюсь, все окей.
Ні, такої конкуренції, як у Пола Маккартні та Леннона, немає. І не було. Є різниця характерів очевидна, погляди на життя абсолютно різні, і через це складно. Можливо, навіть з робочими питаннями простіше, ніж побутовими.
Про «Х-Фактор»
Ф.Х. Це був 2019 рік. Якраз той рік, коли я приєднався. Це був мій перший концерт.
Д.Л. Нас із Федею познайомив наш саундпродюсер Сергій «Кноб» Любінський. Він порадив Федора, щоб зіграти на цьому одному великому шоу, «Х-Факторі», за 100 баксів. Загалом, я вважаю, що це була найкраща подія в житті гурту на той час. Та й узагалі, можливо. Тому що, якби Федора тоді не було, я не знаю, як би ми далі.
В.Л. Тоді ми отримали від Ігоря Кондратюка визначення «чортішо». Це легендарне. При тому, що багато людей думають, що ми тоді взагалі далі не пройшли, хоч це не так. Якщо дивитися повністю, ми пройшли. Просто в Кондратюка своєрідний погляд на розвиток української культури.
Про соцмережі
В.Л. Це дуже спірно. Напевно, найсмішніше, що ще років три тому це було неможливо уявити, але наша найактивніша соцмережа зараз — це ТікТок. Тому що там прям кожен день публікуємо нові відео різного направлення абсолютно. Ми там стараємося і з гумором щось робити. Хоч хтось казав, що в нас ТікТок міленіалів, але це ще треба довести.
При цьому, раніше основною мережею у нас був Instagram. І я хочу зараз, ми працюємо над тим, щоб Instagram трошечки розрухати. Я дивлюся, як ведуть там Кажанни Instagram, хтось ще з таких зовсім молодих артистів. Треба себе змушувати.
Взагалі, хлопцям складніше вести соцмережі, особливо там, де треба себе показувати, ніж артисткам. Ну, мені так здається. Це не позиція по життю, це відчуття. Але, можливо, це справді спірно. Можливо, це зовсім не так.
Про «Євробачення»
Д.Л. Якщо підійти з мрійливого боку, то просто ми з дитинства любили «Євробачення». Воно так само корелювалося з меломанією. Тобто, там було все те, що ми могли слухати, була різножанровість. Десь трошки академізму, десь трошки попмузики, диско, десь рок-н-рол якийсь, умовно кажучи, звичайно. І все це запаковане в якусь попторбинку. І ти дивишся на це все і воно цікавить тебе. З самого дитинства, з дуже раннього віку, з 8-9 років.
І зі спортивного погляду цікаво. Це як дивитися чемпіонат Європи з футболу. Приблизно так само це проходило, не тільки для нас. Є ціла спільнота єврофанів, які так само це дивляться. Це ніби окремий такий вид спорту для них.
Для нас це була не те що навіть мрія, навіть гештальт якийсь закривання цієї історії, щоб ми там побували. І ми спокійно дійдемо до цього, я сподіваюся. Маємо так зробити. Колись. Може в цьому році, може не в цьому.
Я знаю, що є артисти, які ходять на «Євробачення», бо це, на жаль, єдине місце, де вони можуть реалізуватися. Для нас це не самоціль, звичайно. Нам важливіше просто писати пісні. А «Євробачення» — просто цікавий конкурс, у якому нам приємно бути. Нам там комфортно, тому що ми можемо себе там показати з іншого боку. І можемо десь і змусити людей послухати те, що вони б не могли послухати, якби нас там не було.
В.Л. Як хтось із журналістів сказав, не пам'ятаю хто, що Ziferblat своїм походом минулого року на «Євробачення» легітимував всю свою попередню творчість.
Д.Л. Торік ми всі втрьох сиділи й говорили, чітко ставлячи завдання, яке нам здавалося абсолютно реальним. Ми казали: наш варіант, єдиний варіант шансу на боротьбу, є отримати перше місце від журі. Ми це планували. Ми собі такий план будували. Звичайно, ми могли не посісти перше місце по журі, могло так статися. Можливо, десь і справедливо б так сталося, тому що я не вважаю, що в нас там номер був найкращим з погляду виконання. Хтось казав інакше, а от я так не вважаю.
Але ми на це розраховували. Не було якогось шапкозакидання, звичайно. Але, з іншого боку, не було здивування. Тобто, ми на це розраховували. Це був наш єдиний шанс. Який так само нам не допоміг, якщо коротко.
Про пісню для «Євробачення-2025»
В.Л. Той, хто насамперед робить задум вставити якийсь меседж, то це одразу повз касу, я вважаю. Я збрешу, якщо скажу, що ми робили трек не для «Євробачення». Ні, зробили для «Євробачення». Навіть цього разу зробили аж три варіанти, на відміну від минулого року. Подали один тільки. Але, коли я пишу пісню, я ж все одно щось придумую, якусь ідею. Про що думаю, що дійсно відчуваю — про те й пишеться. Звісно, що буде і меседж, і буде думка в пісні. Якщо пісня без думки, то я тоді не знаю, що це за пісня.