«Мене дратує українська попсцена». Макс Нагорняк про конфлікти з артистами, ШІ, Олю Полякову, Шугара та Jerry Heil

Про музикантів і ШІ

Ми вже в цій епосі, коли штучний інтелект дуже змінив наше життя. Але, думаю, він все ж під контролем людей.  

Дуже багато музикантів проганяють свої треки, щоб почути, як воно буде звучати, чи можна щось взяти цікаве звідти. Тобто, ШІ працює, як генератор ідей рандомний.

Друге — пробують вставити елемент: гітару, брас-бенд, будь-що. Бек-вокал поганенький у цих штучних інтелектів, але вони намагаються спробувати. 

Третє — симплують щось. Тобто, гітарку якусь зробили й типу засимплували. Хоп — взяли собі, підходить.

А четверте — це найгірше. Це те, що мене дратує. Це українська попсцена. Вони роблять трек якийсь, накидують акордами на фортепіано, кидають ШІ, їм там всю красу робить. І вони потім просто поверх цього записують свій голос. 

Окей, окремо ШІ-треки в оцих усіх чартах. Але коли вже таким шляхом ідуть — це просто для мене найнижчий рівень. Що тобі вже настільки насрати на творчість, ти це робиш просто, аби заробити бабки, чи бути популярним, чи яка у тебе мотивація цього є. Чи просто робити, бо ти нічого іншого не вмієш, крім співати.

Це не ставлення до творчості. Це не ставлення до того високого, що хочеться, щоб люди несли в цій професії. Оце найбільше жахіття.

Оце любитель ось цих всіх аранжувань і всього іншого зараз піднявся за цей рік — Нікіта Кісельов. І він оце тупо валить ШІ-треки своїм голосом. Я такий: вау, ну чувак.

Ці всі ШІ-треки такі, наче у цієї умовної жінки, яка це співає, є тільки одна база знань. Ми співаємо тільки от ось так. Тобто, якась наче неосвічена вокалістка — вона тільки от по одному вміє, і все. 

Я взагалі думав, що класно було б знайти реальну людину з таким же тембром, і тупо валити живі концерти. Ну, на жаль, поки що ніхто не знайшов. За кордоном є такі приклади, а в Україні ще не знайшли подібний тембр. 

Чи може ШІ прогнозувати 

Я намагався. У мене є підписка Сімейство великий мовних моделей, розроблених компанією Anthropic. Моделі Claude були попередньо навчені передбачати наступне слово у великих обсягах тексту, а потім доналаштовані за допомогою Конституційного ШІ з метою зробити їх корисними, чесними та нешкідливими.Передовий штучний інтелект та лінійка великих мовних моделей, розроблена компанією AnthropicClaude, я собі купив, і от я її останні чотири місяці юзаю і роблю якісь штуки, які мені потрібно систематизувати. 

І я спробував проаналізувати все, чим займається Bezodnya Music — популярний український YouTube-канал та медіапроєкт, присвячений сучасній українській музиці, створений Максом Нагорняком«Безодня», тобто всі соціальні мережі, прояви, комунікацію мою особисту. І поки що я не вражений. Тобто, воно не може мені спрогнозувати. 

Наприклад, я знімаю TikTok і кажу: от у мене є тікток про ось це, ось це, ось я написав сценарій, проаналізуй його — скільки він, умовно, збере. ШІ жодного разу не спрогнозував те, скільки він реально зібрав. Він все одно опирається на кількість підписників. Він не опирається на тему і соціум, а лише на показники сухі, які є можливі. Чи, наприклад, він не враховує, що в той день був обстріл і людям взагалі не до споживання якогось контенту. Ну, тобто, він не може це проаналізувати.

Напевно, якби я краще задав ці всі параметри, воно б працювало краще. Поки що не бачу. Навіть з тої бази з величезним обсягом знань, які він має, він не видає релевантні прогнози. 

Я допомагав Вані Брикульцю, це мій друг. Ми робили тіктоки йому. І от їду я на знімання й аналізую: що залітало у Вані? Там, де він напівоголений в тіктоці кілька разів зняв відео. І там, де він записує в будці. Я просто такий: ага, ми плюсуємо. 

Приїжджаю на студію і кажу: будеш оголений в будці бити й кусати, все. І стаєш отак. 

Я це знімаю, воно хоп — і працює.

Ну, тобто, це мій простий аналіз. Я просто їду в таксі, просто гортаю його черговий тікток, думаю: ану, зробимо отак. І воно спрацювало. 

Чому українці слухають музику ШІ

Я пояснюю це неосвіченістю. Тобто, що тут не було багато років власного ринку. Власний ринок, по факту, у нас 5 років. Ну, тобто, якийсь самостійний, який будується тільки на своїх талантах, на своїх людях. 

Нам насаджували й давали часто посередньої якості треки. Тобто, якби ми жили у світі більш європейському — от там прикольно. Якщо поспостерігаєш за нідерландською сценою, польською сценою, у них є навіть, наприклад, окремі жанри. Ну, тобто, свої, властиві тільки їхнім країнам. У Польщі це диско, там своя сцена, і вони їздять, збирають величезні зали, і це вже їхній фундамент. Туди завжди будуть ходити. У Нідерландах, я досліджував, є якась штука, типу, як шлягери. 

А в нас лишилася спадщина від радянщини, спадщина від росії — естрадна пісня. Вона якось мені навіть ріже вухо українською, вона якийсь дивний вигляд має. І вона ж не сформована до кінця, вони там виступають у Трускавці, всі ці хлопці з тисячею концертів. Але на широкий загал вона стала рофлом у вигляді Степана Гіги й Іво Бобула. 

І це не можна сказати, що це якийсь фундамент, на чому будується українська музика. Є різні штуки, хіп-хоп з'явився і все інше. Це просто, от як спадок, він ніби як збоку просто є, та і є. Хтось з нього приколюється, а старше покоління до неможливості любить.

Я не кажу, що це погана музика чи хороша. Вона просто існує. Я веду до того, що в нас нема якоїсь сталості. У нас були острівці — там типу острівець «Території А», острівець «Шансу», «Караоке на Майдані», острівець «Мелорами», і те, там все одно російська музика була.

Острівці. Не було єдиного тотального простору, який є зараз, який розуміє, які потреби аудиторії. І коли аудиторія сама також не розуміє до кінця, що вона хоче, бо нема ж у нас п'ятьох навіть, десятьох артистів, які замістили російських артистів. Не з'явилось. Не хочуть вони.

Є люди, які системно луплять українською музику, яку слухали до 2022 року російською. Вона набирає 700 мільйонів, 2 мільйони, 3 мільйони. Але не виростає. І виникає ситуація, що ринок не сталий, з’являються ШІ-треки, і люди такі — та нам пофіг.

Нема виховання музичного смаку сталого. Нема розуміння. Чи всі розуміють, що Микола Мозговий — це брила української сцени? Чи всі знають, що пісні, які вони слухають, написав Микола Мозговий? Чи знають вони взагалі, які він робив скандальні історії й навіщо він ці скандали робив? Щоб підсвітити! Щоб люди співали наживо! Бо він був фанатом живого виступу, а не фанер, які нав'язувала росія. Люди не знають цього.

Коли не сформований фундамент будинку, подує вітер — і все, і його хитає. От так і хитає нашу зараз музичну індустрію: щось нове повіяло неочікувано — і хитаємося від цього ШІ. Хтось співає його, хтось намагається купити у ШІ авторів, а хтось тупо користується в лоб. Наприклад, NIKITIN. Є такий виконавець. Здається, пісня «Терпи, терпець тебе шліфує», щось таке. Вона завірусилася кілька років тому в TikTok. І цей виконавець просто взяв і купив у автора цей трек ШІ. І виконує його. Тепер він в його репертуарі. 

Про критику й конфлікти з артистами

Що збирає перегляди 100%? Насамперед контроверсійність, різкість думок і ось цей такий трошечки підвищений тон розмови. 

Є багато моїх вірусних відео, які перепощували в TikTok і все інше. Це моє різке слово. Ось це, де я включаю злого вчителя, без компромісів. Де я просто фігачу попартистів, не попартистів. Де кажу якісь контроверсійні думки на погляд звичайного слухача. 20% мене підтримує, а 80% кажуть: «Та хто ти такий? Звідки ти виліз? Що ти вже роками тут щось нам нявкаєш і розповідаєш?». 

Маша Кондратенко зіграла мене у своєму кліпі, ну висміяла, покритикувала. Перша моя реакція була: що відбувається? А потім мені врешті-решт сподобалося. Мені це весело, класно. І вона з іронією підійшла. Це імпонує в артистах. 

Творчість Маші мені досі не подобається. Але за її іронію й умовний френдліфаєр — браво! Клас! Я це люблю.

Загалом, адекватності в альтернативних артистів дуже багато. Інді, альтернативних. У них класно ставляться до будь-якої критики. А попартисти — боже! Були зустрічі, де до мене просто приходили, обливали лайном.

Приходили з камерами. Оце нещодавно було. Артиста покритикували в кінці минулого сезону. Не скажу кого, не хочу, щоб про це ЗМІ писали, ну, коротше, некрасиво це буде. Хай живе своє життя. Прийшов з камерою, з дівчинкою, каже: «Сідаємо, і тепер ми в інстаграмі зробимо довжелезний рилз, як ми обговорюємо ваші там слова з Сашею Чемеровим». 

Я до всіх приходжу по-дружньому. Я думаю: якщо тобі щось, на мою думку, не вистачає, я тобі підкажу: піди до того музичного продюсера, чи попрацюй з цим піарником, чи якісь речі підкажу. Я ж також зацікавлений, щоб твоє життя і музика стали кращими.

І я йду на доброму вайбі, а він мені каже: «Ми будемо знімати». Неприємна насправді була розмова. Людина не чує, егоцентрична, артист весь в собі й не чує, ображений, якщо його хтось критикує. 

Але є прекрасні приклади спілкування і в соціальних мережах, і якщо щось не подобається, мені пишуть. Я спокійно з кожним розберу. А часто ці артисти потім ще й приходять в Формат від Bezodnya Music, де артисти та відомі люди разом з ведучим Максом Нагорняком оглядають сучасну українську музику від хітів і мейнстриму до андерграунду«Критиканти». Ну, тобто, скільки разів я дописи робив про Монатіка. Він не погоджувався, можливо деколи ображався, але все одно прийшов. І таких чимало.

Які основні тенденції в музиці сьогодні

У попмузиці нема головного артиста року молодого. Минулий рік Древо, Шугар, Брикулець з'являлися. Люленов з'явився, до цього Клавдія Петрівна. У цьому році жодного нового молодого артиста, який вистрілив. Умовно, можна сказати, що вистрілив і зробив собі буст єдиний Нікіта Кісельов, який завдяки ШІ-трекам собі проторює шлях. Більше нема.

Головний молодий артист — це ШІ. Тобто, виходить от такий парадокс в українській музиці. Всі головні хіти нових, не старих артистів — це все ШІ. 

Це мені тільки говорить про те, що у слухача примітивний запит і примітивна наслуханість. Ну, не зробив же ШІ жодного треку хоча б рівня там Макса Барських, умовно, чи Монатіка. Хоча б. Коли він зробить хоча б цього рівня, тоді можна про щось говорити. Зараз це примітивізм. Все побудовано: три-чотири акорди, сяк-так.

Просто є слова, які є в побуті. Пляшка «Фраголіно». Ну так, «Фраголіно всі п'ють». Червоний мак. Ну так, всі знають цей образ, він давно вкорінений. І ось ця примітивність, зрозумілість ходів — не на суперобізнаного слухача, якому, можливо, під час війни й до сраки та музика. Вона просто на фончику й для фончику вона. А під 50 грамів ще краще стає, і ти такий: оп, і підспівати легко. Це ж не співати вокалізи Вітні Х’юстон або Джамали, так? 

Умовна для мене планка до 2022 року радіостанцій — це Іван Наві. Є середня по палаті — Іван Наві, бо його всі треки були на радіостанціях і своєю чергою мали великі перегляди, прослуховування, він мав концерти. Мені здається, ШІ — це гірше, ніж Іван Наві робив. ШІ нижче за якістю.

Це не все про попмузику. 

Почався якийсь більш-менш ностальгічний період в українській музиці — за 2000-ми, за Козловським. Ностальгія за Козловським, як це б не парадоксально звучало.

І ось цей ностальгічний період наклався на ШІ музику. Вони йдуть паралельно. Нових віянь, на жаль, зараз немає.

У чому проявляється ностальгія? У поверненні гуртів старих, їхній українській актуалізації на час, який існує зараз. А друге — величезна плеяда старих музичних шоу, і не тільки музичних, повертається на телеканали. Тобто, медійники зрозуміли, що міленіали старіють, дорослішають, їм треба бити в ностальгію. Бо там було безтурботно — у 2006-му. І вони повертають усі ці формати величезною пачкою. 

Що це може дати? Можливо, для попмузики ось ці «Фабрики зірок», «Україна має талант», «Голос країни» можуть подарувати 4-5 нових навіть не попзірок, а трошки вище середнього артистів. 

Як це, на мою думку, може повпливати на альтернативну інді-сцену? У кожного того, хто йде на умовний «Голос країни» є десь одногрупник, однокласник, який фігачить метал чи рок-музику, інді-музику. Який відчуває, що «це пластмасова попса, я можу краще». І такі випадки вже були, що люди хочуть зробити щось на противагу тому, що є і лунає звідусіль. І мені чомусь здається, що якийсь класний інді-артист сходить на «Голос», чи на «Фабрику», чи на «Україна має талант», і зрозуміє — «ні, я буду своїм шляхом рухатись». Може, новий SadSvit з'явиться. 

Бо послухати українську попмузику і послухати, що у світі, у чарті, де там перетинається пісня в жанрі поп закордонна й українська — там прірва просто за звуком, за звучанням. В альтернативній музиці немає такого відставання, не бачу такого, що вони прям дуже сильно просідають. Електронна сцена взагалі, мені здається, все прекрасно в нас. У рок-музиці так само все чудово, все добре. Ми рухаємося, і тішить, що хоч десь ми не настільки відстаємо. А попмузика — це просто прірва.

«Оля Полякова — не “співачка цього часу”» 

Скажу просто, напевно, однією фразою: Оля Полякова у будь-якому вигляді не «співачка цього часу». Контекст не той. 

Чи зіграє її дуже активна поведінка в плюс чи в мінус? Чесно, тут все залежить від настроїв суспільства. Думаю, це прямо пропорційно з кількістю років, які ми проживемо в війні. І кількістю людей, яка виїде звідси. 

Я вам скажу так: найбільше, що приходить мені на пошту, — це повідомлення, що сказала Оля Полякова. Більше, ніж те, що сказала Оля Полякова, за останні п'ять років я не отримував. І якби це все було до музичного складника — окей. Але коли мені скидають, що там вона там те сказала, а тут те, а тут такий інфопривід… Ну, я ж не про це. Тобто мені не цікаво, що сказала Оля Полякова. Мені цікаво, що вона випустила. Я послухав, зробив висновки. І ви можете помітити, що Олі Полякової дуже-дуже давно нема на «Безодні». Олі Полякової нема насамперед через те, що мені не імпонує її творчість. А по-друге — та не хочу я. Оці потім є артисти, які з'ясовують відносини з кимось. Ну, якщо вона мені щиро не імпонує, то чого в п'ятий, п'ятнадцятий раз? 

А от є артисти, які мені, можливо, не до кінця музично імпонують, але я бачу потенціал, що, потрапляючи в «Критиканти», в «Безодню», якщо якийсь там Хливнюк чи хтось їх покритикує, вони зміняться і стануть кращими.

Одним із прикладів на сьогоднішні є Шугар. Я бачу, як він і музично, і візуально зріс. Це дало йому якийсь поштовх. Можливо, це був от такий крок до того, щоб сказати: чувак, правий, тобі треба змінюватись. І це ні до кого, хто ображається на мене, немає жодного злого помислу. Просто треба зрозуміти, що є бажання, щоб ви покращились і ваш контент став конкурентоспроможний, на рівні європейського слухача. Ми ж туди прагнемо, наскільки я розумію? А він поки що не конкурентоспроможний. 

Чи стане Джері Хейл «новою дівою української сцени»

Мені здається, вона не хоче бути дівою, як Тіна Кароль. Мені здається, вона хоче, щоб через неї пізнавали Україну у світі. Це інша амбіція, трішки інша. Чи вона найближча до цього? Так.

Чи вона найцікавіша для мене особисто серед ось цієї класичної попсцени? Із нових виконавців? Беручи за дужки Тіну Кароль, Джамалу, тих, хто вже давно існує, вона мені подобається набагато більше, ніж, умовно, Дорофєєва. Вона йде нестандартними ходами, намагається вибудувати цікаву естетику довкола себе, схожу до закордонного ринку.

Я хочу, щоб колись хтось сказав, що виріс на Джеррі Хейл. Просто вона є провідником в іншу естетику і розуміння музичної творчості, що можна бути й соціальними меседжами — яскравими, не політичними, соціальними саме. Соціальними меседжами з нетривіальною музикою для українського ринку. Бо якби вона зараз робила ШІ-треки, я б так, напевно, не говорив.

Вона дає якісь віяння на звук, на розуміння. Так, він не того, можливо, масштабу в розумінні музичних снобів, але треба віддати належне. Він мені більше імпонує, ніж шлях проторений, класичний, яким йде, наприклад, Дорофеєва, чи Тіна Кароль. Вона найбільше експериментує і не боїться піти в Eurythmix умовний і зробити щось як продовження їхньої творчості, не боїться якусь естетику іншу дати. Вона мені більше до цього. 

Всі інші хочуть бути успішними. Це нормально.