«Пєчоноє порося» на рейві. Як CMYK відтворив традиційне поліське весілля без «шароварщини»

CMYK — культурний проєкт та музичний лейбл, який створює струнно-смичкові рейви, концерти й розвиває власну освітню програму. 8 листопада в київському «Печерськ Палаці» можна було поринути у справжній вир поліського весілля, який створив CMYK. 

Ліза Стужук, співзасновниця проєкту, розповіла, що цією подією вони хотіли показати молоді справжнє українське весілля, без «шароварщини», радянських нашарувань і водночас поєднати це із сучасністю — електронною музикою та рейвом. 

«Українці зараз хочуть повертати собі національну ідентичність, і такою була наша мета — спростити цей підхід до знайомства з традиційною музикою. У багатьох є цей запит, але є люди, які відчувають певний барʼєр, бо не знають, як правильно танцювати, грати, співати. Тож ми даємо цей перший поштовх, після якого можна піти й самостійно досліджувати».

Аня та Андрій. Випікання короваю та дівич-вечір

У залі, залитій жовтогарячим світлом та прикрашеній безліччю паперових квітів і стрічок, зі співів та випікання короваю розпочинається підготовка до весілля. «Благословіть, люди!» — просять коровайниці — «Най Бог благословить», — відповідають їм дружки та люди в залі. Тісто замісили, перехрестили й поставили коровай випікатися. Наступний етап — сукання весільних свічок — обряд, який символізує створення нової сімʼї та передачу сімейного вогнища.

Позаяк весілля колись тривали по чотири, а то й сім днів, в один вечір все вмістити було складно, дещо таки довелося пропустити. Зі сценарієм свята, усіма обрядами, традиціями та їхньою порядковістю допомагали фольклористки Маргарита Скаженик — учасниця гурту «Володар», який виконує архаїчні пісні та обряди Центрального Полісся України та Білорусі, та Надія Ханіс — учасниця гурту «Вільце», який займається дослідженням і реконструкцією пісень і обрядів з різних регіонів України. 

Озираюся навколо й бачу безліч людей у вишиванках, дівчат з віночками та стрічками, хлопців, підперезаних крайками, у штанях і чоботах. А хтось вирішив поринути у стиль 2000-х і приміряв блискучі костюми з яскравими сорочками.

Тим часом на сцену вивели першу пару молодят — розпочався дівич-вечір. За одним столом сидять наречені, а по обидві сторони — дружки й незаміжні дівчата. Другі прикрашають гільце — воно ж вільце або деревце, — яке символізує нове життя молодої сімʼї. Кажуть, що пишніше прикрашене гільце, то більше в молодят буде щастя й злагоди. Дівчата кожну гілочку деревця вбирають квітами, барвінком і стрічками, поки наречені незворушно спостерігають за процесом.

Прикрашене гільце виносять із зали, молодята, тримаючись за рушник, виходять за ним. Першою парою стали ІТ-аналітикиня Аня та військовослужбовець Андрій. Не так давно пара справді одружилася, однак на їхньому весіллі, крім благословення батьків та поклоніння землі на рушнику, інших обрядів не було.

«Ми з Київщини, але народних звичаїв мало знаємо. Саме тому нам хотілося поринути в цей вирій української традиції й побачити українське весілля зсередини зовсім іншим».

Коровай спекли, Зсукати свічки на весіллі — це давній український весільний обряд виготовлення або скручування двох окремих свічок в одну спільну, що символізує єднання двох родів та нерозривність майбутнього подружнього життясвічки зсукали, гільце прикрасили — пора танцювати. Музичну частину відкрив гурт із Рівненщини «Сільська музика». Зважаючи на те, що цьогоріч на сцені відтворювали поліське весілля, серед музикантів обирали тих, хто досліджує музику, співи й танці Полісся. 

Важко встояти на місці, тому шукаю пару та йду в коло. Перший танець — «Печоноє порося» — вибагливий. Якщо гучно не сказати назву танцю, музики не заграють, а якщо не вивчити текст пісні — діла не буде, каже один з учасників гурту. Чую позаду, що хтось не вміє танцювати, але й це не біда — музичний колектив показує кожен рух, тож після двох повторів усе запамʼятовується.

Троїста музика не закінчується, танцюю далі й питаю у наступного партнера, чому він прийшов на це весілля:

«Я ніколи на таких весіллях не був, не бачив цих традицій та обрядів. У нашому регіоні взагалі нічого схожого не було, гості просто збиралися десь, трохи поїли, випили й потанцювали в колі. Те, що відбувається тут — кардинально відрізняється від мого досвіду. Сподіваюся, що ще зможу потрапити на схоже весілля».

Запал у залі не згасає, місця для танців все менше й менше. Мені тим часом цікаво, чому інші прийшли на це свято та чи знають про схожі традиції. Зустрічаю свою колегу Юлю Ткачук, музичну журналістку. Вона з Івано-Франківщини, бойкиня, каже, що всі традиції їй відомі — викуп нареченої, обряд знімання фати, танець нареченої з усіма. Кожен з цих обрядів був на весіллі її сестри, але що справді свого часу здивувало Юлю, коли вона переїхала до Києва — люди навколо не знали про існування таких традицій.

Дівчина приходить на події CMYK вже вчетверте й каже, що більше занурюється в атмосферу поєднання традиційної й електронної музики та обрядів, то більше хоче для себе тільки таке весілля.

«Дуже важливо відтворювати ці традиції, передавати їх з покоління в покоління, бо інакше ми їх забудемо, а якщо ми їх забудемо, то перестанемо бути українцями».

Поки цікавилася думками гостей, на сцені розпочали виступ Symonenko & «ДваТри» — тандем саундпродюсера та інструментального гурту, що працює з традиційними танцювальними мелодіями Полісся та Наддніпрянщини. Здавалося б, як можна поєднати електронні мотиви з традиційними, але така музика дуже відгукується аудиторії. Наступною на сцені зʼявилася електронна музикантка, композиторка театральної та кіномузики — NFNR, — яка працює з насиченими звуковими текстурами, досліджуючи теми вразливості та внутрішньої стійкості. 

Альона та Максим. Одягання та викуп молодої

«Благослови, Боже, ще й Божая Мати, русу косу розчесати», — на сцені одягають другу наречену. Дружки розплітають косу, вбирають на молоду якомога більше прикрас, а на голову — барвінковий вінок зі стрічками. 

Барвінок, до речі, невіддільна частина на традиційних українських весіллях. Він вважається символом вічного кохання, незгасної молодості, життєвої стійкості та нескінченності роду. А все тому, що його листя не втрачає зеленого кольору в будь-яку погоду, навіть під снігом. 

Барвінок у віночку молодої асоціюється з дівоцтвом та чистотою. Іншими словами — це символ цнотливості. Водночас до весільного гільця його додають, аби рослина захищала молодих від заздрощів, вроків та злих сил.

Поки молоду одягали, чуємо гучний стукіт, а за ним — звуки цимбал, бубона й скрипок — це приїхав молодий. Та наречену одразу не віддають, дружки й бояри просять відкуп за неї: «Молода у нас, як зірка на небі, ми її просто так не віддамо. Хто косу молодої не бачив, той не знає їй ціни». 

На сцені розпочалися суперечки — гроші несправжні, замало даєте, наша молода неоціненна, просимо за неї більше, інакше не побачите. З відкупом почав допомагати навіть зал. Віддавши всі гроші, наречені нарешті побачили одне одного, а свахи почали злучати свічки — обряд єднання двох людей в одне ціле — сімʼю.

Друга пара молодих — Альона й Максим. Вона — медійниця та менеджерка стратегічних комунікацій. Він — військовослужбовець, у цивільному житті керував відділом промоції та дистрибуції «Довженко-Центру». Як і попередня пара, Альона з Максимом вже були одружені. Альона каже, що офіційне весілля, яке справили минулого року, стало її найкращою пригодою, тож хотіла пережити цей досвід ще раз. Максим додає, що таке святкування в контексті збереження та відновлення памʼяті й традицій, особливо в час війни, дуже їм відгукується, тому молодята й погодилися одружитися ще раз.

Після всіх обрядів свахи з дружками почали співати — трохи довгих і тужливих пісень, а трохи кумедних й іронічних. За столом почалася сварка. «Чом світилки не співаєте, чи ви з пірʼя зуби маєте? Боїтеся заспівати, зуби з пірʼя показати?» — співають дружки. «Брешете! Боже, таке розказуєте на людей побожних», — відповідають свахи й приспівують: «Ой, якби я пані, не сиділа б я з вами, а сиділа б з паничами за білими калачами». Все ж, після всіх кепкувань, свашки й дружки помирилися й молодих одружили. На сцені почався танець новоствореної сімʼї, коровайниць, бояр, дружок, свах і Незаміжня дівчина або юна неодружена родичка (часто сестра або близька рідня нареченого), яка виконувала особливу сакральну роль: «світити» та освітлювати дорогу молодим під час ключових моментів весілля (переїзду, вінчання та за столом)світилок. 

Оля та Павло. Покривання молодої та розподіл короваю

Фінальна частина будь-якого весілля — покривання молодої. Для багатьох це один із найбільш емоційних моментів, адже наречена прощається з дівоцтвом і отримує новий статус — дружини. Голову молодої покривають хусткою, бо за народними звичаями, заміжній жінці більше не личить ходити з непокритою головою чи розпущеним волоссям. А стрічки, які вона раніше носила, наречена повинна віддати кожній дружці. 

Оля з Павлом ще неодружені, це весілля для них тренувальне: «Цього дня багато людей святкуватимуть кохання, і ми теж хочемо його прожити та допомогти відчути це нашим гостям».

Після покривання молодої на гостей очікував весільний коровай. Солодкий запах великого, круглого та прикрашеного барвінком і стрічками хліба рознісся усією залою. Свахи з дружками співають: «Благослови Боже, і отець, і мати, своєму дитяті коровай розділяти», а бояри нарізають коровай і роздають кожній із трьох пар, весільним помічникам і гостям на святі.

Ще жодне весілля не закінчувалося без спільного співання «Многая літа». Так і на CMYK.Весіллі бояри, дружки, свахи, коровайниці та кожна людина в залі побажали нареченим многих та благих літ. 

Продовжив танці на весіллі запальний гурт «ЩукаРиба» — гості знову закружляли у стрімкому вирі польок, козачків і вальсів. А закінчив святковий вечір Hohe — саундпродюсер, діджей та музичний куратор електронної сцени, який приїхав на весілля з Берліна. 

На одному весіллі, а тим паче регіоні, CMYK не збирається зупинятися, — розповідає Ліза Стужук. Вмістити в один вечір традиції з усієї України — неможливо, тож для першого разу обрали Полісся. Та вже зараз учасники проєкту думають про щорічні весілля. Якщо наступного року все вдасться, ми побачимо, як гуляли на святі кохання люди з Наддніпрянщини. 

«Я от, коли забирала коровай, відчувала таке тепло всередині, і свято. Ми вже другий рік робимо події й це рейви, прив’язані до фольклорних обрядів, але дійсно хочеться продовжувати з весільною тематикою», — каже Ліза.