«Ми обожнюємо Когана». Hyphen Dash i FUSION JAMS: джаз, цирк, альбом у Краматорську й робота з DOROFEEVA

Мишко Бірченко — лідер Hyphen Dash, співзасновник FUSION JAMS та лейблу No Time For Swing, барабанщик DOROFEEVA.

Євген Пугачов — басист та гітарист Hyphen Dash, засновник Yevhen Puhachov Quartet, гітарист DOROFEEVA.

Анастасія Боброва — організаторка та піарниця FUSION JAMS, співзасновниця лейблу No Time For Swing, PR Hyphen Dash, PR pomitni.

Борис Ткачук — співзасновник FUSION JAMS та No Time For Swing, DJ Pringlz.

Григорій Лозовий — співзасновник FUSION JAMS та No Time For Swing.

Що таке FUSION JAMS

М.Б.: Ми насправді досі рухаємося в напрямку лептоп-музики, дуже впевнено. Загальна тенденція не змінилася. Але саме FUSION JAMS як спільнота дала імпульс для створення Hyphen Dash. 

Ми зібралися у 2019 році, нас зібрав Сашко Пінчук, усіх разом. Він керувався таким протестним на той час імпульсом, що в Києві не було місця, де б люди могли слухати молодий сучасний джаз.

Б.Т.: Я просто пам'ятаю, як це було. Ми із Сашком ходили на всякі електронні вечірки. І він такий: «Блін, чуваче, а куди ми можемо сходити й послухати живого музла?». А в нас був бекграунд живого музла. Сашко з Гринею (Григорій Лозовий — ред.) в гурті був, у нас із Сашком був гурт.

Пам’ятаю, він набрав і каже: «Слухай, я знаю, що в тебе є процесор, кілька мікрофонів і пульт. Коротко кажучи, зробімо джем». Зібрали апарат, знайшли місце, узяли кредитний ліміт, щоб оплатити це місце. Це було в шовкотрафаретній майстерні на Тараса Шевченка.

Хотілося нормального. Бо чому тільки електронна музика на слуху, на виду, а інструменталістів наче не існує. Хоча їх дуже багато.

М.Б.: Інструменталісти були. Не було місця, щоб зіграти це сучасне. І тому Сашко вирішив зібрати навколо себе людей, які займаються вуличною фотографією, креативом, мають смак у музиці, знають, що таке стиль, мають критичне мислення. Так зібралися люди навколо FUSION JAMS. І виявилося, що дуже багатьом людям цього не вистачало. Як музикантам, так і слухачам. І це почало масштабуватися. 

А.Б.: Саша Пінчук — це ідейний натхненник FUSION. Він на той момент був музикантом-самоучкою, клавішником. Сам займався й писав музику, а також, зокрема, створив це ком'юніті.

Б.Т.: На жаль, Сашко за трагічних обставин пішов із життя. А ми своєю чергою продовжуємо те, що почали з ним і завдяки йому.

Зміни після початку повномасштабної війни

М.Б.: За час існування команди ми втратили двох учасників. Сашко Пінчук пішов із життя 2021 року, улітку. А у 2022 році, у березні, Саша Кувшинова, теж співзасновниця FUSION JAMS, як журналістка, як фіксерка для Fox News загинула під обстрілами.  

Коли Саша пішла з життя на початку вторгнення, це було таким холодним душем для нас. Ми вагалися: чи варто, чи на часі. Ми говорили про те, що насправді єдине, що ти можеш робити в той момент, — це щось робити руками, щось робити фізично. Музика ніби відійшла на інший план — на другий план, на третій. І почало думатися, чи взагалі продовжувати це все.

Але такі речі насправді роблять усе дуже контрастним. І рішення ухвалюються набагато легше, і ти відповіді знаходиш набагато легше. Ми зрозуміли, що треба продовжувати. І вже у квітні стався перший наш джем після початку повномасштабки — з Порохової вежі, разом із джазовою спільнотою Львова.

А.Б.: Цей захід був повністю благодійний. І насправді я пам'ятаю, що ми хвилювалися щодо цього глобально, бо там не так багато було таких заходів, такої кількості людей. Але ми для себе знайшли відповідь, що щось треба робити. І найкраще, що ми можемо робити, і це наша робота, — це організовувати події й збирати на цих подіях гроші.

Артисти FUSION JAMS

М.Б.: У нас є дві категорії артистів: артисти, які сформувалися, керуючись імпульсом FUSION JAMS, і артисти, які так чи інакше дотичні до нашої спільноти.  

Наприклад, Hyphen Dash конкретно сформувався на сцені FUSION JAMS, Євгеній Дубовик зібрав свій колектив, Саша Машовець зібрав свій колектив. Це дуже крутий молодий гітарист, який скоро випустить альбом у нас на лейблі. Наприклад, до цього існував колектив BITLO, яким ми сильно надихалися, і вони до цього вже давно грали таку музику, яку ми хотіли. І ми їх просто до себе дуже сильно прикріпили. 

Тому що важливо розуміти, що до того, як FUSION JAMS сформувалася як спільнота, артистам, які грали таку музику — інструментальну музику, сучасний джаз, — було складно зрозуміти, для кого грати, де бути, де аудиторія, важко було знайти. І це, відповідно, ставило питання взагалі — навіщо це робити. Ну, буквально ти не розумієш, для кого виступати взагалі. Ось.

Дружба з гуртом «ЩукаРиба» 

Б.Т.: Ми регулярно з ними взаємодіємо. У нас уже як традиція — робити з ними різдвяні події. Наповнювати таким теплом, добром перед Різдвом і на Різдво. І це прямо класно. 

М.Б.: Це наші друзі. Дійсно, дуже круто, що «ЩукаРиба» є дуже крутими представниками сучасного фольку. Вони є суперпрофесіоналами. І насправді навіть наша взаємодія з ними керується просто об'єктивним усвідомленням того, що вони — це авангард фольку. Ми — авангард інструментальної музики та найбільша музична спільнота в Україні. І тому найлогічніше буде взаємодіяти разом, щоб якось це поєднувати. І ця взаємодія чудова. 

Робота з DOROFEEVA

Є.П.: Ми з Мишком працюємо в колективі з Надею Дорофеєвою багато років.

М.Б.: Надя як артистка сказала: «Я хочу найкращих танцівників, я хочу найкращих музикантів, які є особистостями». Щодо танцівників був дуже великий кастинг, і обрали дійсно дуже крутих людей. Ми були одним зі складів музикантів, які прослуховувалися. І ми доволі зухвало зробили свої римейки музики тодішніх її демок. І нам запропонували пограти разом.  

Дуже багато представників спільноти FUSION JAMS, саме музикантів, зараз працюють із багатьма артистами на нашій сцені. І я дуже радий цій тенденції, тому що раніше були трішки інші правила ринку. І зокрема наша взаємодія з Євгеном, з Надією — вона задала трошки іншу тенденцію, що артисти можуть взаємодіяти з музикантами, водночас не стираючи їхньої ідентичності. І наша колаборація, насмілюся сказати, дійсно виправдовує себе і водночас дає багатьом молодим музикантам сміливість думати, що вони можуть вийти на цю сцену й не бути меблями, а бути людьми.  

Є.П.: Так само, я думаю, для артистів сучасних в Україні це стало певним показником того, що вони можуть брати молодих музикантів і це реально впливає найкраще на шоу, які ми можемо бачити по всій країні. Дійсно класно звучить попмузика. 

Б.Т.: Як приклад — наша колаба з попзірками та FUSION у цирку. Це буквально про те, щоб побудувати оцей місток між попвиконавцями та музикантами.

Є.П.: Думаю, у нас усе дуже органічно відбувається. Звісно, ми не можемо ускладнювати й давати якісь дуже авангардні ідеї, бо це все ще попмузика: вона має бути доступною для слухача. Але також у нас поступово налагодилася взаємодія з Надією. У неї є своє певне бачення і чуйка, їй подобаються або не подобаються наші ідеї. Але ми також дедалі більше й більше маємо сміливості приносити якісь ідеї, які відверто подобаються нам. Ми їх граємо на концертах, кайфуємо, і вони все доповнюють, пасують пісні. Це не обов'язково має бути щось дуже складне. І я не бачу нічого поганого в тому, щоб простіше навіть зіграти. Але ми до цього прийшли. 

«Ми обожнюємо Когана»

А.Б.: Ми обожнюємо Олексія Когана. Я просто коротко про це скажу. Мені здається, що єдиний надлом у нашій комунікації — це що ми досі не можемо зробити касети, щоб йому фізично надіслати. Але ми робимо, ми вже в процесі, дизайн розробляється. 

У мене з Олексієм насправді трошки особиста навіть є історія. Мої батьки дуже любили ходити на події, які він організовував, і я вперше на джазовий концерт прийшла, організований ним, у вісім років, разом із батьками. Колись у мене виникла ідея зробити панельну дискусію перед якимось із наших івентів, і ми співпрацювали з книгарнею «Сенс». Я так придумала собі, що буде прикольно запросити саме перетин поколінь. Тобто в мене на дискусії були Мишко, Женя і Павло Галицький, плюс погодився Коган. Ми з ним у Viber списалися, так сталося, що йому було зручно прийти. 

Я насправді хвилювалася трохи перед цією зустріччю, як це все відбудеться. Але він прийшов, супер, це так класно було. Вони так спілкувалися, супер. Тому я скажу від усіх, що ми обожнюємо Когана. 

М.Б.: Коли ми почали говорити, обмінюватися думками, то виявилося, що ми однаково дивимося на багато речей. І ця однаковість поглядів дійсно породжує цей зв'язок. 

Є.П.: Я стараюся напам'ять кожне його слово запам'ятати, усі його історії. І потім ходжу й розказую своїм друзям-музикантам байки, які мені Олексій розповів. А вони якісь нереальні. У них важко повірити, але це правда. 

Він знає всю музику, яка так чи інакше випускається або дотична до нашої спільноти. І взагалі його теза була така, що якщо ви граєте інструментальну музику й вона десь вийшла, то я її знаю, вона в мене є. Ось це реально мене вразило. 

Альбом, записаний у Краматорську

М.Б.: У нас є альбом Basement 626, який був записаний у Краматорську 2025-го, у січні. Це була така авантюра, яку я запропонував Євгену. 

У мене виникла ідея, що було б цікаво поїхати в Краматорськ до наших друзів — до Андрія Доброго та Марини Мавки. Це наші друзі з 93 бригади, подружжя військовослужбовців.  

І я виявив, що в Андрія дуже класний підвал, який круто звучить акустично. І ми вирішили, що було б весело приїхати до них на якийсь визначений термін і записати там альбом.  

Я запропонував Євгену таку авантюру. Кажу: «Давай ми повеземо туди апарат, у Краматорськ, але не повеземо музику, а створимо її там». 

Власне, так і сталося. Якщо коротко, ми просто писали музику десь чотири дні. Не домовлялися ні про що. Просто сідали за інструменти, дивилися один на одного. І якось намагалися дати зрозуміти, що буде зараз перша нота. 

Так ми записали альбом на півтори години музики. І в альбомі в хронологічному порядку, як записувалася музика, як вона писалася, так вона й виставлена. 

Це був наш дуже важливий дружній досвід. І це був наш, напевно, вияв позиції. Тому що ми з 2023 року зрозуміли, що в нас є шанс транслювати таку позицію чесної взаємодії з військовими: перебувати в цивільному контексті й залишатися корисними війську. А це стало таким хайлайтом вияву цієї позиції. Ми поїхали до військових, записали там альбом. Як музиканти, цивільні. Але водночас усі продажі з цього альбому ми направляємо на реабілітацію військових. 

Концерт у цирку

Б.Т.: Це був зірковий джем. Усе почалося з того, що Гриня (Григорій Лозовий — ред.), мені здається, закинув це по приколу: «Зробімо джем у цирку». Це було у 2024 році, здається.

Потім ми почали на це дивитися вже не як на прикол, а як на щось типу серйозне. Від народження ідеї до концерту минуло два роки. У 2024-му не ризикнули. Ми оцінили ризики й зрозуміли, що не вивеземо це по всіх фронтах.

Що змінилося з часом? Та багато чого. Досвід, контакти, підрядники, партнери. Багато чого. Воно так усе вже складалося, типу як пазлик до пазлика. Нахабність ще додалася певною мірою. Та й артистів, до речі, більше прикольних стало, кого можна запросити. І навіть перед попсценою більше кредиту довіри.

І дедалі більше зникає оця ось така перегородка між сценами. Попвиконавці можуть робити щось там із металістами чи з джазменами, і навпаки. Головне, щоб класно було.

У цирку, як мені здалося, відкриті до нових форматів. Вони хочуть показати, що це зараз уже не той цирк, який був у совку, тобто цирк узагалі не про це. Вони хочуть насправді якихось нових форматів, але бюрократична машина не дає цього зробити, це державне підприємство.

М.Б.: Але концепт був у тому, щоб зіткнути саме оці дві сцени в тому сенсі, щоб дати їм можливість познайомитись, зрозуміти, що інструменталісти можуть класно робити римейки на ваші пісні, робити це обережно, круто, стильно й усе таке. І це новий досвід для вас.

І насправді з кожним це спрацювало тільки в плюс, бо всі суперзадоволені. Це ж дуже такий музикантський кайф — з кимось робити щось несподіване для самого себе навколо свого матеріалу. Плюс люди, які знають цей матеріал, дивляться, як це змінилося. Тому ми таке точно будемо продовжувати, сто відсотків.