18 облич «Електричного» протесту

Вони молоді і старші, айтішники, гіди, студенти й безробітні. Хто вийшов на проспект Баграмяна, чого хоче кожен з них і про яке майбутнє Вірменії мріє кожен з них.

Громадське зібрало нічні портрети Єреванських мітингувальників.

Армен, 31 рік. Безробітний. Не знає, якою стане Вірменія у майбутньому. Але незважаючи на те, буде добре чи погано, потрібно жити далі.

Давид, 7 років. Навчається у школі. На Баграмяна вперше. Хотів би, щоб Вірменія була красивою. А також у майбутньому хотів би стати поліцейським.

Мане, 15 років. Навчається у школі. Хотіла б, щоб країна була мирною і не було грабунку, оскільки девіз протесту «Ні грабунку».

Арсен, 35 років. Підприємець. Хотів би, щоб його діти могли побачити те, що він не бачив.

Марина, 33 роки. Зараз безробітна. Хотіла би, щоб влада більше звертала увагу на свій народ. Арсен та Марина зустрічаються.

Артак, 23 роки. Перформер, street­артист, засновник політичної арт­групи «Hakaharvat». На Баграмяна з першого дня. Один із постраждалих під час розгону протесту. Сподівається, й можна сказати точно знає, що з допомогою митців, журналістів й простих людей у Вірменії відбудеться революція цінностей.

Холі, 18 років. Навчається у художньому коледжі. На Баграмяна 7 днів. Відчуває, що те що відбулось тут дає велику надію на зовсім іншу Вірменію. Вірить у молодь Вірменії. Впевнена, що саме з допомогою молоді країна зможе вийти із застою.

Варант, 17 років. Навчається у школі. Вірить, що майбутнє буде світлим. Головне щоб влада була чесно обрана народом.

Ворек, 10 років. Погоджується з братом.

Зліва направо: Тіграну, 17 років. Ніде не навчається та не працює. Хоче, щоб Вірменія була вільною в першу чергу, а також багатою.

Татевік, 22 роки. Працює касиром у магазині. Хоче, щоб люди мали змогу знайти хорошу роботу.

Ванда, 19 років. Працює касиром у магазині разом із старшою сестрою. Хотіла б, щоб всі люди в Вірменії жили у мирі та не було насилля, оскільки зараз тут небезпечно.

Грач’я, 61 рік. Ніде не працює, Колись працював у ювелірній майстерні. Вважає, що зараз майбутнього немає. Але хотів би щоб, як і раніше за радянської влади, в людей була робота. Однак, щоб молодь була вільною... й не тільки молодь.

Зліва направо: Лусіне, 35 років. Програміст. Переконана, що у першу чергу Вірменія повинна стати демократичною, а тоді вже й все інше складеться.

Амхен, 32 роки. Дизайнер. Хотіла б, щоб не було війни. Були відкриті кордони. А також, щоб люди не покидали Вірменію у пошуках кращого життя, а повертались, тому що багато з її друзів зараз живуть за кордоном.

Левон, 65 років. Учасник карабахської війни. Каже, це по­-старому йому 65, а по­новому – 49 (жартує). Спочатку потрібно замінити стару владу на нову ­ здорову. Це зробити важко, але все ж можливо й необхідно. Адже якщо хочеш будувати хату, ­ необхідно дивитись, на якій землі вона стоятиме.

Ваґан, 30 років. Підприємець, it­спеціаліст. Вважає, якщо не буде революції, в недалекому майбутньому Вірменія перетвориться на частину Росії. Навіть зараз вже багато чого належить Росії. Вважає, що Вірменії не вистачає такої людини, як Паруйр Айрікян (вірменський державний діяч), але молодшої та просунутішої.

Степан, 24 роки. Працює туристичним гідом. Вірить, що народ переможе. Вірменія скине ярмо доморощених грабіжників. Виникне громадянське суспільство, а основою економіки стане інтелект.

/ Олександр Назаров