Місто Ахалкалакі в Грузії: життя після російської бази

Громадське вмежах партнерства незалежних медіа Східної Європи, публікує фоторепортаж JAMnews про колишнювійськовубазуталюдей, чиїжиття булипов'язані знею— за 11років після їївиведення.

62-гу військову базу Збройних сил Росії (араніше— СРСР), вивели згрузинського міста Ахалкалакі влистопаді 2007року. Населення Ахалкалакі— етнічні вірмени. Наросійській базі служили або працювали близько двох тисяч місцевих.

Ще у2005році, коли домовилися про виведення бази, президент Грузії Міхеіл Саакашвілі заявив, щовлада Грузії допоможе жителям із працевлаштуванням. Зокрема, розглядаливідкриттянацьомуж місці грузинської військової бази.

Однак, зачасів президентства Саакашвілі базу так іневідкрили. Реалізовуватицейплану2014 році взялася вже нова влада.

Банер біля входу на колишню базу інформує про те, що тут відкриється навчальний центр збройних сил Грузії Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

Міністр оборони Іраклій Аласанія навіть заклав капсулу уфундамент Центру початкової військової підготовки. Він пообіцяв, що центр створить робочі місця для жителів міста, адля місцевих селян — ринок збуту.

Запланами влади, від 2019 року всі грузинські новобранці мають проходити підготовку вАхалкалакі. Однак, сьогодні завершилитільки незначнучастину будівельних робіт. Тут перебувають усього 22грузинські військовослужбовці, які охороняють об'єкт. Двоє зних супроводжували нас покинутоютериторією колишньої російської бази. Але знімати об'єкти, щобудуються, вони категорично заборонили.

Житло увійськовому містечкуприватизоване, однак лише третина квартир зайняті— власники інших поїхали. На територіїмістечка ібази панує запустіння— багато будівель зруйновані, інші поступово занепадають.

Більшість квартир у колишньому військовому містечку пустуєФото: Агунік Айвазян/JAMnewsДіти на новому спортивному майданчику вколишньому військовому містечкуФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Сейрану Амазаряну 37років. Заспеціальність він юрист, закінчив виш уМоскві. Виріс іживе у військовому містечку, працює вмуніципалітеті Ахалкалакі. Його брат ізсім'єю поїхав уРосію іпостійно кличе туди Сейрана. Але він, як«останній змогікан», завів собі родину тут інебажає залишати знелюдніле містечко.

Сейран Амазарян Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

Умістечку яходив усадок, школу. Було дуже здорово, цебув зовсім інший світ. Діти, які виросли вмістечку, були розвиненішими, відрізнялися від інших (умісті). Після закінчення школи яздобув вищу освіту вРосії без будь-яких проблем, оскільки основа вже була, треба було лише добре вчитися.

Тепер мивже звикли довідсутності всього цього, змирилися якось. Мій батько був начальником медичного складу. Якщо язможу для своїх дітей зробити половину того, щоробив мій батько, цебуде дивом. Зоднокласниками через інтернет підтримую зв'язок, сумую заним. Вони зазвичай цікавляться— яктут наша школа. Детепер цяшкола? Немає їїбільше, навіть сліду незалишилося...

На другому поверсі цього будинку у військовому містечку пройшло дитинство Сейрана АмазарянаФото: Агунік Айвазян/JAMnewsМеталевий каркас, який лишився від крамниці у військовому містечкуФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Спочаткубуло складно, виникало таке відчуття, ніби щось відрізали. Тепер адаптувався. Багато хто отримав російське громадянство ісертифікати (наквартири) івимушено поїхали. Вякомусь місті вРосії купили квартиру, пристосувалися й залишилися. Багато неповернулися. Від хорошого життя ніхто нейде.

Тепер будують навчальний центр, вважаю, щоценепогано, хоч цивільні службовці будуть забезпечені роботою. Настане якесь пожвавлення, запрацюють крамниці, якщо 200-300 людей приїде, томістечко почне «дихати».

78-річна Гоар просить неназивати їїпрізвища тафотографувати лише їїсвітлину настіні: «Подивіться, яка ябула гарна вмолодості ... Нехай люди завдяки цієї фотографії настіні мене впізнають».

Гоар в молоді роки (ліворуч)та її онуки на світлинах, що прикрашають квартируФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Зачасів бази мипрацювали, все було добре. Ябула начальником складу пральні, вийшла напенсію. Два роки по тому почалися проблеми зішлунком, прооперували влікарні при базі. Ілікарі були, ілікарня— все було. Тепер змушені їхати вмісто, три ларі (1,2долара) платити затаксі. Мені неподобається таке життя, але щояможу вчинити? Зачасів російської бази звосьмої ранку життя навулицях уже кипіло, люди поспішали нароботу. Було дуже чисто. Військові підтримували чистоту, щоранку солдати підмітали, прибирали, атепер? Посміттю ходимо.

Я30років працювала і30років їздила відпочивати запутівкою. Росіяни увідпустку їхали досебе набатьківщину, ажінки, які працюють унас, неїздили відпочивати всанаторіях, отже, путівки мені давали іяїхала. Відпочивала врізних містах, тому моє життя було гарним. Атепер ніхто мене незгадує.60ларі (близько 25доларів) допомоги дають, мало непо п'ятьразів надень приходять, перевіряють. Сьогодні знижують, завтра додають. Жах.

Занедбаний житловий будинок на території колишнього військового містечкаФото: Агунік Айвазян/JAMnewsЗруйнований магазин «Дитячій світ»на території колишнього військового містечкаФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Сім'я Тірун Кургінян зшести людей, за сертифікатом отримала квартиру вРосії, але продовжує жити вмістечку. Спочатку вони поїхали, але незмогли адаптуватися йповернулися назад.

Тірун Кургінян з онукомФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Мій чоловік був військовослужбовцем, прапорщиком. Аяушпиталі працювала молодшою ​​медсестрою. Отримувала нормальну зарплату, діти були маленькими. Син уже виріс, миітепер працюємо, але все одно ледве перебуваємося. Грошей бракує, адже внас увсіх проблеми збанком. Япродаю косметику, чоловік отримує пенсію зРосії.

Коли виводили базу, обіцяли, щобуде добре, але вже одинадцять років минуло, а стало тільки гірше. Немає робочих місць, яможу йдуже хочу працювати (медсестрою), але тієї лікарні більше немає. Син їздить назаробітки вРосію, цим іживемо.

Занедбана будівля колишнього Будинку офіцерів у військовому містечкуФото: Агунік Айвазян/JAMnewsЗа цими дверима вБудинку офіцерівколись був ресторан «Русич»Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsАктовий зал у покинутому Будинку офіцерівіз залишками радянської символікиФото: Агунік Айвазян/JAMnews

Старе крило Будинку офіцерів до революції було церквою. На стінах дониніпомітні відбитки від хрестівФото: Агунік Айвазян/JAMnewsПісля закриття військової бази віряни повернулися сюди знову.Каплиця старої церкви — єдине, що лишилося неушкодженимФото: Агунік Айвазян/JAMnews

На воротах колишньої військової базичервоні зірки — символ радянської арміїФото: Агунік Айвазян/JAMnews

/Агунік Айвазян.