Андрюс Кубілюс: «Після першої розмови з Путіним я зрозумів: він нагадує мені хулігана»

Громадське поспілкувалося із колишнім прем’єр-міністром Литви Андрюсом Кубілюсом про головні реформи держави, політичну волю, а також його особисті враження від міністра економіки України Айвараса Абрамовичуса та російського президента Владіміра Путіна.

«Ви маєте всі можливості, аби провести хороші реформи», — говорить Кубілюс. — «Для цього потрібна глибока криза та гарна команда, — а все це ви маєте. Вам не вистачає політичного досвіду реформування».

За словами екс-прем’єра Литви, Заходу необхідно почати називати речі своїми іменами та припинити описувати сьогоднішні події на сході держави як українську кризу, натомість чесно називаючи це путінською війною.

«Керівництво Європейського Союзу має надати Україні чіткі гарантії того, що після впровадження реформ, їй буде відкрито двері до членства в ЄС», —  додає Кубілюс. — «Саме це тримало нас на правильному шляху».

Повний текст тут:

Минув рік після Майдану і багато хто говорить про те, що реформ мало, вони майже не зроблені, а багато чого взагалі лише на словах і рівні законопроектів. Ви їздили Україною, а також маєте ініціативу допомагати нашій державі з реформами. Як ви оцінюєте ситуацію?

Дійсно, я, здається, вже уп’яте в Україні за останні півтора місяці і можу сказати, що у вас дійсно є всі можливості провести хороші реформи. Із власного досвіду я можу сказати, що потрібно для реформ: по-перше, глибока криза (це у вас є, навіть забагато), по-друге, необхідна хороша команда. Зі своїх зустрічей із вашим урядом я зрозумів, що у вас дійсно сильна команда, у Верховній Раді також багато молодих юних парламентарів, які готові реформувати країну. Чого не вистачає, так це політичного досвіду у тому, як визначити пріоритети в усій програмі реформ. Чим би я зараз займався на місці вашої влади, крім військових справ? По-перше, я би проводив чітку політику щодо того, що потрібно робити із фінанс овою складовою питання, тобто як зменшувати дефіцит, коли він 12 чи 13 відсотків. У нас була схожа ситуація у 2009 році і я завжди говорив, що першочергове питання — консолідація бюджету, зменшення різниці між видатками та прибутками. Із нашого досвіду я знаю, що коли держава показує, що дефіцит сягає 12-13% (у нас було 14), то всі світові фінансові центри спостерігають за тим, як уряд стабілізує ситуацію.

Коли ви запитуєте про те, чому за цей рік багато речей не було зроблено, що вам відповідають?

Війна звісно цьому не допомагає реформам, а до того ж у вас новий парламент і уряд із новим мандатом з’явився лише 2-3 місяці тому, я би не став надто сильно сварити ваше керівництво. Там є серйозний потенціал і багато політичних проблем, які вам необхідно подолати, аби ці реформи стали реальністю. Наш досвід показує, що дуже важливо для успішних реформ мати гарантію з боку ЄС про те, що якщо ми зробимо реформи та відповідатимемо критеріям членства у ЄС, нас туди приймуть. Ми не мудріші і не розумніші від вас, якраз ця перспектива членства і тримала нас на шляхові реформ.

Ви говорите про реформу державних підприємств. Це також відповідальність Міністерства економіки, яке зараз очолює Айварас Абромавичус. Чи знайомі ви з ним? Що він може зробити?

Я його знав до цього як дійсно дуже успішного та розумного інвестора. Зараз ми зустрічаємося досить часто (вже 5 чи 6 разів). Звісно у нього є чудова професійна підготовка і він знає, як зробити економіку України конкурентноспроможною на європейських ринках. Чого йому не вистачає, так це політичного досвіду, але він дуже швидко його набуває.

Ви говорили про те, що саме чітке рішення щодо відкритих до вступу дверей ЄС для Литви було дуже важливим для вашої країни. Зараз часто чути дискусїі про те, що, можливо, не варто провокувати Росію і припинити подібні розмови, принаймні щодо вступу України до НАТО. Коли країни Балтики вступали до НАТО, це також називалося провокацією. Як це обговорювалося тоді і які були домовленості про це?

Нам звісно дещо пощастило у тому розумінні, що ми почали свою дорогу з інтеграції у Захід за часів Єльцина, а коли ми закінчували це, то мали ранні роки Путіна. Його поведінка була іншою. Також незалежно на всю критику, яку можна чути стосовно Буша-молодшого, його тверда позиція щодо розришення НАТО, нам дуже сильно допомогла. Зараз такої рішучості в адміністрації США не вистачає.

Було би дуже серйозною помилкою, аби Захід піддався цьому підходові, коли робиться все, аби лише не нервувати Росії, адже тоді це буде відмовою від найважливішої мети: допомогти Росії реформуватися.

Ви, як політик і прем’єр-міністр колишній, мали змогу говорити про дії країн Балтики із Путіним?

Я мав єдину неформальну розмову з ним у Підмосков’ї, у резиденції, де замість півгодини ми провели півтори. Знаєте, після розмови (про все) я відчув у його характері те, що ми бачимо зараз. Я вийшов і сказав своїм радниками: «Знаєте, мені здається, я його добре знаю. Він нагадує мені хлопця із вільнюського передмістя, де якраз жило російськомовне населення і поведінка була хуліганською». Тобто якщо ти показуєш будь-яку слабкість, він одразу йде вперед і в його розумінні домовитися не можна ніяк, лише через сутичку.

Ваше ставлення до поставок зброї в Україну та дискусії, яка зараз про це ведеться у ЄС?

Як вам відомо, ми поставляємо елементи зброї. Наскільки я розумію, ми перші та єдині поки постачальники. Що це за елементи, не знаю навіть я.

Я вважаю, що озброїти українську армію необхідно, навіть зважаючи на те, що Росія може надати більше зброї своїм силам. Але все те, що ми бачимо зараз: Мінськ-2, Дебальцеве та подібне, тут Захід, включно із нами, має зрозуміти, що, по-перше, слова Путіна нічого не  значать, по-друге, українська армія, попри весь героїзм людей, не може технічно протистояти російській армії. Запад повинен нарешті зрозуміти, що немає можливості вірити словам Росії. Нам потрібні дії від неї, а їх можна досягнути лише за допомогою тиску Заходу: або озброювати українську армію, або піти на такі санкції, які зупинили би путінську агресію вже завтра. Це мають бути не розширення старих, а абсолютно нові санкції, бо чинні діють лише довгостроково. Я бачу це лише як відключення Росії від SWIFT, або повне ембарго на покупки нафти та газу із Росії.

Як ви розцінюєте роль Лукашенка?

Це його зірковий час. Але якщо говорити серйозно, то я вважаю, що як Лукашенко, так і Назарбаєв налякані поведінкою Путіна в Україні і бояться, що можуть стати наступними цілями. Хтось підрахував, що за час свого правління Лукашенко 5 чи 6 разів показував зближення із Заходом, що завжди закінчувалося його поверненням до старих звичок.

Що зараз Україна може очікувати від Литви?

Ми солідарні з Україною, надаємо і гуманітарну, і політичну допомогу. Якраз зараз пишемо листа до наших колег із консервативних партій Європи, у тому числі й Ангелі Меркель і керівництву ЄС, аби вони змінили політичний словник у контексті подій в Україні. Це величезна помилка все ще говорити про це як про українську кризу, об’єктивно це називається путінською війною, і коли ми почнемо це так називати, тоді ми співставимо війну Путіна з війною Мілошевича і згадаємо, що останній закінчив своє життя у Гаазькому трибуналі.

Дуже важливо, аби у найближчий час (у травні цього року) на саміті Східного партнерства у Ризі були обговорені не лише технічні питання щодо лібералізації візового режиму, але і щоби на цьому саміті керівництво ЄС висловило чітке політичне рішення про те, що коли Україна, Молдова та Грузія виконають необхідні реформи і відповідатимуть вимогам до країн-членів Євросоюзу, їм буде надана можливість вступити до унії. Це нас тримало на правильному шляху. Така ж допомога потрібна Україні від заходу зараз. Не коли-небудь, а зараз.

/Наталя Гуменюк