Анексовані вибори: Спецрепортаж з Криму

Глава МЗС України Павло Клімкін назвав вибори в Держдуму «нелегітимними» через те, що «вони відбуваються на території окупованого Криму». У вересні 2016 року МЗС України заявило про те, що російські вибори на території України не проводитимуться, як відповідь на проведення виборів до Держдуми на території Криму. Верховна Рада висунула Росії вимогу: виборів у Криму бути не повинно. В МЗС РФ назвали це рішення «порушенням норм пристойності», а прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков сказав, що ця вимога «не може бути виконана за жодних обставин.

До Ялти ми приїжджаємо вечері. Щоб дістатися на півострів знадобилася вся ніч – черга на контрольно-пропускному пункті українських прикордонників, де з настанням сутінок працює тільки одне віконце паспортного контролю, потім – ще кілька годин в черзі перед в’їздом на російський пропускний пункт. Їхали з Харкова на маленькому приватному бусі.

Саме так зараз працюють перевізники, які доправляють пасажирів без додаткових пересадок. Їх легко віднайти в онлайн-сервісі BlaBlaCar. Нам пощастило – місця на задньому ряду, а це значить, що у в очікуванні на КПП та митниці можна по черзі спати.

В Сімферополі темпо та галасно. Субота, тож знайти водія до Південного берегу Криму  вдається не одразу. На автовокзал за нами приїжджає Олег – високий, в чорних спортивних штанах з поголеною головою. Олег возить вантажі з Криму до півдня Росії і назад. Питає, на якому березі Києва я живу. Каже, що чотири роки до революції – саме так він називає події на Майдані – жив у столиці. Після окупації, яку називає «поверненням» на материкову частину України не їздить. У день виборів Олег планує продавати машину, на якій ми їдемо до Ялти.

— А як же вибори?

— А що мені ті вибори? Я на них і не збирався. Я взагалі людина далека від усієї цієї політики.

Уздовж траси спостерігаємо оголошення з політагітацією. На більшості з них зображені  російські очілники Путін та Мєдвєдєв, які агітують кримчан підтримати «Єдину Росію». Трапляється ще агітація самоназвоного очільника окупованого Криму Сергія Аксьонова та комуністів.

Попри «день тиші», політичну рекламу тут забули зняти. «Забули», адже  це схоже саме на недбалість. Місцеві й так не надто на неї зважають.

— Я вам так скажу, – продовжує водій Олег, – майже нічого не змінилось і не зміниться. Ну от, що у нас змінилось, відколи два роки тому Крим став російським? Ну дороги ось зробили. Хороші дороги, нічого не скажеш. А так – як крали, так і продовжують красти. Тільки раніше крали одні, а зараз прийшли інші. І масштаби, так сказати, змінились.

Тут він помічає, що ми записуємо розмову на камеру і різко спиняє машину. Ми трохи здивовані.

— Ви тільки мене не знімайте. Навіщо ви мене знімаєте?  –обурюється Олег. Він дуже знервований. – Ви або  витирайте запис, або виходьте з машини. Мені це не потрібно.

— Ви боїтесь критикувати владу? Це настільки небезпечно?

— Нічого я не боюсь, у нас тут взагалі безпечно. Але мені це все не потрібно. Ви поїдете, а мені тут жити, – продовжує повторювати наш новий знайомий, і ми видаляємо запис.

Дорога на південне узбережжя дійсно хороша, рівненька. Ми їдемо на великій швидкості і якийсь час мовчимо. Потім говоримо, уже без камери про хабарі, небажання місцевих еліт, які перефарбувалися, змінювати  правила гри, говоримо про нові можливості заробляти, які з’явилися у кримчан після анексії, а також про Керчинський міст, який для багатьох тут є своєрідною  межею   – якщо він з’явиться, то ніби-то врешті-решт прийде світле майбутнє, якого поки доведеться почекати. Перед в’їздом в Ялту спиняємося на оглядовому майданчику – тут Алушта, Ведмідь-гора і видно «Артек».

В Ялті спершу йдемо до пам’ятника Леніну.  Поруч – МакДональдз. Той, який до анексії був другим за прибутковістю в Україні. Будівля тепер порожня, але логотип залишився. На набережній повно туристів. Вересень добігає кінця, але курортний сезон цьогоріч  видався кращим, аніж у два попередніх роки. До окупації мені доводилося бувати в Ялті восени, і зараз тут людей не менше. Щоправда, туристи нині переважно з Росії. Поки ми шукали ялтинців, не зустріли жодного українця. Географія широка – від Нижнього Новгорода і до Хабарівська.

Біля яхт чимало рибалок. Але і вони не тутешні.

— Взагалі-то я на морі вперше. Син купив путівку, а так ніколи в житті б не поїхав, — розповідає Олександр, чоловік з густим сивим волоссям, нанизуючи наживку на гачок вудки.

На вибори в Держдуму Олександр не піде – відкріпний талон не взяв. Щоправда, він і не надто цим переймається. Те ж чуємо і від інших росіян, яких зустрічаємо тут, в Криму.

Першого місцевого знаходимо в екскурсійному бюро Ялтинського морського порту. Едуард намагається продати родині курортників прогулянковий тур на катері палацами Південного берега Криму. Ті сумніваються, що обрати — палаци чи Балаклаву. Едуард високий, худий і балакучий. Родом з Севастополя. На вибори також не піде.

— Якби не робота, пішли би на вибори?

— Так, звісно! За кого я би голосував? – відповідає з іронією. – Хто зараз на виборах? «Єдина Росія» і все? Чи є там партія курців плану? Растаманів? Людей, що люблять джаз? Музиканти коли-небудь керували країною? Чи буде у нас коли-небудь альтернативна країна?

— За них би проголосував?

— «Джаз-Коктебель» поверніть нам і тоді проголосую за того, хто поверне.

Едуард прощається з нами білосніжною посмішкою на засмаглому обличчі і радить навздогін: «Тут потрібно відпочивати, а не займатися дурницями!»

Залишаємо набержу і намагаємося розшукати ялтинців у двориках. В Олексія у білій сорочці в одній руці букет червоних троянд, а в іншій – пляшка «Боржомі». Він на вибори в неділю піде.

— Кілька років тому, коли так би мовити було «повернення», активно підтримував, брав участь, а зараз, знаєте, дивлячись на те, що відбувається, якось не дуже й хочеться. Все, як мені здається, понуро. І, по суті, людей ніхто не чує і чути не збирається. І голосувати немає за кого, розумієте...

Неподалік — маленький сквер. Там пара геть не схожих на добре вбраного Олексія. Чоловік в «майці-алкоголічці» з туюванням. З ним зморшкувата жінка, яка має вигляд старшої, ніж є насправді. У неї коротка зачіска та коротка спідниця. Я маю відчуття, що вони на вибори підуть.

— Звісно, піду на вибори, як завжди, — каже Діма, так звати чоловіка.

— А що ці вибори змінять у вашому житті, у житті вашого міста?

— В нашому житті? — Діма робить ніби філософську паузу.

— Нічого не змінять!

— Так навіщо йти, якщо нічого не змінять?

— Ми хочемо проголосувати за Міккі Мауса! — каже неочікувано. — Це найкращий вибір, Міккі Маус.

І продовжує:

— Путін пі***с! Жиріновський — теж ху***с!

— А з місцевих кандидатів, які зараз балотуються в Криму?

— А що, є ще місцеві? Мама моя, рідна! Що, серйозно? — дивується Діма, показуючи  золоті зуби. — А хто?

На паралельній вулиці бачимо карету швидкої допомоги. Знайомимось з лікарем Анатолієм. Він молодий, але за тим, як говорить нагадує попереднього співрозмовника. На вибори Анатолій піде, але заради цікавості. Досі сумнівається, за кого віддати свій голос:

— Ці вибори нічого не змінять. Як і обіцяли, так і будуть обіцяти. Як завжди.

— А що для вас, як для медика, важливо? Що потрібно змінювати в першу чергу?

— По-перше, наше обладнання не пристосоване для таких навантажень. На ходу все розвалюється, розсипається. Це в першу чергу. По-друге, це знову ж таки – зарплати. Дуже низькі. В цьому році з січня тільки все зменшилися.

У місті сутеніє, навколо гори, тож темнішає швидше. Повертаємось на набережну, людей тільки більшає  Бачимо двох хлопців в костюмах як білки з мультфільму «Льодовиковий період». Саші і Вові на око років по двадцять. На вибори вони не підуть.

– Ви думаєте, що їх люди обирають? Ще скажіть, що народ обирає депутатів, президентів… Хто обирає? Вони самі себе обирають, у них там ієрархія, це нас не стосується. Ми взагалі звичайні… раби. — Каже Вова у трохи брудному у костюмі коричневої білки.

— А на які зміни ви чекаєте? — вкотре повторюю питання.

— Аби міст побудували Керчинський! Ось яких змін! — сміється Вова. — А потім стане легше, люди стануть добрішими.

— Моє улюблене місто – Ялта. Моя улюблена республіка –Крим, — підключається «червона білка» Саша. — Я був у Сочі, Адлері, але люблю Крим. І не важливо, хто тут буде депутатом.

Ми йдемо кататися на малу канатну дорогу, аби зняти ту стару улюблену з дитинства Ялту, а також краєвид, який згадується тим, хто дивився фільм «АССА» Сергія Соловйоваа. На місто спадає темрява, воно наповнюється звуками – вагончики канатки, у дворах знизу чути балаканину людей та гавкіт собак. У вікнах вмикається світло. І, напевно, серця все ще «чекають змін», але чи настануть вони після голосування мало хто сумнівається.

/Анастасія Канарьова, Богдан Кінащук спеціально для Hromadske.ua и ZDG.MD