Аутична поезія, покоління заборон та досвіди кохання – розмова поетів Херсонського та Перехрест

Борис Херсонський – одеський поет та перекладач, автор більш ніж 15 поетичний збірок. Одні з останніх його книжок: «Клаптикова Ковдра» видавництва Дух і Літера та «Родинний Архів та інші вірші» видавництва Старого Лева. Ольга Перехрест – молода поетка, перша друкована збірка називається «Акценти», особливо відомим став вірш Ольги, опублікований на її сторінці у facebook «Здраствуй, мамо, я — екстреміст...» під час Революції Гідності.

Як зазвичай це відбувається на Форумі Видавців у Львові, після презентацій, дискусій та автограф-сесій письменники розходяться по кав'ярнях та пабах, аби поговорити про життя та книжки. Дружня розмова Олі Перехрест та Бориса Херсонського не виключення. Вони говорили про вірші, їхні покоління та підходи до писання, про музику та книжки.

– Для мене поезія – це спосіб опановування світу та перекладання його для себе. Я пишу для того, щоб краще розуміти те, що проживаю. В прозі є більше місця для вигадування, конструювання сюжету, для того, щоби описати світ, якого не існує, і скласти його сценарій. А поезія – неконтрольоване явище, – починає Ольга.

– Сучасна поезія руйнує традиційні засоби висловлювання, і тоді вона є прямим шляхом до несвідомого. Поезія – це щось, що було завжди. Навіть синкретичне мистецтво давніх часів включало в себе поезію, пісню, танець і люди прагнули до якогось ритму. Ми не маємо жодного народу, який би не мав поезії протягом усієї історії його існування, – продовжує Борис Херсонський.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Література, Мазох і майонез: Андрухович і Лаюк у Львові

Наскільки вони різні та однакові, і чому Борис Херсонський вважає себе частиною покоління заборон, а Ольга – поклінням пошуку нових засобів – дивіться більшу версію розмови у відео Громадського.