«Бачив усіх загиблих побратимів». Як кетамінова терапія допомагає долати наслідки війни
Псилоцибін, MDMA та ЛСД почали використовувати для лікування ментальних розладів у світовій терапії ще у 70-х роках минулого століття. В Україні ці речовини досі заборонені. А для лікування депресії, тривожності та посттравматичного стресового розладу (ПТСР) використовують більш традиційні методи — психотерапію та антидепресанти.
Частині людей, яким не вдається одужати завдяки цим методам, могла б допомогти психоделічно асистована терапія, про яку нині мало відомо в Україні. Проте з-поміж психоделічних речовин для такого лікування наразі дозволений лише кетамін.
Що таке кетамінова терапія та як з її допомогою лікують ментальні розлади — у матеріалі hromadske.
«Починаємо занурення»
«Увага на тіло. Відчуйте вагу голови на подушці», — так розпочинає сеанс кетамінової терапії психотерапевт Владислав Матреницький. Він — засновник першого в Україні центру кетамінової терапії «Експіо», який запрацював у 2018 році.
У просторій світлій лікарняній кімнаті тиша. На зеленій канапі з чорною пов’язкою на очах лежить чоловік років 40. Він під’єднаний до крапельниці, через яку вводиться кетамін. Деколи лунає спокійний голос Владислава, який ставить запитання, і короткі ствердні відповіді пацієнта.
— На рахунок три починаємо занурення і пірнаємо туди, де ви відчуваєте ворушіння у грудях, — продовжує Владислав. — Відповідайте перше, що приходить у голову. Якого воно (ворушіння) кольору?
— Таке темно-червоне, — відповідає Ігор, який уже вдруге прийшов на сеанс.
— Відчувається як щось гаряче, холодне чи нейтральне?
— Скоріш гаряче.
— Чи є у нього запах?
— Наче нагрітий асфальт, який випаровується.
— На що це схоже, яка форма?
— Це нагадує м’ясне, криваве торнадо, яке хоче вирватися.
«Кілька сеансів замість року звичайної терапії»
Психотерапевт Владислав уже кілька років займається кетаміновою терапією. З 2018-го через його центр пройшли вже близько 500 пацієнтів. До кетамінової терапії Владислав працював терапевтом, захистив дисертацію кандидата медичних наук, а згодом опанував психотерапію в Академії післядипломної медичної освіти ім. Шупика.
Психоделічна терапія, каже Владислав, стає все більш поширеною у світі, бо часто причина стану криється глибоко, а змінений стан свідомості допомагає лікарям потрапити туди, де закріплені проблеми й травми, які пережила людина.
«Кілька сеансів психоделічної терапії можуть замінити цілий рік звичайної психотерапії. Як лікар я часто стикався з тим, що антидепресанти і звичайна терапія не були ефективними для пацієнта», — каже Владислав Матреницький.
А втім, таку терапію не можна вважати панацеєю, адже вона також може підходити не всім.
Кетамін почали активно використовувати як засіб для знеболення після війни у В’єтнамі. Тоді хірурги й анестезіологи помітили, що після наркозу люди досить часто розповідали про галюцинації.
«Це зацікавило психотерапевтів, почалися дослідження. З’ясувалося, що кетамін допомагає тим пацієнтам, у яких були психологічні проблеми. Відтоді все більше досліджень вказували на те, що ця речовина добре працює під час тривожно-депресивних розладів, ПТСР, хронічно-больових синдромів, наприклад мігреней», — розповідає Владислав.
В Україні кетамін входить до переліку суворо контрольованих речовин і може використовуватися лише в медичних закладах.
«У полоні постійно чекаєш найгіршого»
— Як давно це торнадо живе у ваших грудях? — питає Владислав, продовжуючи сеанс.
— Давно, — відказує Ігор.
— До повномасштабної?
— Так, але з початком війни на сході.
Ігор — морський піхотинець. Він почав свою службу ще до повномасштабної війни. Коли почалося вторгнення у 2022-му, Ігор був у Маріуполі — захищав місто. Наприкінці травня разом із побратимами Ігор потрапив у полон, де пробув до листопада 2022-го. Після пережитого він побував на реабілітації в кількох лікарнях, але психологічного покращення не відчував.
«Криваве торнадо», про яке Ігор розказував психотерапевту, він бачить не вперше. Подекуди воно йому сниться, після чого стан чоловіка погіршується: «Воно все таке слизьке, велике. Я намагаюся від нього втекти, але ноги не йдуть і руки не піднімаються, а торнадо намагається мене захопити».
«Ймовірно, це пов'язано з полоном, — припускає Ігор. — Там ти постійно чекаєш лише найгіршого. Ти нічого не можеш із цим зробити. У мене були поламані ребра, і я розумів: ще один удар — і мені можуть пробити легені, тоді все. Не можна було ні лежати, ні сидіти. Я не міг ходити. Мені було дуже-дуже важко дихати».
У цивільному житті, каже Ігор, йому важко адаптуватися.
«Якщо людина проявляє до мене інтерес, у мене одразу виникає підозра: навіщо це їй? Я не знаю, як заговорити з жінкою, не розумію навіть, як я буду себе поводити у такій ситуації. Смішно чи ні, але я не можу навіть купити собі бейсболку. Місяць я не міг придбати телефон, бо навіщо, якщо за кілька тижнів я знову одягну військову форму і повернусь на передову?» — розповідає Ігор.
«“Бед тріп” без супроводу лікаря»
Курс кетамінової терапії зазвичай триває від 4 до 10 сеансів, але спочатку психотерапевт проводить діагностику, чи справді це лікування потрібно людині. Один сеанс триває годину, протягом цього часу Владислав супроводжує пацієнта: просить зосередитися на своєму тілі та відчуттях і далі запитує, що саме турбує пацієнта.
Глибина проникнення у підсвідомість, каже Владислав, залежить від кількості введеної речовини. Психолітична доза (0,5 мг/кг) вводить пацієнта у сновидний стан. А більш висока — психоделічна — у трансові переживання.
«Щоб кетамін викликав залежність, треба пів року ледь не кожного дня використовувати цей препарат. За такого короткого курсу він не може спричинити залежність», — пояснює Владислав.
Водночас, каже лікар, самостійне використання кетаміну може призвести до відкриття прихованих психологічних проблем: «Без супроводу психотерапевта трапляється “бед тріп”».
«Жар, аж пекло»
Через годину сеансу Ігор прокидається зі сльозами на очах. Владислав пояснює йому, що це добре: захист підсвідомого зникає, і це дозволяє емоціям вийти нагору.
— З чим пов'язані ці емоції, чи змогли ви побачити? — питає психотерапевт.
— Сьогодні я відчував біль, жар, аж пекло. Я бачив усіх своїх загиблих побратимів. Вони наче проносилися повз, я намагався їх зупинити, але вони йшли.
За якийсь час торнадо, про яке він казав на початку сеансу, зникло — Ігор його більше не бачив. Після курсу кетамінової терапії він став почуватися краще, але, каже чоловік, виникає бажання пройти його ще раз.
* * *
За місяць після нашої розмови Ігоря повернуть назад до служби, хоча він зізнається, що не готовий вертатися.
Ще кілька місяців Ігор не буде виходити на зв’язок. Наприкінці жовтня я нарешті отримаю відповідь на свої повідомлення:«Було все добре, нині — велика криза. Потрібен час, якого обмаль, щоб зрозуміти дещо».
І далі:«Я в Херсоні».
Мої повідомлення знову залишаться без відповіді.