Більше не президент миру. Що Зеленський сказав Леттерману

Навіщо дивитися «Мій гість не потребує представлення» на Netflix, де американський ведучий і комік Девід Леттерман бере інтерв’ю у Володимира Зеленського? Певно, не для того, щоб дізнатися щось нове.

З початку повномасштабного вторгнення Зеленський говорив із десятками іноземних журналістів з різних країн (навіть Індії). Та розмова з Леттерманом все ж вирізняється — можливо, тим, що це був саме діалог, у якому питання за обсягом іноді були такі ж, як і відповіді; у якому абсолютно нормально витратити хвилину на те, щоб переставити пляшки з водою чи замінити навушник через неправильний переклад; зрештою, не кожному іноземному журналістові розкажеш анекдот про євреїв і НАТО.

Тож і аналізувати «Мого гостя…» Леттермана варто саме під кутом зору розмови — до того ж скерованої на західного глядача, який уже не перебуває на емоційній хвилі перших днів повномасштабної російської агресії, але вимушений давати раду високим цінам на електроенергію та продукти. І запитувати, навіщо й далі підтримувати Україну.

«Дуже хочеться просто на море»

Концепція шоу Леттермана, яке протрималося на Netflix уже чотири сезони, однакова: він спілкується з героями сам на сам у камерній атмосфері студії та за її межами.

Для президента України зі зрозумілих причин зробили виняток — уся розмова відбувається на закритій від початку війни станції метро «Майдан Незалежності» в Києві, до того ж разом із ним та Леттерманом присутні глядачі, зокрема й військові. Навряд чи можна назвати камерною атмосферою метро, в якому постійно проїжджають поїзди й чути сирену повітряної тривоги. Але який час, така, мабуть, і атмосфера. І те, що ці моменти вирішили не прибирати — психологічно важливий прийом.

А за межами цієї «студії» Леттерман — і це ще одна унікальна особливість програми — спілкується з українцями, які так чи інак протистоять росії. З директоркою програми World Central Kitchen в Україні Юлією Стефанюк він говорить про біженців на Михайлівській площі, біля розбитої російської техніки. Зі стендап-коміком Антоном Тимошенком — про те, чи доречно жартувати про війну під час війни (сам Леттерман, судячи з уривка показаного в шоу його виступу, вважає, що доречно). А з головою правління «Укрзалізниці» Олександром Камишіним — як не дивно, про роль залізничного транспорту у війні.

Сам шлях Леттермана до інтерв’ю теж підкреслено символічний: він починається на вокзалі в Польщі, де дівчина з України просить замість питання передати Зеленському побажання успіху.

А закінчується шоу невеликим доповненням до інтерв’ю, записаним уже після повернення Леттермана в Нью-Йорк. Саме там Зеленський сказав нашумілу фразу про море й пиво: «До нашої перемоги я точно буду президентом. А там — навіть не думаю. Поки що не думаю, не готовий. Дуже хочеться просто на море. Скажу вам відверто, Девіде, дуже хочу на море. Просто на море, коли ми вже перемогли, і випити пива дуже хочу». 

Про прапор і війну

З чого можна почати розмову з президентом України? Леттерман обрав, певно, найменш банальне питання — про те, що символізує український прапор. Земля, хліб, небо, свобода. А через повітряну тривогу розмова плавно переходить у те, що означає сирена — «нагадування, що війна не закінчилась», навіть якщо «вбивають не твого сусіда».

Леттерман намагається добрати питання про війну в такий спосіб, щоб дізнатися, чим вона є насамперед для Зеленського. Навіть коли йдеться про те, чи змінює війна українців узагалі, розмова все одно повертається в особисте русло. «Я з початком війни полюбив банальні речі. Діти, життя, ранок. Прекрасно. І немає сирени. Тиша. Тиша — також дуже важливе слово», — ділиться Зеленський.

Про комедійне минуле

Розмова не могла не зайти про гумор і комедійне минуле Зеленського. Власне, у шоу залишили кілька комічних сцен їхнього діалогу, а також додали уривок із «Вечірнього кварталу» за 2014 рік, де тоді ще не президент жартував про «Киев — мать городов русских» (англійською, до слова, його переклали досить точно).

«Гумор — це частина твого організму», «у складні часи люди продовжують жартувати», вважає Зеленський. А вже згаданий анекдот про євреїв і НАТО — нагадування про те, що гумор усе ж підвладний часу (або, якщо точніше, моменту).

Про сім’ю

Не менш важлива «особиста» тема інтерв’ю Леттермана із Зеленським — сім’я.

Про українських дітей Зеленський скаже, що вони «віддали своє дитинство» заради захисту держави. Про своїх — що йому пощастило, адже він їх майже не бачить, «і коли в мене з’являється можливість із ними побачитись, вони задоволені, що б я їм не казав». Про дружину — що вона виконала важливу місію, коли звернулася до Конгресу США з проханням допомогти в захисті українського неба.

Зеленський наче підкреслює: в Україні всі працюють на перемогу. І, попри намагання росії, ані вселити втому від війни, ані зламати опір українців їй не вдасться.

Про путіна і росіян

Певно, інтерв’ю Леттерману — перше, в якому президента України питають про війну без згадок про зброю та її достатню чи недостатню кількість.

Ця частина насправді не така цікава, як «особиста». Адже про вплив російської пропаганди; про те, що війну росії в Україні не можна зводити до війни путіна, адже його дії підтримує більшість росіян; про візію перемоги (деокупація територій); про побоювання щодо підтримки з боку США — Зеленський говорив і до того.

А втім, міркування Зеленського про самого путіна заслуговують на увагу. Важко сказати, коли саме записувалося інтерв’ю, та це, ймовірно, було вже після того, як президент України констатував неможливість переговорів з російським візаві — і до того, як Захід непублічно тиснув на Україну, щоб вона не так категорично відмовлялась від переговорів, аби спробувати заручитися підтримкою третіх країн.

На думку українського президента, кінець путіна означатиме кінець війни, адже росія повторить долю Радянського Союзу, і «їм доведеться займатися внутрішньою політикою, а не зовнішньою». А до того часу, як вважає Зеленський, світ вдається до єдиної правильної реакції — максимальної ізоляції росії, яка «стала символом порожнечі й чогось неприємного».

Про ядерну загрозу

Міркуючи про загрозу ядерного конфлікту, Зеленський не лише згадав про окупацію Запорізької АЕС як однаково небезпечну загрозу, а й наголосив на важливій рисі путіна: той боїться смерті.

«Він розуміє, якщо застосує (ядерну зброю), то наступні кроки можуть бути від будь-якої держави саме до нього».

Те, що інтерв’ю з Зеленським з’явилося на Netflix на піку ракетного терору України з боку росії, певно, гарна річ. Не беремося судити, який меседж із нього вловить західний глядач, проте для українського він — показовий.

Під час першої великої пресконференції у 2020 році Володимир Зеленський заявив, що є «президентом миру, а не війни». Трохи більш як два роки по тому він цілком буденно переповідає, як у своєму робочому графіку разом із прийняттям душу та дзвінками сім’ї займається «менеджментом війни і держави Україна».

І це, мабуть, чи не найпромовистіша характеристика не лише Зеленського, а й України. Мимохіть ми стали державою війни. Аж до перемоги.