«Це дорога-пекло!» Як працює єдиний прикордонний перехід між росією та Україною

На початку серпня Міністерство з питань реінтеграції написало: українці можуть повернутися на підконтрольну Україні територію через Колотилівку в Білгородській області рф — Покровку на Сумщині. Такий варіант значно спрощує дорогу, якщо порівнювати із варіантом їхати через Євросоюз.

Який механізм проїзду, скільки на це потрібно часу та наскільки складний цей шлях — у статті наших партнерів із «Новин Донбасу».

Верещук: «Я закликаю використати цю можливість»

Незважаючи на те, що Мінреінтеграції повідомило про відкриття коридору лише зараз, цей пункт не є новим. Він існує з минулого року, періодично закриваючись та відкриваючись. За словами Ірини Верещук, щодня його перетинають понад сотня людей. Віцепрем'єрка додала, що від Покровки курсують безоплатні автобуси до Краснопілля, де розташовані пункти прийому з медичною та гуманітарною допомогою. Із Сум можна евакуюватися спеціальним потягом до Києва.

«Якщо для дитини є лише свідоцтво про народження, наша прикордонна служба пропустить. Якщо немає паспорта, а є інше посвідчення чи документ, це також можливо. Окупанти можуть відібрати чи знищити паспорт. Часто через його відсутність люди не можуть зважитися на виїзд із небезпечних територій. Я закликаю використати цю можливість і перейти на контрольовану [Україною] територію через наявний гуманітарний коридор», — сказала Верещук.

Насправді рішенням Кабміну всі пункти пропуску на кордоні з рф закриті, але, як кажуть у Державній прикордонній службі, українці не можуть бути обмежені у можливості повернутися додому. При цьому важливо знати: коридор працює лише в один бік. Проїхати так на окуповану територію через рф не можна. У Держприкордонслужбі уточнюють: російська сторона раніше дозволяла перетнути кордон у напрямку України як пішки, так і на транспорті. У липні можливість проїхати на авто обмежили, а потім узагалі закрили цей гуманітарний коридор. Після того, як його знову відкрили на початку серпня, пройти там можна лише пішки.

«Не беріть валізи та готуйтеся до складної дороги»

У донецьких телеграм-каналах, а також каналах «Колотилівка — Покровка» можна знайти багато повідомлень від перевізників. Вони пропонують виїзд із Донецька та Луганська до кордону. Наголошують: варіант — не через Європу. Ціна — від 20 тисяч рублів. Орієнтовний час поїздки — понад добу. При цьому сам перехід може зайняти чимало часу. У чатах багато повідомлень, де українці діляться своїм досвідом багатоденного стояння в черзі. Проте такі випадки трапляються рідко. Найчастіше перехід займає до шести годин, але це лише перехід.

«Дорога з Донецька до Колотилівки з 8:00 до півночі плюс-мінус. Наступного дня вранці десь о 8:00 вирушили на кордон, на російський КПП зайшли десь о 13:00, на піший перехід вийшли о 14:30. О 15:30 уже були в автобусі на українській стороні. Далі — Краснопілля, спілкування з українськими прикордонниками та спецслужбами, о 20:00 ми закінчили. Наступного дня о 6:45 сіли у поїзд», — діляться досвідом донеччани.

Тобто загалом уся дорога займає кілька діб.

Важливо розуміти: гуманітарний коридор «Колотилівка — Покровка», який називають «дорогою життя», — це приблизно два кілометри, які потрібно пройти пішки сірою зоною та гравійною дорогою. Гравій здебільшого втоптаний, але перед українським постом пухкий. Тим, кому треба вивозити родичів на інвалідних візках, буде досить складно. Проблематично переносити тут навіть валізи на колесах. Тому на дорозі можна побачити кинуті речі.

Досвід проходження цього переходу у всіх різний. Багато хто описує цей гуманітарний коридор так:

• «Цей шлях ми подолали за чотири години. У нас було на двох три валізи, два рюкзаки, дві сумки. Коли дві валізи зламалися, ми переносили їх по 50 метрів і поверталися за рештою. І так усю дорогу. Спека, мухи обліплювали, ми поливалися водою! Я згоріла на сонці. Не хочу лякати нікого, але для мене це було складно». 
• «Дорога там справді важка! Комусь легше, комусь важче, хтось на собі тягне 5 кг, а у когось 20–30 кг у валізі, і дуже важко йти пару кілометрів бездоріжжям. Моя тітка не змогла тягнути все і викинула дві пари взуття по дорозі. Хтось ішов плакав, а хтось як на батарейках». 
• «Особливо хочу сказати про піший перехід — це дорога-пекло, якщо в когось багато речей! Якщо за плечима рюкзаки, у руках сумка — це одне. А якщо валізи — буде дуже складно. По дорозі ви побачите кинуті речі, зламані візки, колеса від валіз. Дорогу розбито. Після поїздки дві валізи на смітник».
• «Сказати, що важко, — це нічого не сказати. Молоді цей шлях подолають, а ось літнім це дуже важко. Особливо тим, хто з паличками».

А це, так би мовити, інший бік медалі:

«Проходили цей шлях, знаємо. Нічого страшного в ньому немає, не лякайте людей і не нагнітайте атмосферу. Із нашої групи ні в кого не зламалася валіза. Я теж їхала з валізою. Валізу взяла стареньку, їй 14 років, на випадок, якщо раптом зламається, щоб не було шкода викинути. Туди поклала дорожню сумку, щоб у разі чого перекласти речі. Але моя старенька валіза чудово витримала цю дорогу і не зламалася. Можна йти неквапом і вибирати дорогу. І все буде гаразд».

Крім гравію, є інші не дуже приємні моменти. Наприклад, по дорозі зустрічаються російські протитанкові загородження, і навіть лінії колючого дроту. Періодично можуть розпочинатися обстріли. Тому гуманітарний коридор «Колотилівка — Покровка» — це певний ризик.

«Перевірили паспорти, попросили вимкнути телефони, і тут хлопці кажуть залишати швидко всі речі та йти до бліндажа. Пішли прильоти», — розповідають, що сталося вже на українській стороні.

Як працює коридор

Механізм проходження пункту такий. З окупованої території охочих довозять до росії. На кордоні потрібно заповнити анкети і, як пишуть ті, хто подолав увесь шлях, відповіді мають бути такі, які хоче почути агресор. Тут же перевіряють паспорти чи можуть викликати для розмови, під час якої дивляться телефони. Тим, хто планує їхати, радять говорити, що мета поїздки — робота чи якесь обстеження.

«З нашої групи одного хлопця повернули. Паспорт України втратив, а російський не встиг зробити. Паспорт росії віддають насамперед. Українські паспорти залишають “на потім”. Ми чекали 3,5 години», — розповідає дівчина з Бердянська.

Далі дорога через росію триває практично без перевірок. Перевізники довозять лише до пункту пропуску «Колотилівка». Він починає роботу о 9-й годині ранку, але автобуси заїжджають туди рано-вранці, тому й проходять першими. Черга чекає на парковці просто неба. Там є туалет та магазин, але у вихідні він не працює.

На КПП вирушають за командою російських прикордонників приблизно по 10 людей машинами, автобусами або пішки. Після цього починається дорога без покриття. Практично всі, хто користується цим переходом, щоб потрапити на територію України, стикаються з фільтрацією, багато хто просить підписати папір про проходження поліграфа. Тому тим, хто планує свій шлях, радять почистити телефони. Видалити будь-які застосунки, повідомлення, фото, які можуть викликати запитання в ФСБ. А також війну називати лише «СВО».

У чатах пишуть:

• «Ми прибули останнім рейсом, страшенно втомленими. Три години тривав процес. Перевіряючі та допитуючі були злими та нервовими. Із підозрою та скептично вели розмову».
• «Я їхала наприкінці липня, росія перевіряла всіх дуже ретельно, сумки просто вивертали всі, телефони та гроші перевіряли теж! Україна перевіряла також усе. У мене сім-карту відразу витягли з телефону, наявність паспорта рф та посвідки на проживання теж перевіряли дуже ретельно». 
• «Звичайно, огляд вибірково. Психологічно тиснуть у кабінетах! Готуйтеся, хто їде!»

При цьому випадки, щоб когось затримували або повертали вже на цьому посту, рідкісні. На українській стороні все набагато простіше. Тут зустрічають волонтери, які пропонують їжу та воду. Вже потім люди вирушають на перевірку. Прикордонники просять здавати російські паспорти тих, хто встиг їх одержати.

«Через ЄС надійніше»

«Новинам Донбасу» вдалося поспілкуватися з кількома донеччанами, які планують виїжджати з окупованої території. Наприклад, Аліна із сім'єю живе в Донецьку. Лише зараз, після понад дев’яти років війни, вони вирішили залишити окуповану територію. Справа в тому, що доньці Аліни вже понад 16 років. Вона вже мала отримати паспорт, але російські документи для сім'ї — не варіант. Щоб потрапити до України, донеччани поки що планують виїжджати через Грузію, але зізнаються: ця дорога обійдеться для них дуже дорого. Тому вони розглядають й інші варіанти, але про «Колотилівку — Покровку» навіть не чули.

«Ми переживаємо, що донька має лише свідоцтво про народження. Час одержання паспорта прострочено. І ми не маємо документів рф. Чи випустить росія», — каже Аліна.

Інша донеччанка, Олена, знає про гуманітарний коридор через «Покровку», але вважає цей варіант недостатньо надійним. Тому, щоб дістатися до родичів у Києві, вона поїде через росію до Тбілісі, звідки літаком полетить до Варшави. Далі — автобус до української столиці.

«Це досить дорого, так, довго, але, як на мене, менш ризиковано. А до Білгородської області доїдеш — там раптом обстріл. Сьогодні цей пункт працює — завтра російська сторона його закриє, а ти вже в дорозі. І що далі робити?» — вважає Олена.

І це правда. Адже проходження коридору «Колотилівка — Покровка» дуже схоже на те, як українці проїжджали через Василівку Запорізької області. Там теж були ризики обстрілів, і російська сторона змінювала правила буквально щодня, але люди все одно їхали, адже варіантів було небагато.

hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»

Авторка: Вікторія Іщенко, «Новини Донбасу»