Чи допоможе ЄС проти загрози Кремля? Як Зеленський домовлявся з європейськими лідерами у Брюсселі

Він розмовляв із прем’єр-міністрами Іспанії, Фінляндії, Словенії, Бельгії, азербайджанським президентом Алієвим, Головою Європейської Ради Шарлем Мішелем та іншими лідерами. Важливим сигналом стала ініціатива провести саміт між Україною, Азербайджаном і Туреччиною в Києві у 2022 році. Але й цим усе не завершилося, бо Зеленський також зустрівся з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Водночас стартував Європейський саміт, теж у Брюсселі.

Та найпомітнішими видалися переговори Зеленського з президентом Франції Макроном і новим канцлером Німеччини Олафом Шольцом. Париж і Берлін залишаються надійними союзниками Києва, тож Зеленський має зміцнювати відносини з тими, хто вершить політику на рівні всього Європейського Союзу. Годі й уявити, що хтось із цих європейських лідерів перестане бути нашим союзником. Тож українська тактика висловлюватися обережно — виправдана, коли йдеться про перспективи оборонного союзу, безпекових гарантій, передання зброї та спільних економічних проєктів із Росією.

Був тільки один виняток — «Північний потік-2». Офіційний Київ вибухнув критикою у бік Берліна й тих, хто його підтримав. Це сталося, коли Україну фактично усунули як посередника і транзитера на ринку в Європі — і прояснилося майбутнє обхідних проєктів транспортування енергоносіїв до Європи. «За нас» виступили тільки Польща та країни Балтії. Однак Меркель залишалася непохитною, навіть після розмови з Байденом.

То що ж тепер, коли трубопровід прокладений, інфраструктура існує, а попередній канцлер фактично добився зеленого світла з-за океану та жовтого — у Європі? Певно, сьогодні ми могли б стати свідками експорту енергоносіїв із Росії до Німеччини, якби не кілька кроків, на які пішла російська влада:

• приголомшливе зростання цін на газ;
• авантюрне рішення завдяки режиму Лукашенка перевірити систему оборони та реакції НАТО на гібридні загрози, виявити слабкі місця й посіяти дезінтеграцію в Європі;
• демонстративне розгортання військ біля кордонів України.

З огляду на це відтермінували відкриття потоку — з цим допомогло антимонопольне законодавство ЄС і процедура сертифікації. Цей крок також варто розглядати як виграш часу — щоб остаточні рішення міг ухвалювати коаліційний уряд. У нього є голоси для проштовхування непопулярних у деяких країнах рішень.

Варто визнати, що після зустрічі Зеленського з новим канцлером Олафом Шольцом крига скресла. Окрім виявлення підтримки та прихильності до України можемо очікувати поступок у питаннях оборонного озброєння, перспективи надання гарантій вступу Києва до Євросоюзу, жорсткішої позиції щодо Росії та багатомільярдних проєктів із нею.

Зрозуміло, що після однієї зустрічі таких заяв не вдасться почути, але наші позиції тепер значно кращі, якщо порівняти з непохитністю Mutti (Меркель). І навіть якщо ПП2 запустять, Київ вимагатиме раціональної ціни, яка змінить нашу вагу не тільки в межах Східного партнерства (де ми й так на лідерських позиціях).

Чого ще можна попросити у Шольца, якщо все ж доведеться зважати на пріоритет економічних інтересів Німеччини? Окрім написаного вище, це також справжнє заходження на український ринок, відмова від блокування або нейтральності наших ініціатив, гарантія втручання у відкриті воєнні дії на боці Києва, якщо вони розпочнуться; зменшення вимог за «зеленими угодами», якщо ми не будемо спроможні вчасно вийти на потрібний рівень тощо. Більш «приземлені» й тактичні питання не слід виносити на переговори окремо, щоб не «продешевити» з нашими активами та позиціями.

Як відомо, Шольц погодився з висловленими Зеленським зауваженнями і зголосився переглянути низку кроків, зроблених задовго до його вступу на посаду. Наскільки оптимістичними варто бути? Понад 10 років тому, за Меркель, Німеччина відмовилася давати Києву й іншим східноєвропейським країнам більші гарантії, ніж примарну надію на вступ до ЄС. Тепер нам потрібна письмова гарантія, де локомотивом стане Берлін.

Натомість із Макроном у Зеленського все відбулося складніше. Через відхід Меркель із великої політики лідер Франції мав шанси забрати прапор першості в Європі, але не підтвердив таких амбіцій своїм потенціалом. Французи кепсько оцінюють політику чинного президента. Соціологічні дослідження показують мізерні шанси Емманюеля Макрона переобратися наступного року. А втім, позиція Парижа залишається важливою для України, заручитися підтримкою французького лідера — одне з головних завдань Зеленського.

Макрон публічно висловлював занепокоєння через дії Росії та попереджав про можливі прикрі наслідки, якщо вона зважиться втілити воєнний сценарій. І хоча Франція не так сильно, як Німеччина, пов’язана з Росією торговельно-економічними зв’язками (отже, й не так залежна), на рівні культурних зв’язків і дипломатії стосунки між Парижем та Москвою тісні. Тож варто переконатися, що Україна має підтримку з півдня від Ла-Маншу.

І про головне, що залишилося поза об’єктивами камер, за зачиненими дверима. Зеленський обговорював із лідерами інших країн не тільки нашу підтримку, а й відсутність консенсусу в ЄС щодо колективної відповіді Кремлю в разі атаки. М'якість чи нейтральність обох чільних лідерів ЄС стосовно цього питання завдає болючого удару Україні й надсилає чіткий сигнал у Росію: діяти можна. Це погано для нас, але є великі шанси, що консенсусу досягнуть — принаймні серед тих, хто щось вирішує в ЄС.

Що ж, чекаємо післяноворічного Давосу, організації саміту в Україні та інших подій. Зважаймо, що ЄС змінився, та й далі зазнаватиме трансформацій. Головне — щоб він не зраджував цінностей, які декларує.