Чи є робота в Україні та яких зарплат очікувати. Інтерв'ю з директоркою Інституту демографії та соцдосліджень НАНУ
З початку повномасштабної війни Україна втрачає людей, території та виробничі потужності. Як у цих умовах економіка може знайти необхідних фахівців, а українці — роботу? Які галузі сьогодні дають заробіток українцям і наповнюють держбюджет? Чи реально Україні зберегти свою робочу силу й повернути працівників, які виїхали за кордон? Чи доведеться відчинити двері трудовим мігрантам з Азії та Африки, щоб підняти післявоєнну економіку?
Про все це hromadske поговорило з Еллою Лібановою, директоркою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України.
«На початку хочу зауважити: Держстат наразі не публікує даних про ситуацію на ринку праці, тому що їх збір через окупацію територій і ведення бойових дій є проблематичним. Однак певна інформація збирається. Я, зокрема, буду оперувати результатами дослідження, проведеного у жовтні “Центром Разумкова”.
І ще одне зауваження: зараз є сенс говорити про перспективи хіба що одного року. Але реальність вносить корективи й у короткострокове прогнозування. Приміром, минулого року, після Харківської операції, ми сподівалися на більш оптимістичний розвиток подій на фронті. Однак оптимістичні сценарії не справдилися. Водночас наші доволі песимістичні прогнози щодо стану економіки теж не справдилися: ми не очікували, що український бізнес так швидко пристосується до ситуації і почне відроджуватися в умовах війни. Тобто говорити сьогодні варто не так про прогнози, як про очікування, тенденції тощо», — такий вступ до свого інтерв’ю робить Лібанова.
Усе тримається на сфері послуг
Які види бізнесу сьогодні показують хороші результати в умовах війни?
Ми говоримо про позитивні зміни у 2023 році, порівнюючи його з 2022 роком, коли з початком великої війни економіка просто шалено впала. А до того, нагадаю, ми мали падіння економіки через ковід. Оскільки нинішні показники ми порівнюємо з дуже низькими показниками, йдеться про успіх проти прірви, а не про абсолютний успіх.
Найшвидше до умов війни пристосувався малий і середній бізнес. Особливо той, що працює у сфері послуг — побутових, освітніх, медичних, логістичних, соціальних тощо. Якимось дивом це все працює.
Тобто у нас відбулася реструктуризація економіки: дохід дає не промисловість, а сфера послуг. Саме в ній тепер можна заробити. Найбільше (понад 16%) українців працює в торгівлі й на будівництві, майже 10% — в освіті, 11% — на транспорті.
Ринок послуг розвивається, адже він менше, ніж інші галузі, наражається на ризик знищення. А промислові підприємства під ударом, тому не можуть працювати на повну потужність, згортають діяльність. Але наше виробництво теж потроху піднімається.Скажімо, у сільському господарстві зайнято багато людей (понад 10%), і ми бачимо результат: у країні відсутній дефіцит продуктів. Багато людей працює в енергетиці.
Війна відкрила нові вакансії — мобілізація стала працевлаштуванням.
Так. Попит на військові спеціальності дуже виріс — про них теж треба говорити в контексті ситуації на ринку праці. Цей сегмент сьогодні розвивається найбільш інтенсивно, а підійматися йому необхідно з нульових позицій. Тому що армія та відповідна промисловість із її величезною кількістю робочих місць у нас цілеспрямовано знищувалися ще з горбачовських часів, коли було взято курс на конверсію і роззброєння.
В усьому світі конверсія означає перепрофілювання підприємств на випуск цивільної продукції. У нас це означало знищення підприємств. Що стало із заводом «Арсенал»? А з «Більшовиком»? Так отож.
Тепер війна актуалізувала розвиток воєнно-промислового комплексу, силових структур, армії. Армію треба годувати, обшивати, лікувати тощо — і тут сфера послуг та відповідні виробництва отримали поштовх для розвитку.
Сьогодні можна хоч приблизно визначити, скільки в Україні безробітних?
Якщо ми захочемо користуватися для цього даними Служби зайнятості, то треба враховувати, що вона фіксує лише зареєстрованих безробітних. А сьогодні люди не мають особливих мотивів реєструватися через невеликий розмір допомоги та короткий термін її виплати.
Чоловіки, які так чи інакше ухиляються від мобілізації, також не звертаються до центрів зайнятості. Українці й раніше не надто переймалися віддаленим майбутнім, а сьогодні й поготів: для кожного головним є заробіток, а його легальність має значно менш важливу роль.
Наразі значна частина робочих місць пішла в тінь, і це природно для умов війни, адже йдеться про виживання людей. Саме через масштабний тіньовий сектор ми сьогодні мало знаємо про те, скільки в нас реально є вакансій, скільки безробітних. Робота дедалі більше пропонується та шукається через інтернет, а не через Службу зайнятості, що також істотно ускладнює оцінки.
Зате є цікаві дані щодо тривалості безробіття. За даними «Центру Разумкова», понад 40% тих, хто не має роботи, але шукає її, є безробітними не менш як рік. Тобто застійне безробіття є реальністю для багатьох. Найпоширенішою причиною втрати роботи під час війни закономірно стало закриття підприємств та/або скорочення штатів.
Робочих місць просто немає
Велика кількість чоловіків пішли в армію, жінок — виїхали в евакуацію за кордон. Здавалося б, проблеми робочих місць для тих, хто залишився, не повинно існувати.
Ні. Через окупацію, руйнування промисловості, через постійні обстріли всієї території ми втратили робочі місця. Щоправда, можна говорити про релокацію підприємств: зі сходу і півдня на захід України переїхали до 800 малих і середніх підприємств. Але вони аж ніяк не можуть розв’язати проблему зайнятості. Так само як і тіньовий бізнес, що перебрався на захід з окупованих територій.
Скільки ми втратили робочих місць із лютого 2022 року, я не готова сказати. Коли йдеться про втрату робочих місць, треба порівнювати весь ринок праці — як легальний, так і тіньовий. Але інформацію щодо скорочення кількості робочих місць на три мільйони я сприймаю дуже скептично. Таке масштабне скорочення мало б відповідні наслідки.
Слід наголосити, що будь-який, навіть дуже розвинутий, ринок праці завжди має і надлишок робочої сили (безробіття), і її дефіцит. Просто дефіцит є на одні професії в одних місцевостях, а незайняті люди є в інших місцевостях і в інших професіях. Сьогодні, крім традиційно незадоволеного попиту на низку робітничих професій, є дефіцит продавців, соціальних працівників, фахівців із ремонту авто, лікарів, учителів, бо розвивається саме сфера послуг.
За даними «Центру Разумкова», наразі головними труднощами у працевлаштуванні є відсутність робочих місць за фахом, занизький рівень заробітної плати за наявними вакансіями та недостатність кваліфікації, як порівняти з вимогами роботодавця. І при цьому на здобуття нової професії налаштовані тільки 8,9% опитаних. Частково це пов'язано з невпевненістю в майбутніх економічних тенденціях, але частково — і з нашою тотальною неготовністю до суттєвих змін власної долі.
Під час Другої світової чоловіки йшли на фронт, а жінки займали їхні робочі місця, освоюючи нові професії. Економіка працювала й розв’язувалося питання жіночої зайнятості. Сьогодні такої картини ми не спостерігаємо.
Під час Другої світової жінки ставали замість чоловіків до верстатів і йшли у шахти. Але де? У тилу. Теперішня війна знищила поняття тилу. Це по-перше. А по-друге, на які чоловічі робочі місця підуть жінки, якщо цих робочих місць просто немає?
Немобілізованим чоловікам так само важко знайти роботу. Крім того, значна частина жінок сьогодні живуть завдяки виплатам, які їхні чоловіки отримують на фронті. Під час Другої світової таких виплат не було.
Скільки робочих рук втратив український ринок праці після масової евакуації українців за кордон?
За оцінками, після лютого 2022 року виїхали понад 6 мільйонів людей. Це здебільшого жінки працездатного віку, переважно містянки. За даними німецьких і польських дослідників, 70% наших воєнних мігранток мають вищу освіту і значна частина (у Польщі більше, у Німеччині менше) знайшли роботу за кордоном.
І від них, принаймні з Польщі, до України надходить більше грошей, ніж до них з України. Тобто вони за кордоном заробляють гроші, які витрачаються в Україні.
Як повернути на український ринок праці тих, хто виїхав за кордон?
Без швидкого економічного зростання нічого не буде. Щойно з’явиться багато робочих місць, які забезпечують гідну зайнятість у сенсі оплати праці, умов праці й соціального статусу, люди почнуть повертатися.
Повернути людей виключно завдяки патріотизму, мовляв, треба відбудовувати Україну, навряд чи вдасться. Патріотизм буде важливим чинником, але він не розв’яже всіх проблем.
Якщо після війни прийдуть іноземні інвестиції, то це означає, що буде прибуток, буде збільшення робочих місць, попит на робочу силу.
І все одно — заощаджуємо!
Війна зменшила можливості для заробітку грошей. А як вона вплинула загалом на рівень доходів українців?
За даними «Центру Разумкова», майже для половини респондентів основним доходом є заробітна плата. Понад 40% працівників кажуть про її зменшення, майже стільки ж — про незмінність її розміру з початку війни. А в умовах високої інфляції це означає зменшення купівельної спроможності, тобто від зниження доходів постраждали 81,3% тих, хто працює. Лише 12,2% жінок і 14,6% чоловіків повідомили про збільшення зарплати з початку війни.
Якщо опитані говорять про зменшення заробітків, то завдяки чому зростає показник, наприклад, середньої заробітної плати? За підсумками 2022 року вона, за даними Держстату, становить 14 859 гривень. У держбюджеті на 2023 рік закладено її зростання до 18 261 гривні.
Думаю, що цей показник зростає через високі зарплати в ЗСУ і взагалі в усіх силовиків. І це природно в умовах війни. Якщо говорити про приватний сектор, то зарплати росли в будівельній галузі та трохи в сільському господарстві.
А зарплати в бюджетній галузі виплачуються сьогодні з фінансової допомоги наших іноземних партнерів, адже власних грошей на зарплати Україні не вистачає. Тому зарплата в бюджетній галузі залежить не від ситуації в економіці, а від того, які кошти надійшли ззовні. Буде більше коштів — підвищуватиметься зарплата. Дадуть іноземці менше — зменшиться зарплата.
А на що українці сьогодні витрачають гроші?
Війна дуже сильно змінила структуру споживання. Більшу частину доходів 35% опитаних витрачають сьогодні на харчування. Порівняно з 2020 і 2021 роками цей показник значно виріс.
Мають достатньо коштів тільки на харчування та придбання необхідних недорогих речей 41,6% опитаних. Ці показники дають підстави ідентифікувати більшість українців як бідних, але наші люди 59,1% своїх коштів витрачають на допомогу ЗСУ та благодійність! Водночас п’ята частина опитаних ще й заощаджують.
Люди почали концентрувати споживання на конче необхідному, а саме: на їжі, ліках, комунальних послугах, освіті, одязі для дітей. І, до речі, заощадження теж перейшли в категорію найнеобхіднішого: більшість переконані, що під час війни треба мати щось «на чорний день». А до війни заощадження робили з надлишкових доходів, з того, що залишалося після необхідних витрат.
Ви сказали, що купівельна спроможність українців зменшилася з початку війни. А як війна вплинула на рівень цін?
Значно відчутнішим, зокрема, став вплив попиту. З одного боку, його відсутність стримує зростання цін, а з другого боку через утруднення постачання імпорту ціни підвищуються. Тому що ускладнилася логістика, подорожчало пальне.
Сьогодні логістика працює передусім на потреби війни, а вже потім — на забезпечення товарами цивільного населення. І така ситуація збережеться принаймні впродовж перших місяців після перемоги.
Ви сказали на початку розмови, що прогнози — справа невдячна. І все ж — яким буде для ринку праці наступний рік?
Судячи з усього, війна у 2024 році не закінчиться. Значить, бізнес, як і сьогодні, буде концентруватися там, де він вважає себе максимально захищеним — у тій же сфері послуг. Не думаю, що швидко почне відроджуватися виробництво — принаймні під час війни.
Величезні кошти будуть витрачатися на соціальний захист — потреби в ньому постійно зростають з огляду на сім’ї загиблих, поранених, збільшення чисельності осіб з інвалідністю, та тих, чиє житло зруйноване, хто змушений переїхати до інших поселень тощо. Сьогодні потреби у фінансуванні соціальної допомоги покриваються надходженнями від інших країн, передусім — від США. Як буде через рік — побачимо.
А от для повоєнного відновлення, яке супроводжуватися стрімким зростанням попиту на робочу силу, ми, найімовірніше, потребуватимемо трудових іммігрантів. Кого саме? Все залежить від умов та оплати праці, від можливостей самореалізації.