Чорна вдова померла. Хай живе Чорна вдова!

Після фінальної частини «Месників», де героїня Наташа Романофф жертвує собою заради Каменя Нескінченності, вихід сольної стрічки про Чорну вдову видавався не таким вже й обов'язковим. Ми подивилися новий фільм Marvel і змінили свою думку: шпигунський бойовик з елементами сімейної драми від австралійської режисерки Кейт Шортланд — не найсильніша частина франшизи, та все ж актуальне й динамічне висловлювання. 

А ось бенефісом Скарлетт Йоханссон його точно не назвати, хоч і сольну стрічку про Чорну вдову фанати франшизи чекали чи не найбільше. Акторка вочевидь втомилася від образу, який сумлінно відігравала 11 років. Хоч саме «лебедина пісня» Чорної вдови демонструє найбільшу еволюцію героїні, аніж всі стрічки Marvel з Наташею Романофф разом узяті.

Хронологічно сюжет «Чорної вдови» розгортається після подій стрічки «Перший месник: протистояння». Розкол у Месниках змушує Наташу Романофф взяти паузу й осісти в європейській глибинці. Та відпустка триває недовго: героїню знаходить Олена Бєлова (Флоренс П’ю) — колись дівчата вважали одна одну сестрами, але сім’я виявилась фальшивою. Ледве не з-за сімейного застілля Наташа й Олена потрапили до Червоної кімнати — інкубатора Чорних вдів, де жінок стерилізують та перетворюють на шпигунок-вбивць. Бєлова розповідає, що голова Червоної кімнати генерал Дрейков винайшов речовину, яка дозволяє контролювати підневільних кілерок з будь-якої точки планети. І просить допомогти всесвітньо відому сестру з «Месників» знищити пекельне місце.

«Я — чудовисько», каже Наташа у стрічці «Ера Альтрона» (2015), коли зізнається, що не може мати дітей. Шість років потому її напарниця на питання «У тебе що, ПМС?» презирливо відповідає, що його, як і місячних, не може бути в людини без репродуктивних органів. Якихось шість років — і твердження про те, що неможливість мати дітей спотворює жінку, видається чимось диким. А у блокбастері світового масштабу прямим текстом кажуть про менструацію та фаллопієві труби.

Кейсам #MeToo й досі не завжди легко дати однозначну етичну оцінку, але те, що рух почав викорінювати споживацьке ставлення до жінки та надмірну сексуалізацію — помітний й беззаперечний факт. Героїня Наташі Романофф увірвалась у кіновсесвіт Марвел у другій частині «Залізної людини». Худорляву супершпигунку з пишним бюстом із коміксів намагалися відтворити на екрані відповідно. Скарлетт Йоханссон згадує образ Чорної вдови з перших стрічок зі здриганням — настільки об'єктивізованою вона була. Не дивно, що виступивши у «Чорній вдові» ще й продюсеркою, Йоханссон насамперед подбала про те, щоб її героїня виглядала передовсім як людина, а не клішована чоловіча фантазія. У пригоді став менш яскравий макіяж, неідеальна зачіска та іронія: «Нащо ти завжди закидаєш отак волосся й вигинаєшся, коли б’єшся. Ти така позерка!» — кепкує з сестри Олена. Насправді вона кепкує з чоловічої оптики, крізь яку ми всі бачили Наташу.

На позначення приязних несексуальних стосунків між чоловіками в 90-х придумали слово броманс. Жіноча аналогія womance менш вживана, але вона в цьому випадку й не знадобиться, адже те, що відбувається між Наташею та Оленою на екрані скидається радше саме на броманс. Героїні застрягли десь між сестринством, дружбою та суперництвом. Водночас вочевидь симпатизують одна одній, і ця напружена магія дуету створює 90% настрою стрічки. Приховувати нічого: молода та зухвала П’ю переграє Йоханссон, але чом би й ні. Акторка з «Сонцестояння» та «Маленьких жінок» — гідна наступниця титулу центрального жіночого персонажа франшизи. Ми не забули про капітанку Марвел, але те, що її соло вихід відбувся раніше за стрічку про Чорну вдову — якесь відверте непорозуміння.

До того ж «Капітан Марвел» — канонічне супергеройське кіно, а «Чорна вдова» — цікавіша жанрово. У Наташі Романофф немає надприродних здібностей, тож і стрічка про неї реалістичніша: екшн-сценами та сюжетом «Чорна вдова» нагадує Бондіану, а бекграунд режисерки Кейт Шортланд, що до цього знімала тихе авторське кіно, олюднив бойовик тужливим мотивом втраченого дитинства та сімейного возз’єднання.

Від «Капітана Марвел» всі чекали феміністичного маніфесту, але й тут «Чорна вдова» впоралася краще. Червона кімната на чолі з Дрейковим — доволі прямолінійна метафора патріархату. It’s a man’s world, де панує репродуктивний контроль і мізогінія. Вирватися звідти допоможе тільки особливий антидот: Олена вдихає його випадково, Наташі ж врешті доводиться розбити собі носа.

It’s a man’s world, де жінки й досі мають доводити, що фемінізм — це не про чоловіконенависництво, не про волосся на тілі, і що його не починаєш сповідувати через брак уваги з боку протилежної статі.

It’s a man’s world, де фемінізм і досі іноді потребує жертв. І жінки готові йти на них, аби наступні покоління дівчаток ніколи не дізналися про існування Червоної кімнати. А тим, кого вони визволять, ще потрібно навчитися жити на свободі.

«Що нам тепер робити?» — нажахано питають звільнені Чорні вдови. «Ви маєте самі вирішити, що робити зі своїм життям». Свобода може лякати, це нормально, але треба з чогось починати. Та хоча б уперше купити собі жилет.