«Давайте на час війни оголосимо в області політичну дієту» — очільник Луганщини

ЧИТАЙТЕ ПЕРШУ ЧАСТИНУ ІНТЕРВ’Ю: «10 мішків контрабанди вугілля не зірвуть економіку, людям треба якось виживати»

В мене запитання щодо вашої освітянської ідеї, про обмін вчителями Львівської і Луганської областей. Скільки вчителів буде працювати за обміном і на скільки часу цей обмін? 

Розумієте, треба, щоб не просто «Схід і Захід разом», а треба робити якісь дії: змінюємо, або будуємо разм. І в цьому форматі у мене народилась наступна ідея після цього «Потягу дружби» (раніше Юрій Гарбуз їздив з делегацією до Львова, і відправляв на захід дітей для екскурсій і оздоровлення — ред.), як я його назвав. Cпробувати попрацювати з вчителями. З цією пропозицією я пішов до керівника облради, до голови обладміністрації Львівської, і мене підтримали. Потім ще мене підтримав губернатор Тернопільскої області.

І це не туризм, уже з 20 жовтня 50 наших вчителів, які пройшли конкурс, поїхали до Львова і в Тернопільску область. А звідти 50 вчителів приїжджають сюди і будуть працювати в Сєвєродонецьку, Міловому, Марківці. В маленьких селах і великих містах. Працюватимуть місяць.

 До Львова поїхати — це одне, а поїхати зі Львова сюди, де триває війна... Та, виявляється, багато було охочих

Фото зі сторінки Луганської ВЦА

Цю ідею підтримала, звісно, і міністр Гриневич: «Так, такого ще ніхто не робив, давайте подивимося». Коли вони попрацюють, ми подивимося. Може, наступного разу поїде не 50 вчителів, а 100. Щоб вчителі теж побачили, що таке західна Україна, що там немає чогось такого, що може хтось боявся. Зрозуміло, як люди поїдуть туди.

Але ж ви розумієте, до Львова поїхати — це одне, а поїхати зі Львова сюди, де триває війна... Та, виявляється, багато було охочих. У нас є також домовленості і бажання з керівниками Львівської та Тернопільської областей, що буде обмін і журналістами, і, як варіант, я запропонував і в адміністраціях можна подивитися, якщо це не стосується фінансових документів. Поїхати не просто в гості, а саме попрацювати. Я думаю, тут якраз той рівень відносин, комунікації, яка має змінювати філософію. Бо поки ми в голові цього не зробимо, за спиною цього не буде.

Я пам'ятаю як пан Тука, ще ваш попередник, тут на цьому місці говорив, що тут частина вчителів сеператисти, їх всіх треба вигнати, взяти на роботу людей із західної України і тільки так можна щось змінити.

Я був у Станиці на КПВВ, там людей 500, може, тисяча стояла. Я сказав: «Я губернатор Луганської області, хочу з вами поговорити. Я не знаю, хто тут зі Станиці, з Макарового або з Сєвєродонецька, хто з Луганська. Ось ми всі — люди, живемо в одній країні, і у нас стався конфлікт... Я хотів почути вашу думку, нас все влаштовує?»

Через сітку рабицю побачив, що всі опустили очі. Почав пояснювати, що під час конфлікту в родині вирішити проблему можна тільки в родині, а не в сусідів.

50 наших вчителів поїхали до Львова і в Тернопільску область. А звідти 50 вчителів приїжджають на місяць сюди працювати в Сєвєродонецьку, Міловому, Марківці

Але очі підняли після іншого: ви хочете щоб ваші діти і онуки ходили через сітку рабицю в Станицю один до одного? Тоді всі очі підняли, всі зі сльозами. Я кажу: «Так давайте щось робити».

Я по Станиці ходжу, там триста будинків розбитих, а люди мені кажуть: «Та ми без газу будемо жити ще 9 місяців, aби не стріляли». Ми різні в мирний час — хтось більше злий, хтось добрий, хтось грамотніший, хтось мудріший, але під час війни ми ще більше різні. Поки біль ми не відчуємо однаково, то ми не повернемо в голову мир. А моя позиція — це оголошення політичної дієти. Давайте спробуємо, на території Луганської області триває війна, давайте політичну дієту. Ну, наїлися ми вже.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, потім його заступник сказали що через переселенців криміногенна ситуація зростає в областях. У вас більше 300 тисяч переселенців в області, ви відчуваєте якусь небезпеку через них?

Я думаю, що це пов'язано не стільки з переселенцями, скільки з прийомом закону Савченко, з тими, хто отримав амністію. Повиходили ті, кого не зовсім можна було випускати. Я можу казати тільки про Луганську область, не про всю Україну. Ми практично через день знаходимо зброю, яку хтось намагається кудись продати. Звісно, відбувається і все інше, все, що пов'язано з наркотиками. Знаходимо поля з соняшниками засаджені. На жаль, таке є...

Це мак? Конопля?

Так, конопля. Хтось робив махінації на дзвінках. В нас у Сєвєродонецьку  були звернення, коли телефонували і казали: «туда бабушек; туда девченок; служба охраны; продиктуйте с карточки», це відбувається не тільки тут. Таке відбувається і в Києві, і у Львові. Тобто, я не можу сказати, що винні саме переселенці.

Ми практично через день знаходимо зброю, яку хтось намагається кудись продати. Звісно, відбувається і все інше, що пов'язано з наркотиками

З одного боку є думка, що переселенців треба інтегрувати в громади. А з іншого боку — що переселенці — це сепаратисти, які голосували на псевдореферендумах. Як до пересленців ставляться тут?

Мені не подобається взагалі ваше запитання. Переселенці — це громадяни України. І переселенці вони не від того, що їм поставили якусь мітку, і вони стали переселенцями. Держава не змогла захистити, коли прийшов агресор. І комусь не було куди їхати, він лишився там. Таких же багато.

А ви бачите, щоб зараз люди повертались назад на окуповані території?

Так. У когось були якісь заощадження, він взяв дітей під пахву, все, що було і поїхав в Сєвєродонецьк, хтось поїхав в Київ, хтось — в Одесу. Тобто, залежало від фінансового стану. Звісно, я зараз кажу не як губернатор, а як просто людина, бо теж тут народився, я розумів, що 10% у нас є глибоко переконаних, на території області, що «наш вождь — Путін». Це я беру зараз 2012 — 2013 роки.

Були політики, які намагалися в момент Майдану показати, що без Донбасу «вы не сможете жить, у нас тут такая сила!». Їх, нехай, було вже відсотків 20. Ну, і відсотків, напевно 10, які просто приїхали з території Росії, яким просто проплатили службу, щоб зробити те, що було зроблено.

От ми беремо ті 30 — 40%, адже інші — це робітники, які працювали на землі, виховували дітей в школі, вони не бігали з прапорами. Я ж не можу змінити Конституцію. Але я б хотів змінити філософію, поки йде війна, давайте зробимо політдієту. Давайте ми не будемо сьогодні зачіпати, бігти і питати: «Бабусю, а який в тебе там тариф?». А в неї в будинку взагалі дах розбило, і ми не можемо отримати гроші досі з Мінфіну на відновлення. Розумієте? А ми зробимо ще більш боляче — прибіг, покричав і втік назад в Київ.

Моя позиція, звертаюся до всіх партій і політичних рухів, — давайте, де вже і так боляче, цинізм і гру віднесемо на той момент, коли буде мир. Тоді можна буде погратися в якісь політичні ігри. А тут ми маємо, все таки, підіймати регіони, тут і в Донецьку. Тут нашим людям жити. І не допустити того, щоб ми загралися і нарешті реально втратили країну.

А що означає політична дієта?

Я кажу про політдієту на території Луганської області і для всіх партій, які взагалі існують.

Ви можете не відповідати, але я просто бачу, що в пана Туки, вашого попередника, до ва ставлення таке... в опозиції ви один до одного...

Ні, я не можу сказати. Я до Туки ставлюся без всілякої опозиції. Мені телефонують журналісти: «Там что-то Тука сказал, прокоментируйте.» Що ви думаєте, я слідкую за життям Туки? Мені байдуже, що він говорить про мене.

Моє завдання — робити роботу на території. Тука сьогодні політик, він шукає, в якій він завтра буде партії, або в якому русі. Мені, чесно, все одно. Тобто, я не знаю, що він там про мене каже.

У мене до нього ставлення, як до людини нормальне. А як до політика... ну, нехай росте, нехай показує. Він обрав свій шлях, шлях популізму. То підтримує мене, то — ні в одному і тому ж питанні, незрозуміло. Різниця там в два-три дні. То каже, що «так, дійсно, ризик великий по Станиці» (в разі відведення військ — ред.), і він мене з Москалем підтримав, потім, через три дні вже розказував, що я там провокую щось. Швидко передумав.