День «Нептуна». Як союзники десантувались у Нормандії
75 років тому, 6 червня 1944 року, союзні війська відкрили в Європі так званий «другий фронт» — висадились на узбережжі Нормандії. В результаті цієї операції Німеччина змушена була відтягнути сили зі Східного фронту та оборонятися одразу на дві сторони.
Вже 25 червня був звільнений Париж, 20 липня німецькі офіцери, за участі, зокрема, фельдмаршала Роммеля, який командував обороною Нормандії, здійснили невдалий замах на Гітлера, а через одинадцять місяців після «Дня Д» фашистська Німеччина капітулювала.
Громадське зібрало ключові факти про найбільшу морську десантну операцію в історії, що призвела до краху Третього рейху.
Чому саме Нормандія
Розвідка союзників детально вивчила атлантичне узбережжя Європи, від Норвегії до Біскайської затоки. Командувачі англо-американських військ, які розробляли план операції, виходили з того, що висаджуватись треба на морських пляжах — там, де не заважатимуть скелі. Відстань від Британських островів не мала бути значною — десантні кораблі повинні були дістатися місця висадки максимально швидко, до того ж з аеродромів Великої Британії вони мали отримувати постійну авіаційну підтримку. З цих міркувань обрали три найбільш перспективні ділянки — береги Па-де-Кале, Нормандії та Бретані.
Але в районі Па-де-Кале, де протока Ла-Манш — найвужча, німці якраз і очікували на висадку союзників. Тут були побудовані найпотужніші укріплення та сконцентровані додаткові резервні війська. З іншого боку, до Бретані відстань з англійського узбережжя є більшою, ніж до Нормандії, що ускладнювало операцію.
Тож командування союзників зупинилось на Нормандії.
Додаткові дані про зручні місця висадки керівництво англо-американських військ зібрало в досить оригінальний спосіб. За допомогою Бі-бі-сі вони оголосили, що збирають фотографії, зроблені на пляжах Європи до війни. І отримали у відповідь мільйони листівок та світлин.
Чому саме 6 червня
Останнє слово у визначенні дня висадки було за військовими метеорологами. Висадку планували робити на світанку, у проміжку між припливом та відпливом, щоб десантні кораблі мали змогу максимально зручно наблизитися до берега. До того ж висадці мала передувати принаймні година ясного місячного сяйва, щоб у тилу німців висадити ще й повітряний десант.
За розрахунками метеорологів, такі погодні умови збігалися 5, 6 та 7 червня. Попередньо висадку було призначено саме на 5 червня, але вранці цього дня розпочався шторм. Деякі десантні кораблі вже навіть вийшли в море, і їх довелося повертати. Двайт Ейзенхауер, головнокомандувач військами союзників у Європі, вагався, обираючи між 6 та 7 червня — днями, коли погода обіцяла бути кращою. Але зрештою обрав саме 6 червня, бо 7-го в нього вже не було б можливості, у разі потреби, ще раз перенести висадку.
Як насправді називалась операція
Правильна назва десантної операції 6 червня — «Нептун», на честь давньоримського бога морів. Операція «Нептун» стала першим етапом більш масштабної операції «Оверлорд» (з англійської — «верховний володар», «сюзерен»), яка мала на меті звільнення від німецьких військ всієї території Нормандії.
А ось традиційне D-Day («День Д»), як висадку в Нормандії охрестили на Заході — це не назва операції. D-Day походить від військової практики кодувати запланований день початку будь-якої операції, так само як час початку військових дій зазвичай кодують як «Час Ч» (H-hour).
Скільки було союзників
Протягом 6 червня союзники висадили в Нормандії 156 тисяч військових. З них 73 тисячі — американці, 83 тисячі — британці та канадійці. Також у складі військ союзників десантувались невеличкі з’єднання австралійців, бельгійців, чехів, голландців, французів, греків, норвежців, поляків, новозеландців та навіть родезійців.
Морський десант перевозили 4 тисячі суден, його охороняли 1200 бойових кораблів.
Висадку підтримували майже 12 тисяч літаків, зокрема більше двох тисяч літаків та майже 900 планерів висаджували повітряний десант.
Загалом у червні 1944 року у Великій Британії було сконцентровано 2 мільйони військових із 12 країн. У ході операції «Оверлорд» усі вони зрештою висадились у Франції.
Головним командувачем військами союзників у Європі був американський генерал (у майбутньому — президент США) Двайт Ейзенхауер. 21-ю групою армій, яка першою висаджувалась у Франції, командував британець Бернард Монтгомері.
Скільки було німців
Загалом у Нормандії знаходилось до 850 тисяч німецьких військових. Але тільки 10 тисяч з них обороняли узбережжя, інші були дислоковані вглибині континенту і не одразу введені в бій.
Деякі «дослідники» стверджують, що у складі військ союзників на узбережжі Нормандії буцімто висаджувались і радянські військові. Це, судячи з усього, лише міф. А ось у складі німецьких військ, які захищали узбережжя, колишні радянські військові були — у складі 716-ї піхотної дивізії воювали два батальйони зі «Східних легіонів», зібрані з радянських добровольців та військовополонених.
Військами Вермахту у Франції командував генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт. Але безпосередньо обороною узбережжя керував Ервін Роммель на прізвисько «Лис пустелі». До Франції Роммель довго воював у Африці, де був, зокрема, розгромлений у битві за Ель-Аламейн британцем Бернардом Монтгомері — тим самим, що протистояв тепер йому і в Нормандії.
Що таке «Атлантичний вал»
Ще у 1942 році німці почали будувати «Атлантичний вал» — гігантський комплекс фортифікаційних споруд на узбережжі Європи від Норвегії до Іспанії. Він тягнувся на тисячі кілометрів, включав тисячу опорних пунктів, які мали обороняти 300 тисяч солдатів. «Вал» складався із дотів, дзотів, протитанкових перешкод, спеціальних плаваючих загород. Артилерійські берегові батареї були укриті в залізобетонних блоках, товщина стін яких сягала 3,5 метрів. Роммель розпорядився розкидати у морі 50 мільйонів мін (але досягти цієї кількості німцям так і не вдалось). Натомість на початку червня 1944 року вони обладнали неподалік від берега пускові майданчики для ракет «Фау-1» та «Фау-2» — найновішої німецької «суперзброї».
Найбільш небезпечною ділянкою німецьке командування вважало узбережжя Па-де-Кале, тому укріплення тут були найпотужніші, глибина оборони сягала 20 км від берега.
Але до червня 1944 року закінчити масштабне будівництво та обладнання оборони німці не встигли. Багато укріплень, причому саме на узбережжі Нормандії, були не закінчені, не всі артилерійські батареї були встановлені. Про це теж було відомо розвідці союзників.
Як обманули німців
Англо-американське командування виходило з того, що повністю сховати підготовку до десантної операції такого масштабу неможливо. Тому найголовніше — заплутати німців, змусити їх думати, що висадка буде в іншому місці та в інший час. Для цього використовувались всі можливі засоби дезінформації — те, що зараз назвали би «фейк-ньюз».
Союзники активно розповсюджували чутки, що вторгнення відбудеться в районі міста Кале. Туди постійно завдавали ударів бомбардувальники, а на території Великої Британії навпроти Кале були побудовані макети аеродромів, розташовані муляжі танків та солдат, та навіть створена ціла фейкова армія нібито під керівництвом генерала Паттона.
6 червня вранці, коли вже почалась операція «Нептун», малочисельні відволікаючі десанти висадились також біля Па-де-Кале та у Бретані, тож німці не відразу здогадались, де саме союзники нанесуть головний удар.
Чому німці не змогли відбити атаку
Завдяки таким обманним діям союзників німці до останнього не вірили, що висадка головних сил відбудеться саме в Нормандії. Сам Гітлер був упевнений, що англійці та американці висадяться на березі Па-де-Кале, і наказав тримати неподалік значні резерви. Зокрема — потужні танкові з’єднання, які фельдмаршал Роммель хотів мати саме в Нормандії, щоб у разі нападу союзників негайно контратакувати та скинути тих у море.
До того ж вже 4 червня німці мали прогноз, який говорив, що очікується несприятлива для десантування погода. Вірогідність того, що союзники почнуть наступ 6 червня, німецьке командування оцінювало як мінімальну. Повітряну розвідку було припинено, німецькі кораблі не виходили в море. Багато офіцерів від’їхали зі своїх частин, і навіть сам Роммель, вважаючи небезпеку незначною, узяв на кілька днів відпустку та поїхав до Німеччини — святкувати ювілей своєї дружини.
Коли ж одразу після опівночі висадка таки розпочалась, Гітлер ще спав, і ніхто з його ад’ютантів довго не наважувався його розбудити. Коли ж фюрер зрештою прокинувся, десь о десятій ранку, виявилось, що важливі години для прийняття рішень вже втрачені.
Як «Нептун» штурмував «Атлантичний вал»
Спочатку у 15 хвилин після опівночі в тилу німців висадились британські повітряні десантники. Їхнім завданням було вивести з ладу берегові батареї та захопити мости через річки, щоб, з одного боку, не пропустити через них німецькі підкріплення, з іншого — утримати мости неушкодженими до прибуття основних сил союзників. Німці, заскочені зненацька, спочатку практично не чинили спротиву, і лише удосвіта спробували контратакувати, але марно.
Трохи пізніше, із 1:30 до 2:30 ночі, на території Нормандії висадились основні повітряно-десантні сили союзників. Дві тисячі літаків та 900 планерів доправили в тил німцям 24 тисячі вояків, 360 гармат та 18 танків. Це було наймасштабніше на той час використання повітряного десанту.
Загалом висадка з повітря відбулась із купою організаційних недоліків, багато десантників через темряву та не дуже сприятливу погоду висадились не в тих місцях, небойові втрати склали 35 відсотків від загального числа загиблих. Як розповідає в книзі «Найдовший день» американський військовий репортер Корнеліус Раян, двоє британців висадились просто на подвір’ї, де розташовувався штаб німецької контррозвідки, і були взяті в полон особисто її керівником. Втім, навіть незважаючи на такі прорахунки, вже 6 червня американські десантники звільнили Сент-Мер-Егліз — перше французьке місто, яке союзники визволили з-під німецької окупації.
Але основним етапом операції «Нептун» стала саме висадка морського десанту на узбережжі — і безпосередньо штурм «Атлантичного валу».
З 5 години ранку військові кораблі союзників відкрили вогонь по позиціях німців. О 7-й ранку американські бомбардувальники B-29 скинули на узбережжя 100 тисяч важких 40-кілограмових бомб. Далі бомбардування продовжували середні бомбардувальники, аж допоки нова хвиля B-29 не скинула ще майже 8 тисяч бомб. Все це змусило берегові батареї німців замовкнути.
Далі під прикриттям спеціально розроблених для цієї операції плаваючих танків почалась висадка основних сил союзників.
Чим відома «Омаха-біч»
Назва «Омаха-біч» (від «омаха» — плем'я індіанців та «біч» — пляж), що відома, зокрема, з кінострічки «Врятувати рядового Раяна» — це, звісно, не автентична французька назва місцевості, в якій відбувалась висадка. Перед початком десантної операції командування союзників поділило узбережжя Нормандії на п’ять умовних секторів — «Сворд» («меч»), «Голд» («золото»), «Джуно» («Юнона» — давньоримська богиня), «Омаха» та «Юта» (штат США). В секторах «Омаха» та «Юта» висаджувались американці, в секторах «Сворд» і «Голд» — британці, в секторі «Джуно» — канадійці.
Саме в секторі «Омаха» розгорнулись найкривавіші бої у «День Д». В інших секторах союзники відносно легко зламали оборону німців та просунулись на кілька кілометрів в глибину континента. Натомість на пляжі «Омаха» німці відкрили шалений вогонь, було вбито біля 4 тисяч американців, деякі підрозділи втратили до 90% свого складу. Але зрештою, за допомогою особистого героїзму та ціною важких людських втрат, «Атлантичний вал» і в цьому секторі був здоланий.
Скільки людей загинуло
За приблизними оцінками, 6 червня союзники втратили близько 10 тисяч людей, майже 7 тисяч з яких — американці.
Німецькі втрати дослідники оцінюють приблизно в 4-9 тисяч людей.
Найбільше під час операції загинуло мирних мешканців — від 15 до 20 тисяч французів, в основному в результаті бомбардувань союзників.