«Дивлюсь на Україну через камери hromadske». Історія учасника нашої спільноти — науковця зі Швеції Миколи Щербака

За роки існування hromadske навколо нас утворилась спільнота цікавих, допитливих та небайдужих людей. Ми працюємо для вас та завдяки вам! Так само, як ми розповідаємо історії політиків і антикорупціонерів, громадських діячів і поліції, ми розповідатимемо і про наших друзів, які підтримують hromadske.

Микола Щербак дивиться hromadske з листопада 2013 року, коли починався Євромайдан. Він живе у невеличкому шведському місті Еребру, що приблизно за 200 кілометрів від Стокгольма. До Швеції Микола приїхав ще у 1990-ті. Думав, що не надовго, а виявилось — на все життя. Він викладає біологію у місцевому університеті та займається наукою. Ось його історія.

Я почав дивитись hromadske з листопада 2013 року у зв’язку з подіями на Майдані та в Києві — Революції Гідності. Я слідкував за цими подіями очами hromadske. І навіть зараз я слідкую за подіями в Україні через камери і через журналістів hromadske. Я вважаю, що незалежне телебачення, як hromadske, є важливим в житті України, і тому я його з радістю підтримую.

Я народився та провів 26 років мого життя в Києві. Закінчив біологічний факультет Київського державного (зараз національного — ред.) університету імені Тараса Шевченка. Працював у науково-дослідному інституті. Тоді багато колег від’їжджало на роботу за кордон. На фоні економічних труднощів і я думав про можливість попрацювати за кордоном.

Так у 1991 році я вперше поїхав до Швеції. А в 1993-му я залишив Україну разом із дружиною і дочкою. Спочатку планував поїхати на два тижні, вивчити можливості роботи. Вже на місці стало зрозуміло, що два тижні замало, тому за підтримки знайомого ми залишилися на довше. Оселились у місті Еребру. Наша дочка була глухою з народження, а Еребру вважався в Швеції центром для глухих із спеціалізованим дитячим садком, школою, гімназією.

В Еребру я вивчав шведську, ходив на підготовчі курси вчителів, вступив до інституту, щоб отримати шведський диплом вчителя біології. Під час навчання я працював по вечорах прибиральником у Burger King, а вночі розносив пошту. На жаль, наша сім'я розпалася після двох років у Швеції. Ми продовжували жити в одному місті, а дочка жила в кожного з батьків кожного другого тижня.

У 1997-му я отримав диплом і почав працювати в гімназії. Але мене тягнуло не тільки викладати, а й займатися наукою. Ще працюючи в гімназії, мене запросили викладати біологію в уже тоді створеному університеті Еребру. В 2000 році поступив до аспірантури і в 2005-му отримав докторську ступінь. Після аспірантури знову треба було шукати роботу. Але через деякий час я знову повернувся до університету. Спочатку як молодший лектор, а згодом став доцентом.

hromadske існує завдяки фінансовій підтримці глядачів, адже ми — незалежне медіа і не маємо власника. Допоможи журналістам і далі робити свою роботу, фондуй на Спільнокошті.

Найбільше люблю, коли бачу, як мої студенти роблять для себе відкриття, або як щось спочатку важке та незрозуміле для них стає зрозумілим і через це часто і дуже цікавим. Може це звучить дивно, але дуже люблю, коли в мене ламаються стереотипи. Це в мене часто траплялося на початку викладацької роботи. Я працював в особливій гімназії для дорослих. Сюди приходили навчатися люди різного віку, тому що хотіли змінити професію чи покращити свої оцінки для вступу в університет. Класи майоріли різноманіттям віків, культур, поглядів на життя, професій, стилів одягу.

До цього як викладач я не зустрічався з такою різноманітністю студентів. Хлопці та дівчата, одягнені у стилі готів, вражали широтою знань та інтересів. Чолов'яги, що двадцять років працювали водіями вантажівки, писали чудові роботи з клітинної біології. Особливо цікавим було те, що багато хто з учнів мав професію та сім'ю, але вирішував повернутися до школи, щоб перевчитися та займатися чимось більш цікавим для себе на цьому етапі життя. Це допомогло мені змінити погляди на людей і не судити про них виключно по зовнішніх ознаках: одяг, походження тощо.

У 2003 році я вдруге оженився, на киянці, а в 2009-му народилася моя друга дочка. Зараз ми живемо втрьох. Моя дружина працює фізіотерапевткою, донька ходить у 4 клас. Моя старша донька вже має свою сім'ю і теж живе в Еребру.

Я декілька разів думав повернутись до Києва. Вивчав можливості наукової роботи в Україні. Але, на жаль, не бачив тих можливостей для моєї улюбленої справи, як в Еребру. Крім того, за той час, що живу в Швеції, я вже встиг пустити тут коріння. Дочки виросли тут. Ми всі звикли до шведського стиля життя. І я не маю на увазі тільки економічно.

Українських родичів та друзів бракує. У києві залишилися мати, сестра, двоюрідні сестри, дядьки та тітки. Тому для компенсації десь двічі на рік ми приїжджаємо в Київ.

Під час Майдану ми вже вирішили жити в Швеції, яка стала нашим другим домом. І поки цього рішення не змінили, хоча все може бути. Я просто не впевнений, що зможу зараз в Україні знайти собі місце в житті. Вже забагато для мене та моєї сім’ї пов'язано зі Швецією.