Дорога в минуле. Як спорудження нових доріг руйнує археологічні пам’ятки, але дозволяє краще зрозуміти нашу історію

Археологи-рятівники 

«Упродовж останніх 15 років археологічних досліджень, які відбувались у Львові й навколо нього, ми зібрали більше матеріалів, аніж Львівський історичний музей за всі 130 років існування. Знахідок так багато, що їх вивчатимуть іще й прийдешні покоління», — розповідає археолог Олег Осаульчук.

Від наших учених, зокрема й археологів, чути таке незвично, адже наукові дослідження зазвичай фінансуються недостатньо або й украй погано. Додаймо до цього бюрократичні перепони та інші складнощі — диво, що взагалі якісь дослідження в нас досі проводять. А про такі «перевиконання планів» годі й мріяти.

Олег Осаульчук уже майже 20 років очолює науково-дослідний центр «Археологічна рятівна служба». Ця установа працює у структурі Інституту археології НАН України і, як можна припустити з її назви, рятує когось або щось.

Так і є — вона рятує археологічні пам’ятки, на місці яких зводяться торгівельні центри, житлові квартали й автомобільні дороги. І робить це коштом замовників будівельних робіт. Тобто, на відміну від багатьох інших своїх колег, Олег Осаульчук та його колеги не залежать від державного фінансування. А втім, це не означає, що в них немає інших проблем.

Майже не досліджена країна 

Сьогодні в Україні офіційно зареєстровані понад 80 тисяч пам’яток археології: курганів, могильників, різноманітних давніх поселень, стоянок тощо. Це без перебільшення унікальна «база даних», що містить інформацію про історію нашої землі приблизно за останній мільйон років, відколи тут з’явилися перші люди.

Археологи (всупереч поширеному уявленню) не просто викопують різні предмети з-під землі, головне — вони вміють читати цю «базу даних». Саме завдяки їм ми знаємо, як жили мисливці на мамонтів 15 тисяч років тому, яким було мистецтво скіфів дві з половиною тисячі років тому і що їли мешканці київського Подолу тисячу років тому, за правління Ярослава Мудрого.

Може здатися, що 80 тисяч пам’яток — це дуже багато. Але за приблизними оцінками, це лише десята частина усіх археологічних об’єктів на території України. Решта 90% залишаються не знайденими й нікому не відомими.

Знайти їх (не кажучи вже про те, щоб дослідити) — завдання майже неможливе. Адже в Україні сьогодні працюють приблизно 300 археологів. Для порівняння, у меншій за площею та населенням Польщі їх орієнтовно 10 тисяч. А втім, Польща є рекордсменом за цим показником, тому рівнятися на її досвід хотіла б не лише Україна, а й багато інших країн.

Інша проблема з дослідженням наших пам’яток — усе ті ж самі гроші. Вони потрібні, щоб найняти техніку та копачів, обслуговувати транспорт і платити людям добові. Про те, що сучасна археологія послуговується аерокосмічним фільмуванням і потребує складних лабораторних досліджень, годі й говорити. Про таке більшість наших археологів лише мріють — або ж сподіваються на закордонних партнерів, які зацікавлені в дослідженні нашої історії.

Взаємовигідний тандем

Це може звучати несподівано, але проблему фінансування археологічних досліджень допомагають розв’язати різноманітні проєкти будівництва — житлових кварталів, нових станцій метро, доріг тощо. За українським та міжнародним законодавством, замовники того чи іншого будівельного проєкту зобов’язані потурбуватися про культурну спадщину, якій може зашкодити цей проєкт. Зазвичай це означає, що археологічну пам’ятку — курган, поселення, стоянку чи будь-що інше — треба дослідити, щоб отримати наукову інформацію, а також зібрати матеріальні рештки — кераміку, зброю, прикраси, кістки та все інше, що може мати наукову цінність.

Так утворюється взаємовигідний тандем між замовником будівництва й археологами. Кожен отримує своє: будівельники — «зелене світло», без якого за законом вони не мають права починати роботу, археологи — фінансування для своєї роботи.

Але є третя сторона, яка виграє найбільше — суспільство. З одного боку, для нього зводяться нові будинки й дороги, а з іншого, воно дізнається про людей, які сотні й тисячі років тому жили на цій землі, та їхню культуру.

Наприклад, сьогодні про трипільську культуру чули навіть люди, далекі від історії чи археології. Але ще трохи більше ніж сто років тому про неї взагалі ніхто не знав — і так би й не дізнався, якби не археологічні дослідження Вікентія Хвойки. Що й говорити про мисливців на мамонтів, які жили тут 15 тисяч років тому.

Польський досвід

Такий тандем між археологами та забудовниками — аж ніяк не українське ноу-хау. Так звана рятівна, або превентивна, археологія активно працює в більшості розвинених країн. Ба більше: наприклад, у Франції на її частку припадає приблизно 95% усіх археологічних досліджень.

У 2018-му році в кількох містах України відбувалася виставка польських дослідників «Археологія автострад», де були представлені найяскравіші археологічні об’єкти, знайдені під час будівництва дороги навколо Кракова. «Обличчям» цієї виставки стала стилізована жіноча фігурка віком приблизно 7,5 тисячі років — найстаріша зі знайдених на території Польщі.

Проте загальний обсяг знахідок під час будівництва дороги навколо Кракова незрівнянно більший, якщо порівняти з тим, що потрапило на виставку. Адже публіці зазвичай показують найяскравіші з естетичного погляду експонати, як-от прикраси чи кераміку, що добре збереглася.

Але в археології такі знахідки трапляються порівняно рідко. Значно частіше — дрібні уламки кераміки та інші матеріальні свідчення далеких епох, які не пошкодував час. Проте естетична недосконалість таких речей зазвичай не применшує їхньої наукової цінності.

«У Польщі будівництво автострад обов’язково супроводжується попередніми археологічними дослідженнями, — розповідає Олег Осаульчук, який сам багато працював у цій країні. — Як наслідок, на деяких територіях Польщі зібрали стільки інформації, що археологи разом з істориками після цього переписували цілі розділи давньої історії тієї чи іншої місцевості».

«Стоунгендж» на Дніпропетровщині 

Українські археологи також можуть похвалитися цікавими знахідками під час рятівних досліджень. Наприклад, цього року великий суспільний резонанс викликали розкопки кургану в селі Новоолександрівка на Дніпропетровщині.

Хоча в Україні не бракує давніх курганів, цей виявився особливим: під шаром ґрунту археологи знайшли кромлех — споруду з кам’яних плит, встановлених у формі кола. Саме тому медіа порівнювали його зі знаменитим Стоунгенджем. Схожість між ними, звісно, умовна, особливо якщо взяти до уваги розміри цих споруд. Але такі аналогії добре привертають увагу громадськості до давньої історії нашої землі та її дослідників. Тим паче якщо додати до цього, що «українському Стоунгенджу» понад 5 тисяч років, тобто він старший за свого англійського «брата»!

Про унікальний археологічний об’єкт ми могли б іще довго не дізнатися, якби не будівництво котеджного містечка зовсім поруч із курганом. Компанія-забудовник, як того вимагає законодавство, замовила і профінансувала роботу археологів.

Дорога навколо Києва

А втім, як ми вже згадували, такі яскраві знахідки, що приваблюють тисячі туристів у вихідний день і про які охоче розповідають ЗМІ, трапляються порівняно рідко. Незрівнянно більша кількість залишається в тіні, бо має не такий привабливий вигляд, хоча й цінна з погляду вивчення нашого минулого.

Чимало таких відкриттів непомітно для широкого загалу археологи вже зробили завдяки проєкту будівництва Великої кільцевої автомобільної дороги (ВКАД) навколо Києва. Перші археологічні розвідки на місці майбутньої дороги дослідники здійснили ще у 2007 році.

Як розповідає заступник директора «Рятівної археологічної служби» Тарас Милян, тоді вдалося знайти кілька десятків об’єктів, про існування яких науці взагалі не було відомо. Серед них кургани, а також поселення різних епох — від доби бронзи (II-III тисячоліття до н.е.) і до XVI-XVII століття. Детального дослідження цих та інших об’єктів тоді не проводили, оскільки й сам проєкт спорудження дороги завдовжки більше ніж 200 кілометрів поставили на паузу. Нічого не будується, отже, нічого не руйнується — і археологічні роботи не фінансуються.

Сліди фінального палеоліту 

Але кілька років тому «Укравтодор» вирішив повернутися до цієї ідеї та затвердив новий проєкт. У ньому майбутня дорога стала коротшою, певні ділянки змінили своє розташування, інші залишилися на старому місці, але встигла змінитися сама місцевість, де вони пролягають.

Наприклад, на 18-кілометровій ділянці майбутньої дороги між смт Клавдієво-Тарасове та селом Бузова (тобто між «Варшавкою» і так званою Житомирською трасою) з’явилося багато нових вирубок. Навряд чи це добре для збереження природи, але значно зручніше для пошуку нових археологічних об’єктів. Завдяки цьому археологи у 2020-му році знайшли сім нових об’єктів, які пропустили під час попередньої розвідки понад десять років тому.

Зокрема, у двох місцях науковці знайшли крем’яні знаряддя праці, виготовлені 10-12 тисяч років тому. Це особливий період в історії Європи, який називається фінальним палеолітом, або ж добою північного оленя.

Науковці вважають, що середня густота населення тоді не перевищувала однієї людини на квадратний кілометр. Це означає, що знайти сліди, які вони залишили після себе десять тисяч років по тому — неабиякий успіх.

Незважаючи на погоду

«Для нас це своєрідна мінісенсація, тому що знайти такі ранні матеріали під час археологічної розвідки, та ще й восени, коли вже пролітає сніг, вдається нечасто», — розповідає Тарас Милян.

Щодо поганої погоди слід сказати, що рятівні археологічні роботи відбуваються круглий рік — незалежно від погоди, оскільки археологи мусять виконати роботу в строго відведений термін. Будівельники навряд чи будуть затримувати проєкт через те, що науковці хочуть трішки ретельніше дослідити якесь городище чи іншу пам’ятку.

На всіх інших ділянках майбутньої кільцевої дороги археологи також виявили пам’ятки з різних епох, зокрема й досі не відомі науці. Але виявити чи підтвердити археологічний об’єкт на місці майбутнього будівництва — лише початок справи. Далі його потрібно дослідити, щоб отримати наукову інформацію.

Незахищена спадщина 

Олег Осаульчук розповідає: будівництво першої ділянки ВКАД уже мало б розпочатися за графіком, але археологи ще чекають, коли «Укравтодор» виділить кошти для досліджень. Офіційної відповіді від замовника проєкту «Рятівна археологічна служба» поки що не отримала, тому робити висновки передчасно. hromadske зі свого боку також звернулося із запитом до «Укравтодору», щоб дізнатися, чи передбачає проєкт зі спорудження ВКАД фінансування рятівних археологічних досліджень, і чекає на відповідь.

З одного боку, якщо керуватися законом, то будівельники просто не можуть почати працювати, поки археологи не виконають свою роботу. З іншого, на практиці наша археологічна спадщина майже беззахисна. hromadske свого часу розповідало про те, що розкрадання археологічних пам’яток в Україні поставлений на потік, водночас закони працюють так, що покарати злочинців майже неможливо.

Що стосується рятівних археологічних робіт, закон теж нерідко безсилий перед реаліями. Якщо керівництво скаже бульдозеристу починати роботу, він не буде цікавитися, що там із дослідженням археологічної спадщини.

Олег Осаульчук каже, що в приватних розмовах будівельники розповідають, як під час будівництва доріг руйнували давні поховання, самі того не розуміючи. Керівництво добре знало, що робити цього не можна, але суворо забороняло розповідати про це.

«Заднім числом уже неможливо знайти, хто ж віддавав наказ про початок роботи, — каже Олег Осаульчук. — Але навіть якби вдалося, жодну археологічну пам’ятку, на відміну від дороги чи будинку, відновити неможливо. Коли вона руйнується, безповоротно зникає унікальна інформація про наше минуле».