Дякуємо ЗСУ. Історії тих, на кому тримається Україна

«Дякуємо ЗСУ за…» Ці слова чути за вечерями в близькому колі, в метро та потягах, в офісах за кавою та на зустрічах найвищого державного рівня. Ми дякуємо Збройним силам України за синьо-жовтий прапор над нашими містами, за звільнені кілометри наших територій, за тихі ночі, за можливість бути поряд із найріднішими людьми, за те, що багатьом із нас є куди повертатися.

Понад 95 відсотків українців довіряють Збройним силам. За даними соціологів, понад 80 відсотків — жертвували кошти на армію від початку повномасштабної війни. Такої довіри українців не мала ще жодна інституція в історії незалежності.

Цього року до українського війська приєдналися двоє членів нашої редакції — журналіст Олексій Братущак та вебменеджер Павло Чебурей.

Команда hromadske від 24 лютого сфокусувалася на висвітленні російсько-української війни. Чимало наших матеріалів присвячено мужності та звитязі українських воїнів. Деякі з них ми публікуємо в цій добірці.

«Ті люди для мене — як рідні, вони нам допомагали. І в той момент, коли дали команду відійти, мені було найтяжче», — сказав влітку Герой України Дмитро Дозірчий про жителів Херсонщини в розмові з hromadske. «Золоту Зірку» він отримав за оборону Херсона в перші дні повномасштабного вторгнення росії. Разом із 33 танкістами своєї роти Дмитро зустрівся з ворожим десантом, який висадився на Херсонщині. 59 бригада, в якій служить Дмитро, опинилася в оточенні. Він повів свою роту на прорив. Після виходу з Херсона — брав участь в боях за південь.

Дмитро Дозірчий розказав нам власну історію. Зокрема й про те, як хлопчиком побачив українських захисників на параді в Києві та закохався в професію. На hromadske вийшло одразу 2 тексти про Героя України Дмитра Дозірчого: «Бої під Херсоном, які зробили танкіста Дмитра Дозірчого Героєм України» та «Хлопчик побачив військовий парад, виріс і став Героєм України».

«На 6 наших танків було близько 20 їхніх. І це лише ті, які ми бачили», — так буденно ще один Герой України Сергій Пономаренко розказував нам про звитяги свого підрозділу на Харківщині. Після захоплення Ізюма російські війська планували оточити ЗСУ в районах Слов’янська, Краматорська та Бахмута. Але українські бійці їх зупинили. Підрозділ Пономаренка в одному з боїв знищив одразу дев`ять ворожих танків.

Сергій Пономаренко приєднався до війська у 2014 році. У листопаді 2021-го звільнився з лав ЗСУ. А вже за кілька місяців почалася повномасштабна війна, і Сергій не зміг лишитися осторонь. За що він отримав «Золоту Зірку» та як ставиться до росіян — читайте в матеріалі «Знищили 9 танків — отримали “Золоту Зірку”. Історія героя-танкіста Сергія Пономаренка».

«Пілот катапультувався, його наші хлопці знайшли. Уже потім в інтернеті побачив, що то найманець-вагнерівець». Військовослужбовець 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців із позивним «Дід» улітку знищив ворожий військовий літак із ПЗРК «Ігла». Це був його перший бойовий пуск. До того «Дід» із колегою протягом кількох днів проходили навчання.

У цивільному житті він працює на київському паперовому комбінаті. На війні вже встиг побувати й водієм, і кулеметником, і гранатометником, а віднедавна став зенітником. Про адреналін та «сто грамів за збитий літак» — в історії «”Постріл на мільйони”. Як “Дід” знищив Су-25 пілота-вагнерівця».

«Владіміровна, Саша в полоні. Треба зустрітися», — 27 березня у квартирці Бойчуків пролунав дзвінок. Тоді Оксана дізналася, що її чоловік — командир тральщика «Генічеськ» — в полоні в росіян.

Олександр Бойчук — легенда Військово-морських сил України. У березні 2014-го, коли в Криму з’явилися «зелені чоловічки», він привів свій корабель у бойову готовність. Попри накази командирів-зрадників, Олександр не пустив на борт росіян та відмовився причалити до берега.

З екіпажу Олександра Бойчука 8 із 11 моряків не зрадили присязі та продовжили службу в Україні.

Протягом першого місяця повномасштабної війни Олександр Бойчук із бойовими товаришами потрапив в оточення в Маріуполі. Більше на зв'язок із сім’єю він не виходив. Дружина вірить, що її Саша живий і повернеться додому. Оксана Бойчук також допомагає родинам інших військовослужбовців, які перебувають у полоні або вважаються «зниклими безвісти» — «Загублений якір: у пошуках полоненого командира».

«Усі на нас як на дурачків подивилися. Кажуть: “Добре, ми даємо вам бронетранспортер, снайпер вас прикриє, кулемет теж прикриє”. Це все, що нам потрібно було, щоби зайти в школу», — розказує в розмові з hromadske харків’янин Дмитро Олійник. У перші дні повномасштабної війни російський спецпідрозділ отаборився в одному з навчальних закладів Харкова. Попри те, що з ворожого боку працював снайпер, група українських військових наважилися на штурм будівлі. російські десантники та розвідники були знищені. Після цього російська армія в Харків уже не заходила. Про один із ключових боїв в обороні міста — в матеріалі «Бій за школу. Як у Харкові знищили елітний спецназ».

24 лютого киянин Валентин отримав повідомлення з Москви: «Вы там живы?» Він не знав, що відповісти. Від 2014 року відносини з найближчими родичами, які жили в росії та Білорусі, не складалися.

Коли почалися бої за Київ, Валентин приєднався до українського війська як простий стрілець, хоч і мав офіцерське звання ще з радянських часів. На фронт уже вдруге пішов і його син Ілля.

Сестра Валентина, яка колись була його рідною людиною, залишилася жити в Москві. Якось він отримав від неї листа. Там ішлося, що його племінник також пішов воювати — проти українців. Як це — втратити підтримку й розуміння дорогих людей, але здобути Батьківщину, читайте в матеріалі «Від радянського пішохода до патріота, який захищає Україну: історія однієї незалежності».

«Літак, який я збив, був першим збитим над Черніговом. Ти можеш день-два дивитися в небо, чекати, а потім це все відбувається за 10 секунд. Я побачив літак, запустив ракету», — пригадував у розмові з hromadske менеджер «Укрпошти» Сергій Чижиков. 24 лютого, коли росія почала широкомасштабний наступ, він пішов воювати. В перші ж дні Сергій Чижиков збив російський військовий літак над Черніговом.

Про військовий досвід Сергія до 2022 року та емоції після збиття літака — читайте в березневому матеріалі «”Люди думають, що я листоноша Пєчкін”. Історія менеджера “Укрпошти”, який збив російський літак над Черніговом».