Енд шпиль. Що відбувається у Солсбері за рік після отруєння Скрипалів

Той самий собор

— Таке село, збожеволієш від нудьги!

На не по-лютневому зеленому газоні перед готичним собором із 123-метровим шпилем зібралася група російських туристів — людей десять. Після Стоунхенджа, який, за словами попутників, нікого особливо не вразив, ми приїхали до Солсбері. Від знаменитих стоячих каменів до міста всього 13 км, а тому туристів завжди завозять сюди на годинку-другу: здебільшого, щоб показати Хартію вольностей, яка зберігається в Солсберійському соборі, і завершити екскурсію пінтою елю в найстарішому пабі міста.

— Спершу підемо собор дивитися, а потім трохи містом прогуляємося, — анонсує російськомовна гідеса Олександра.

— «Поїдемо Скрипалів шукати», — посміхається мені литовка Тоня, приємна жінка років 60, в минулому — викладачка російської мови, а нині — няня в російсько-британській родині.

— Туди не поїдемо, бо їх будинок не в історичному центрі, — роз'яснює гідеса абсолютно серйозно.

— Тут, до речі, хтось кілька днів тому наш прапор повісив, — згадує чоловік років 45, ніби реагуючи на свою ж репліку про те, що в Солсбері нудно і нічого не відбувається. — З мене сміялися, запитували: «Це ти, чи що?»

— Так, повісили, просто на соборі, ось на цих лісах, — підтверджує екскурсоводка.—- Ох, знаєте, мені здається, його взагалі скоро перейменують: зараз собор Діви Марії, а буде святого Володимира Володимировича, напевно, — підтримує розмову гід.

— А тут і справді є якась хімічна лабораторія поруч, де отрути і ось це все? Чи це наші вигадують? — без особливого інтересу продовжує бесіду турист.

— Ну, так, військова лабораторія, але не виробництво, там просто тестують. Ну, ходімо вже!

Після гучних заголовків у російських ЗМІ про те, що інцидент зі Скрипалями підвищив популярність Солсбері серед туристів, у голову може закрастися підозра: для росіян проводять спеціальні екскурсії місцями «бойової слави» Петрова і Боширова, а якісь спекулянти приторговують магнітиками з цитатами з культового інтерв'ю «пари» на RT. Насправді ж нічого такого немає: пропозиція турагентств обмежується кількома автобусними екскурсіями маршрутом Лондон-Стоунхендж-Солсбері, які проводять раз на тиждень (якщо набереться хоча б десяток охочих).

— Що, дійсно кажуть, що став новим туристичним напрямом? — дивується гідеса моєму питанню. — Ну, не знаю. Туризм сильно постраждав. Спершу, після отруєння, [людей] було зовсім мало. Спершу туристичні автобуси взагалі проїжджали повз. Місцеві жартують, що за отруєнням стояло місто Вінчестер — вічний туристичний конкурент Солсбері. Зараз трохи ліпше, але ажіотажу останній рік не було.

Мої російські попутники теж приїхали до Солсбері «насолодитися англійською готикою» — ніхто не купував тур для того, щоб подивитися на дверну ручку Скрипалів. Здавалося, що ця історія для них — якийсь політизований бекграунд з російських реалій, про що згадувати під час довгоочікуваної подорожі Великою Британією не хотілося. За всю екскурсію про отруєння згадали лише двічі, причому вперше — аж на четвертій годині подорожі, коли екскурсоводка зі сміхом поцікавилася, чи знає хтось, яка висота шпиля (спойлер: не знав ніхто, крім мене).

Політика нашу тургрупу не цікавила, але завдяки тому, що англіканська церква позитивно ставиться до сучасного мистецтва і активізму, згадати про неї все ж довелося. Крім старовинного годинникового механізму, яким так захоплювалися Петров і Боширов, всередині Солсберійського собору була ​​інсталяція з червоних освітлених сходів, присвячена проблемі Брекзіту, a одне з вікон зайняв вітраж від міжнародної правозахисної організації Amnesty International. Щодня о 7.30 ранку службовці собору і парафіяни промовляють молитву за конкретного «в'язня сумління».

— Це ті, кого ув’язнили за релігію чи... ну, за життєвий вибір, скажімо так, — пояснює гідеса, побачивши німе питання в очах туристів.

— З політичних мотивів, наприклад, — підказую я.

— Ну, так, — реабілітується Олександра. — Ось Навальний, якщо ви знаєте такого, його теж організація Amnesty International визнала «в'язнем сумління». Це [вітраж] французький художник створив — тут особливо нічого не зрозуміло, але вважається, що в одному кутку зображені в'язні, в іншому — звільнені, а посередині Ісус Христос, і його кров ллється в кубок. У кінці стоїть свічка, вона, як вічний вогонь, — завжди горить за всіх, хто постраждав за свої, скажімо так, ідеї.

Туристи кивнули і, погулявши ще кілька хвилин собором, попрямували за сувенірами.

Будинок Скрипалів і життя солсберецьких

Аби дістатися другої солсберійської «пам'ятки», від залізничної станції доведеться пройти пішки хвилин 25 — пустельними вулицями. Прямую «маршрутом Петрова-Боширова», звертаючи увагу на камери CCTV, яких в місті й правда небагато. Помічаю, як якийсь чоловік вказує рукою в бік повороту і каже друзям: «Росіяни ходили туди».

Біля будинку, де жив Сергій Скрипаль, немає жодного туриста. Двоповерхова будівля на Christie Miller Road прихована під величезним білим тентом і оточена кількома мобільними підстанціями для очищення від залишків «Новачка». Людей у хімзахисту навколо не видно, але чергує офіцер поліції.

— Тільки не підходьте дуже близько, — каже він, визирнувши з будки, і відразу ховається назад, навіть не поцікавившись, що я тут роблю.

Місцева влада відзвітувала про повне очищення будинку Скрипалів від «Новачка» лише 1 березня: протягом усього року співробітники департаменту з питань навколишнього середовища, продовольства і сільських справ (Defra) разом з військовими експертами майже щодня працювали на об'єкті. Попри те, що будинок Скрипалів більше не токсичний, в Солсбері та околицях досі йде кампанія під назвою If you did not drop it, do not pick it up — влада графства Вілтшир закликає жителів не підбирати сміття, якщо не вони самі його кинули. Цей припис став темою для критики чиновників у місцевих медіа: по-перше, жителі звикли тримати своє місто в чистоті, а по-друге, через таку рекомендацію може зірватися березневий щорічний суботник в рамках кампанії «Зробимо Британію чистою».

— У перші місяці після отруєння треба було бути дуже обережними, навіть прогулятися парком було складно, — розповідає місцевий житель.— Зараженим могло бути все, що завгодно. Були перекриті дороги, і люди просто не могли потрапити з пункту А до пункту B. Бізнесу теж було дуже важко: магазини, кафе і торгові центри втратили дуже багато грошей через те, що їм довелося закритися на кілька місяців.

Місцеві підприємці запустили спеціальну програму «відновлення Солсбері»: всі, хто зазнав збитків через отруєння, досі можуть заповнити спеціальну анкету і розраховувати на матеріальну допомогу від влади.

Разом з тим уряд виділив місту із 45-тисячним населенням ще 200 тисяч фунтів на піар-кампанію, яка має позбавити Солсбері від інформаційного шлейфу «Новачка».

Нині Солсбері поступово приходить до тями і, здається, намагається позбутися будь-якого нагадування про сумний розділ у своїй історії: лавку біля торгового центру Maltings, на якій знайшли Скрипалів, демонтували і поклали на її місці свіжу плитку; згодом тут збираються встановити якийсь арт-об'єкт.

Ресторан Zizzi, де Скрипалям стало погано, перефарбували з темно-синього в білий, зробили капітальний ремонт і відкрили напередодні Різдва.

— На ланч багато приходять, і ввечері теж, звісно, тут багато народу, — відповідає офіціант Zizzi на репліку про те, що я — єдина відвідувачка закладу. За його словами, те, що сталося тут, не додало місцю популярності. — Я не дуже розбираюся в акцентах, тому важко сказати, чи ходять сюди росіяни, але якщо так, то тільки самі, без гідів та екскурсій. А взагалі, — продовжує він, — це все політика. Я не цікавлюся політикою, я вірю тільки собі. Вісім місяців після отруєння в місті було дуже тихо, але тут і раніше було тихо, тому, якщо не знати, що тут щось сталося, можна було б і не помітити різниці.

Триколор і росіяни

Після того, як місцева мерія і ком'юніті Солсбері проігнорували мої прохання про інтерв'ю російському незалежному виданню, а на Солсберійському соборі з'явився 10-метровий російський прапор (як раз за кілька днів до моєї поїздки), почало здаватися, що в місті до росіян ставляться підозріло. Але, наприклад, Марк, сивий і статний британський джентльмен, волонтер Солсберійського собору, дізнавшись, що я з Росії, навпаки, пожвавився: виявилося, що він бував в Петербурзі і навіть читав там лекції про ювеліра Карла Фаберже.

— Та ніби нічого страшного, — знизує плечима він, кажучи про триколор на соборі. — Невже те, що хтось повісив російський прапор, має мене засмучувати? Вони (може, молоді люди, студенти) просто вирішили зробити дурість, подумавши, що це буде смішно. А ось те, що телебачення зробило з цього гучну історію, мене турбує більше. Вони роблять маленькі речі великими, і це засмучує людей. Мені, наприклад, почали дзвонити друзі з різних країн і питати: «Марк, з тобою все гаразд?»

Після того, як новина про прапор розійшлася світовими ЗМІ, мешканці Солсбері обрушилися в соцмережах з критикою на місцеву газету і радіостанцію, які першими повідомили про інцидент: «Чи можемо ми, будь ласка, про це забути? Ким би не був цей йолоп, який повісив прапор, він не заслуговує на те, щоб про нього писали. Якщо ніхто не буде це обговорювати, тоді вони і не отримають тієї уваги, яку так хотіли привернути»; «Не сумніваюся, що це буде на перших сторінках російських ЗМІ, а може, і світових. Ця історія абсолютно безглузда, але завжди є ті, хто хоче зробити з такого щось більше»; «Майбутнє міста — в руках медіа, так що почніть брати відповідальність за свої дії. Хто створює страх? ЗМІ!».

Водночас на саму подію містяни реагували або сміхом, або повною байдужістю.

— Думаю, що деякі божевільні реально вважають, що сам Путін виліз наверх і його повісив, — сміється бариста в кафе. — Цікаво тільки, що вони тепер будуть робити з цим гігантським прапором?

— Може, треба віднести до російського посольства? — додає його колега. — Взагалі я рада, що після всього у Солсбері ще залишилося почуття гумору.

— Деякі, може, і скажуть щось на кшталт «гидкі росіяни труять людей», але я таку точку зору не поділяю, — подумавши, відповідає Марк на питання про те, чи змінилося в Солсбері ставлення до росіян. — Це зробили конкретні люди, не треба ненавидіти через це всю країну. Я був на війні в багатьох країнах, і я бачив, як це буває: завжди є купка поганих особистостей, але по них в жодному разі не варто судити про всіх.

...Перед від'їздом ми з російськими супутниками за кухлем елю дійшли висновку: Солсбері — гарне британське місто з великою історією, але їхати сюди варто тільки в тому випадку, якщо не шкода витратити 90 фунтів (близько 9 тисяч рублів) на поїзд заради фотографії шпиля, найдавнішого баштового годинника без циферблата і одного з примірників Магна Карта. В Англії вистачає пам'яток, які треба обов'язково побачити. І собор у Солсбері — навіть не в топ-20.

— Політика — вона відлякує туристів, — раптом каже литовка Тоня.

— Я взагалі в душі космополіт, — зізнається петербуржець Юрій, чоловік середніх років. — Я знаю, що насправді всі ми однакові.

— Та й англійці знають, — несподівано додає його дружина. — Тому політики і будують для нас всі ці паркани.