«Енола Голмс», або Весела казка про фемінізм із елементами детективу

Українського перекладу книг Ненсі Шпрінґер про Енолу Голмс — молодшу сестру відомого на весь світ детектива — немає. А тому сама лише назва нової стрічки Netflix може справити таке враження: мовляв, черговий детектив, хіба що з дівчиною в головній ролі. Насправді ж маємо кіно, автори якого намагалися поєднати феміністичну ідею з пригодницько-детективним сюжетом — і це дало не найкращий результат.

Сюжет «Еноли Голмс», переказаний у трейлері чи синопсисі, і справді нагадує детектив — ба навіть подвійний. Адже, окрім зникнення своєї матері, головна героїня мимоволі має розплутати ще одну історію — пропажу молодого маркіза Тюксбері. І все це приправлене сценами погонь, бійок і вибухів (ну гаразд, одного вибуху) в колоритному мальовничому сетинґу вікторіанської Англії.

Але ближчий погляд переконує: детективного тут невимовно мало. Лише кілька нескладних ребусів зі словами (на розплутування яких глядачеві часу не дають) і примітивна дедукція (яка все одно не приводить Енолу й Тюксбері до правильної відповіді). Твори про Голмса почасти стали популярними саме тому, що дозволяли читачеві відчути себе на місці легендарного детектива, спробувати відтворити процес його мислення. «Енола Голмс» узагалі не про це.

Але це ще пів біди. Річ у тім, що всі детективні елементи — просто другорядні, включені ніби за примусом, бо до цього зобов’язує прізвище «Голмс» у назві. Кількість сцен, де Шерлок та Енола разом застосовують свої детективні навички, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

У підсумку ж лишається хіба феміністична ідея, довкола якої розгортаються всі події. Саме це — причина зникнення матері Еноли; саме це — причина бунту дівчини проти своїх старших братів, Майкрофта й Шерлока, коли ті приїжджають до неї в маєток; власне, саме це — тло отієї історії зі зникненням маркіза Тюксбері, а згодом — пошуків тих, хто жадає його вбити.

Мати Еноли прямо каже їй: «Не дай себе збити з пантелику іншим людям. Особливо чоловікам!» Та й сама дівчина втямила, що патріархальні традиції Англії (тут ідеться передусім про корсети) — «символ репресій для тих, хто змушений їх носити».

Реакції Майкрофта й Шерлока на вільнодумство їхньої молодшої сестри — більш ніж карикатурні. І хай це може цілком відповідати історичній дійсності (згадаймо хоча б «Приховані фігури» з їхнім показовим неприйняттям афроамериканок у NASA), але аж ніяк не пасує усталеному образу Голмса-детектива.

До речі, про Шерлока. Ще до виходу фільму нащадки Артура Конана Дойля подали на Netflix до суду. Мовляв, відходити від класичного образу Шерлока не можна, а в цій екранізації він вийшов надто людяним.

Енола справді зробила з Шерлоком щось неймовірне: змусила його перейматися долею іншої людини (тобто собою). Не одразу, певна річ — адже спершу дівчиною намагався зайнятися Майкрофт, відправивши її до школи панянок. Звісно, Енола втікає в ніч перед від’їздом, бо не хоче підкорюватися патріархальному укладу вікторіанської Англії.

І коли доглядальниця Еноли журить Шерлока за те, що йому байдужа доля 16-річної дівчини, яка опинилася в незнайомому для неї світі… одним словом, раптом у Шерлока, як-то кажуть, усередині щось клацає — і він починає її шукати. Наскільки правдоподібною вийшла ця метаморфоза — судити глядачеві. Мені вона здалася непереконливою.

До 16 років вихованням Еноли займалася її матір Юдорія (Гелена Бонем Картер). Вона й навчила свою доньку ідей, які можна трактувати як феміністські: жінка не зобов’язана жити заради шлюбу, чоловіка й дітей; вона може займатися тим, що їй подобається, і вдягатися так, як подобається — якщо коротко, бути незалежною від думки суспільства. Понад те: Енола під час пошуків матері раптово вирішує знайти й урятувати маркіза Тюксбері, який у фільмі (певно, зумисне) показаний тендітним і беззахисним — знову ж таки, на противагу стереотипам про чоловіків тієї доби.

Але вкрай очевидні сюжетні недопрацювання ламають стрункість феміністичної ідеї, яка мала б тримати сюжет купи й слугувати мотивацією героїв.

Наприклад, кількасекундна сцена на початку фільму показує: героїня Гелени Бонем Картер в колі однодумиць готується втілити свої ідеї в життя. Та якщо ви думаєте, що ми дізнаємося щось про це — на вас чекає розчарування. Ребуси матері приводять Енолу до складу з якимись кресленнями й купою вибухівки. А далі — нічого. Знайома матері відмовляється говорити про неї з Енолою, а сама мама (знову спойлер!) з’являється в кінці фільму і… просто вдячна доньці за те, що вона зробила (а що вона зробила?).

Усе сказане вище, втім, не заперечує чудової гри головних акторів — Міллі Боббі Браун (Одинадцята з «Дивних див»), Генрі Кевілла (Шерлок), Сема Клефліна (Майкрофт), Луї Партриджа (маркіз Тюксбері) та інших. Картинка — попри спорадичну комп’ютерну графіку — чудово передає атмосферу вікторіанської Англії. Та й гумору в стрічці вистачає: прийому зі зверненнями Еноли безпосередньо до глядача вже стільки років, та він і досі, хоч як дивно, працює.

Якщо коротко, «Енола Голмс» — фільм, вартий двох годин перегляду хоча б заради гри знайомих і улюблених для багатьох акторів та атмосфери епохи. Але не заради цікавого детективного сюжету.