Газова катастрофа чи водневий рай? Що втратить і що отримає Україна через запуск «Північного потоку-2»

Росія все-таки змогла завершити будівництво газопроводу «Північний потік-2» — попри шалену протидію України. Це вже можна прийняти як факт — Москва тепер має технічні можливості, аби повністю відмовитися від транзиту через нашу країну.

Ціна на газ у Європі тим часом сягнула небачених раніше значень. Але, незважаючи на великий дефіцит блакитного палива, «Газпром» відмовляється використовувати додаткові потужності української газотранспортної системи. Фактично це шантаж Європи та Німеччини зокрема, аби ті швидше дали дозвіл на запуск «Північного потоку-2».

Якими втратами нам загрожує старт газогону в обхід України і що тепер робити з величезною дорогою газовою «трубою», яка може стати непотрібною — у матеріалі hromadske.

Якими будуть фінансові втрати

Багато українських посадовців та експертів вважають, що після запуску «Північного потоку-2» Кремль відмовиться від транзиту газу через Україну.

Хоча Росія й обіцяє не припиняти використання української ГТС, її послідовна політика «обходу» України свідчить про зовсім протилежне: Північний і Турецький потоки, які вже працюють, а тепер «Північний потік-2» дозволяють повністю відмовитися від транзиту Україною.

За транспортування свого газу російський «Газпром» платить Україні, а конкретно — компанії Оператор газотранспортної системи (ОГТС). Її очільник Сергій Макогон — серед тих, хто на 100% упевнений: якщо «Північний потік-2» запрацює, нового контракту на транзит Україна не побачить.

Нинішній контракт чинний до 2024-го, за ним щороку Росія має прокачати щонайменше 40 млрд кубометрів газу. Якщо ж показник буде меншим — усе одно повинна заплатити за 40 млрд (принцип «качай або плати»).

Дохід від цього об’єму становить приблизно 1,3-1,5 мільярда доларів. Якщо ж «Газпром» раптом захоче качати більше, тариф зростатиме.

Ексміністр енергетики Олексій Оржель з огляду на додаткові об’єми оцінював загальний дохід у 3 млрд доларів. Однак Україні, схоже, треба про це забути, адже Москва категорично відмовляється використовувати понаднормову потужність. Тож у графу прямих втрат після 2024 року треба записати 1,3-1,5 млрд доларів. Якщо врахувати, що ВВП України орієнтовно 150 млрд, то це 1% від ВВП.

А втім, це далеко не всі втрати.

«Якщо газ піде через “Північний потік-2”, у нас він автоматично подорожчає, тому що вартість транспортування з Німеччини буде більшою. Це ще приблизно 2-3 млрд доларів втрат для економіки», — казав Макогон.

Україна видобуває орієнтовно 20 мільярдів кубометрів, ще 10-12 — імпортує. Через припинення транзиту ціна може зрости як для населення, так і для промисловості. І це спричинить додаткові втрати, як-от збільшення субсидій від держави. Також, очевидно, промисловість закладатиме це подорожчання у вартість своїх товарів.

До того ж важливо не забувати: обслуговування самої газотранспортної системи також коштує грошей.

«Приблизно 1 мільярд доларів іде на експлуатацію системи. Це зарплата 11 тисяч співробітників, колосальна кількість ремонтів, капітальних інвестицій, технічного обслуговування або діагностики», — розповів Макогон.

Тож загалом прямі й непрямі витрати гендиректор Оператора ГТС оцінює у 5-6 млрд доларів на рік. Але на цьому все не завершується.

Безпека та геополітика

Попри великі фінансові втрати, найголовніше побоювання щодо запуску «Північного потоку-2» — розв’язання рук Кремля у військовому контексті. Зараз повномасштабна агресія Росії означала би припинення транзиту газу до Європи, а це як великі фінансові втрати, так і додатковий репутаційний удар по РФ.

Тобто співпраця України з Росією щодо транзиту фактично зменшує ризик масштабної агресії Москви. Ба більше, це діє і в іншому напрямку — Європа також більше зацікавлена в безпеці України.

«Європейці розуміють роль України як транзитної держави, і вони усвідомлюють, що навіть тепло в їхніх будинках залежить від України. Це важливий і психологічний, і політичний, і безпековий аспект», — казав голова «Нафтогазу» Юрій Вітренко.

Президент Володимир Зеленський називав російський газогон «козирною ставкою», яку Кремль може використати у питанні Донбасу.

«Щоб торгуватися щодо Донбасу, “вибити” для сепаратистів амністію, залишити за Росією контроль результатів місцевих виборів тощо, треба підіймати ставки. “Північний потік-2” на сьогодні — це козирна ставка», — наголошував глава держави, який, до слова, також не сумнівається, що із запуском «Північного потоку-2» РФ повністю відмовиться від українського транзиту.

Занепокоєння посилюють і слова президента РФ Володимира Путіна про те, що українська труба «може луснути», бо нібито не ремонтувалась.

«Мені дуже неспокійно чути заяви від президента РФ, що наша система може вибухнути, особливо за поточної геополітичної ситуації. Бо вже були приклади “незрозумілих вибухів” на ГТС Туркменістану, Грузії… Але ми працюємо з нашими компетентними органами, СБУ, Нацгвардією, поліцією щодо мінімізації ризиків терористичних атак», — заявив Сергій Макогон.

Газовий дефіцит

Як ми вже казали, якщо транзит піде іншими шляхами, газ для України стане значно дорожчим. Однак це не найгірше, адже існує й загроза дефіциту блакитного палива.

Велику частину імпортного газу Україна отримує завдяки так званому віртуальному реверсу — з 2015 року ми не купуємо російський газ, але відбираємо його у свої сховища, формально купуючи в Європі. Тобто газ не «переганяють» туди й назад, а відбувається взаємозалік газових потоків. У разі припинення транзиту така схема стане неможливою.

Перший крок до цього Росія зробила 1 жовтня: за новим контрактом відтепер вона постачає газ Угорщині не через Україну, а «Турецьким потоком». А саме Угорщина й була головним напрямком «віртуального реверсу» для України.

«У 2020 році з Угорщини в Україну імпортували 4,2 млрд кубометрів, приблизно 40% від загального обсягу», — казали в пресслужбі Оператора ГТС.

Понад те, упродовж 2021 року Україна «віртуально» імпортувала з Угорщини 2,1 млрд кубометрів газу. А загалом наш імпорт становив 2,3 млрд. Як зазначив Юрій Вітренко, це «яскрава демонстрація» того, що буде з транзитом через Україну після запуску «Північного потоку-2».

І це ще один доказ, що для Росії газ — політична зброя. Москва все одно платить Україні за транзит, постачання «Турецьким потоком» дорожчі, ніж вітчизняною ГТС, але попри це РФ відмовляється від транзиту Україною.

Звісно, Угорщина — не єдина країна, яка може постачати газ до України, фізично чи віртуально. Є ще, наприклад, Словаччина, Польща чи Румунія.

«Ми з усіма міжнародними партнерами працюємо разом, щоб унеможливити будь-які ризики для транспортної системи. Одним із напрямків, які зараз обговорюються, є збільшення імпорту зі Словаччини», — казав міністр енергетики Герман Галущенко.

Як запевняє прем’єр Денис Шмигаль, зараз в Україні достатньо запасів газу, щоби спокійно пройти опалювальний сезон. Але чи зможе Україна в майбутньому повністю забезпечити себе газом із Європи в разі повної зупинки транзиту? Питання залишається відкритим.

Що робити з «трубою»?

Окрім уже зазначених фінансових та безпекових загроз, виникає питання: а що ж робити із самою ГТС?

Загальна потужність нашої «труби» — 146 млрд кубометрів на рік. Зараз РФ має постачати всього 40 млрд, а з 2025-го може не бути й цього.

Оператор ГТС нагадує, що Україна має великий внутрішній ринок — приблизно 30 млрд кубометрів, тож різати «трубу» на металолом не треба. Проте настільки потужної системи за відсутності російського транзиту ми не потребуватимемо, тому її доведеться оптимізувати.

«Усі труби залишаться, їх немає сенсу викопувати. Але будемо змушені оптимізувати 80% компресорних станцій, після чого не будемо здатні прокачувати нинішні обсяги газу. Ми знизимо потужності до обсягу, який необхідний власне Україні», — пояснив гендиректор Оператора ГТС Сергій Макогон.

За його словами, якщо не оптимізувати систему, а залишити все як є, тариф на доставлення газу доведеться підвищити вчетверо. Натомість оптимізація інфраструктури, вочевидь, потребуватиме й скорочення персоналу, а на ГТС, як ми вже казали, працює орієнтовно 11 тисяч людей.

Треба згадати, що Німеччина та США уклали угоду щодо «Північного потоку-2», після якої Вашингтон зняв санкції з проєкту. Натомість країни домовилися «заохочувати й підтримувати інвестиції» в Фонд має просувати відновлювальні джерела енергії, водень як енергоносій, та підвищувати енергоефективністьЗелений фонд України не менш ніж на 1 млрд доларів. Берлін надасть щонайменше 175 млн як грант.

А втім, також є ідея, як «трубу» перепрофілювати, і пов’язана вона з так званим Зеленим переходом. Це поступова відмова від викопних видів палива, зокрема в тій-таки Німеччині.

Водневий рай?

До 2050 року Європа загалом і Німеччина зокрема планують повністю відмовитись від викидів вуглецю, тож їм потрібно чимало «зеленої» енергії. Велику ставку роблять саме на «зелений» водень — вироблений з відновлювальних джерел енергії (сонце, вітер тощо).

Влада Німеччини планує протягом найближчих 10 років витратити 9 млрд євро на розвиток водневої енергетики, з яких 2 — на розвиток партнерських відносин з іншими країнами в цій галузі. До переліку партнерів попередньо потрапила й Україна.

«Україна розглядається як пілотний партнер у цій сфері. Тому що для “зеленого” виробництва водню потрібно дуже багато можливостей у “зеленій” енергії, які Україна теоретично має, — вітер і сонце», — казала послиня ФРН Анка Фельдгузен.

Це саме під час візиту німецької делегації заявив і Андреас Файхт, держсекретар Міністерств економіки та енергетики ФРН. Він, зокрема, вказував на те, що в Україні є «широка трубопровідна мережа». Тож вітчизняна ГТС отримає друге дихання?

Поки що відповісти на це запитання вкрай складно, адже виробництво «зеленого» водню перебуває на початковому рівні. За даними Міжнародного енергетичного агентства, понад 70% водню у світі — «сірий» (виробляється з природного газу), а ще 23% — «коричневий» (з вугілля). «Зелений» не становить і відсотка — електроліз води, завдяки якому його виробляють, дуже дорогий.

Але розвиток відновлювальної енергетики нас навчив, що технології розвиваються швидко, тож вартість може суттєво зменшитися навіть у найближчому майбутньому.

Однак у випадку України проблемним є ще й так званий «Зелений тариф» — законодавчо встановлена спеціальна ціна на електроенергію, вироблену з відновлювальних джерел енергії. Виробники ВДЕ отримують значно більше за цю електроенергію, ніж «традиційні», адже тариф в Україні — найвищий у Європі. Крім того, держава зобов'язана викуповувати всю «зелену» електроенергію, навіть якщо її не потребує.зелений тариф — найбільший у Європі. Тобто якщо виробляти водень із дорогої «зеленої» електроенергії, кінцевий продукт також вийде вкрай коштовним.

До того ж треба визначити, чи здатна українська ГТС транспортувати водень, адже він має відмінні від природного газу характеристики. Вивчають це питання і Оператор ГТС, і науковці та приватні компанії.

Попередньо, наша «труба» здатна транспортувати а на виході їх розділятьсуміш водню та метану, де частка водню не має перевищувати 20%. Збільшення цього відсотка небезпечне, бо різко зростає кількість витоків газу.

Тож потрібно вирішити, чи є можливість модернізувати наші труби, а чи потрібно прокладати нові. А якщо постачати в суміші, то десь необхідно брати й метан.

Попри все, ідея використання водню та перетворення його на експортний товар України звучить усе частіше. Зокрема, «Нафтогаз» і німецький газовий трейдер RWE Supply & Trading підписали меморандум, аби розробляти спільні проєкти з виробництва і транспортування «зеленого» водню.

А Оператор ГТС України приєднався до ініціативи «Центральноєвропейський водневий коридор», мета якого — створення водневої «магістралі», якою б це паливо транспортувалося з України до Європи. Серед підписантів — Словаччина, Чехія та Німеччина.

Поки що все це — лише заяви про наміри, і щодо водню занадто багато питань. А втім, ця галузь точно не стоятиме на місці, адже розвинуті країни налаштовані відмовитись від викопного палива до 2050 року. За прогнозом Bloomberg New Energy Finance, до 2050 року водень зможе забезпечити орієнтовно 24% світових потреб в енергії.