Good Bye, Ukraine! Чому США та Велика Британія забирають з України представників своїх посольств
У ніч проти 24 січня Держдеп США зобов’язав родини своїх дипломатів залишити Україну. Самим же дипломатам Сполучені Штати залишили право вибору, проте й вони можуть повернутися додому, якщо мають таке бажання. Крім того, Держдеп закликав решту американців не їхати до України — все через можливий наступ Росії.
За кілька годин про рішення вивезти частину співробітників свого посольства оголосила й Велика Британія. А от глава європейської дипломатії Жозеп Боррель не вбачає підстав для відкликання додому європейських дипломатів.
Чи свідчать рішення американців та британців про максимальний рівень небезпеки? Чому Німеччина не дає нам зброю, та, зрештою, коли чекати на послаблення загрози? Про все це ми поговорили з Романом Безсмертним — надзвичайним та повноважним послом України в Республіці Білорусь у 2010-2011 роках та експредставником України в Тристоронній контактній групі.
Операція «евакуація»?
Те, що відбувається, не є екстраординарним. Це не свідчення крайньої ситуації чи загрози ймовірності початку воєнних дій — це частина системи міжнародних дипломатичних відносин. Ці країни насамперед цінують життя і здоров’я людини, тож вони дають сигнал про те, що посол зобов’язаний вжити певних дій.
Як реагує посольство в таких випадках? Традиційно члени сімей від’їжджають, а дипкорпус скорочується до мінімуму, який продовжує виконувати ті самі обов’язки.
У цих рішеннях ви не побачите слова «евакуація»: там є слова «обмеження дипкорпусу», «забезпечення мінімуму для виконання обов’язків», бо дипкорпус зобов’язаний і надалі виконувати свої функції. А от членів сімей вивозять на випадок небезпечної ситуації, щоб у разі чого не обтяжувати себе додатковими навантаженнями під час евакуації. Це диктується писаними й неписаними правилами й традиціями щодо права на імунітет дипкорпусу та їхніх родин.
Все нове — добре забуте старе
Упродовж восьми років весь дипкорпус без винятку, всі представництва, які є в Україні, скорочувалися. Насамперед звідси від’їздили члени сімей: діти, дружини-чоловіки, які не є дипломатами. Цей процес відбувався постійно. Частина країн зробила це, як казав класик, «без шуму й пилу».
Цього разу інформація розлетілася. Втім, означає вона лише те, що уряди держав роблять усе, щоб ніхто не мав підстав звинуватити їх у бездіяльності. Але це ще не свідчення того, що все, завтра війна.
Власне, саме через те, що це тільки ознаки загрози, ЄС ухвалив рішення не вивозити своїх дипломатів. Лінії поки ще не червоні.
А що з нашими дипломатами в Росії?
Члени сімей українських дипломатів мали бути евакуйовані з Росії ще у 2013-му. Рішення щодо консульств по всій території РФ треба було ухвалювати давним-давно, але цього не сталося. На мою думку, ці посольства й консульства варто було би звести до кількох людей, які «залишаються на господарстві». Так само зробити і в Білорусі, і в Казахстані. Адже наші працівники перебувають там у постійному кошмарі.
На жаль, посттоталітарні держави не мають навіть рефлексії до таких речей. І не тільки Україна. Цей механізм не працював (та й дотепер не працює) і в решті постсоціалістичних країн Європи: Польщі, Чехії, Румунії.
Півмільйонне угрупування на кордоні
Гра м’язами, холодна війна, загроза ймовірного нового удару, формування угрупувань, за допомогою яких можна атакувати не тільки Україну, а й країни Балтії — такими словами можна охарактеризувати стягування Росією військ до наших кордонів та відповідь Сполучених Штатів і Європи на ці дії.
Якщо говорити про позицію Німеччини й німецького істеблішменту стосовно їхнього небажання дати Україні зброю, то треба пам’ятати про дві речі: про умови, які прийняла Німеччина після Другої світової війни, і про комплекс вини німця перед «рускім». Треба про це пам’ятати й не дивуватися.
Світ поволі повертається до моделі часів «холодної війни». Авжеж, це буде називатися якось інакше. Проте нам треба розуміти, що на нашому кордоні упродовж декількох поколінь буде стояти навіть не стотисячне військо: ще трохи часу, і Росія з Білоруссю назбирають півмільйонне угруповання. Я в цьому не сумніваюся. Це формування напрямків стратегічної політики РФ.
Росія ніколи не буде іншою
До розвалу Радянського Союзу три лінії оборони пролягали територією України. Все це зараз переїхало на наш східний кордон. Країна в не надто гарному стані: з півночі — Білорусь, сателіт Росії. Лукашенко до цього всього не має стосунку, але він повторюватиме те, що йому скажуть. Додайте сюди Придністров’я, фронт на Донбасі, Крим…
Треба розуміти, що тези, які озвучуються зараз, лунатимуть впродовж іще кількох поколінь, тож їх треба розумно стратифікувати: мовляв, ось тут є ознаки загрози, а ось тут — лише дезінформаційна гра.