Гурт Semmar: від квартирників до морського узбережжя

Я натрапила на таку суперечливу інформацію в різних інтерв’ю: хтось пише, що ви зібралися в 2013-му, а хтось пише, що приблизно рік тому. Що з цього правда?

Андрій: Мабуть, просто інтерв’ю різних років.

Ні, я перевірила.

Марина: Можливо, мається на увазі, що в нашої групи 2 народження: одне — акустичне, інше — електронне.

Розкажіть, як це сталося — як ви взагалі переформатувалися?

Андрій: Ми насправді дуже давно знайомі й почали грати 2013-го року. Перший концерт у нас був у жовтні, здається, і ми грали таким акустичним тріо: акустична гітара, фортепіано і бас. І ми так грали, грали, а потім в якийсь момент зрозуміли, що нам цього замало, а нормального барабанщика в Києві знайти зась.

Артем: Ніхто з нормальних просто не хотів з нами грати.

Андрій: Але ми ні з ким не говорили насправді. І ми спочатку вирішили, що будемо грати таку трохи електронну музику. Нам потрібні були хоч якісь барабани, і ми вирішили, що самі їх напишемо. Хоча жоден із нас не барабанщик насправді.

Артем: Тільки в душі.

Андрій: Спершу ми купили драм-машину, в гітариста гурту Bahroma, але він не знає, що ми знаємо, що він з гурту Bahroma. Отже, купили цю драм-машину і спробували з нею заграти, але там треба було бити пальцем, щоб утворювався біт, і потім робити лайв-лупінг, тобто потрібно було прямо на концерті фігачити цей ритм і при цьому грати. Це з успіхом вдається, наприклад, гурту Zapaska. Це їхня фішка, а нам якось, може, і вдавалося, але не дуже. Це було так трохи страшно, бо я мав наклацати, потім ще заспівати, награти на гітарі — було важко. Словом, ми продали драм-машину. Дорожче, ніж купили.

Артем: Загалом це показує нас як комерсантів.

Андрій:  Зрештою ми просто купили ноутбук собі. І все — встановили якусь дуже просту програму, і зробили власну музику, власні барабани. З тих пір ми все рідше граємо акустику і все більше намагаємося грати електроніку.

Артем: Але коли нас просять грати акустику, ми із задоволенням погоджуємося.

Марина: Ми не можемо відмовити.

Артем: На весіллях там. Я не жартую, весілля — це взагалі наш формат. І хрестини.

(сміються)

Гурт Semmar на Stage 13. hromadske.ua

Які були несподівані місця, де ви грали?

Андрій: Ми нещодавно грали на другій річниці весілля наших друзів. Це було на Щекавиці, вони обвішали ліхтариками дерево, привезли великий генератор, ми туди увімкнулися, і все було так чудово: вони пили там, а ми співали і з ними пили.

А де взагалі, на вашу думку, має відбуватися ідеальне знайомство з вашою музикою?

Марина: Ми виступали на «Джаз Коктебелі» в просторі «Творча дача», що був організований спеціально для молодих груп. Ми грали прямо на березі моря, і якось воно дуже добре зайшло: і нам, і присутнім людям. На ROOF теж гарно було. Захід сонця, дах і морське узбережжя — це, як на мене, ідеальне поєднання.

Тобто відкриті простори?

Марина: Так.

Артем: Це оупен-ейри, стадіони-тисячники, мільйонники.

(сміються)

Марина: Але в нас і квартирники були непогані. Власне, з квартирників ми й почалися як гурт.

Артем: Якщо людина починає з нами розмовляти, то ми добре сприймаємося будь-де. Багато хто йде, але ті, хто залишаються, залишаються з нами назавжди. От кажеш їм: «Не приходь, платний концерт», а  вони приходять, платять, кажуть «Раді вам!».

Андрій Шатров з гурту Semmar. hromadske.ua

На якій музиці ви росли?

Андрій: Я не буду відповідати на це питання. Артем вже відповідав — мені досі соромно. Марино? Шостакович...

Марина: Микола Андрійович Римський-Корсаков, Петро Ілліч Чайковський…

Артем: Так, тут нудно. Андрію?

Марина: Шуберт, Моцарт, Бах…

Андрій: Насправді у Марини, наприклад, класична музична освіта. Вона спершу вчилася в музичній школі, так?

Марина: Ну, всі вчилися.

Андрій: Я ні.

Артем:  Двір — моє навчання.

Андрій: Потім у неї було училище, а потім вже виш за спеціальністю звукорежисер. І тому на неї така музика впливала. А ще група «Звери», Amatory…

(сміються)

Насправді останнім часом ми намагаємося якомога більше слухати сучасну музику. Я насправді їхав сьогодні на роботу вранці, і в мене була якась одна репачина. Ну, це для того, щоб писати нормальні біти. Але є і якась звичайна музика, досить популярна. Там Том Оделл, так, Марино?

Марина: Так. І Майкл Ківанука.

Гурт Semmar. Фото: Kris Kulakovska

Розкажіть мені про свою морську естетику.

Андрій: Річ у тому, що назва «Semmar» перекладається з португальської як «без моря». І тому в нас вся історія така: з одного боку, дуже хочеться до моря, а з іншого — весь час його немає поряд. Тобто є якісь маленькі водойми, а так, щоб великого моря чи тим паче океану — так не трапляється останнім часом.

Марина: Насправді ця історія тільки спочатку здається сумною. Але ми подумали, що своїм стилем, своєю музичною естетикою ми радше пропонуємо альтернативу цій сумній історії, вихід із неї. Можна це й на побутовий рівень перевести: от у нас немає барабанщика. Чому б не купити спочатку драм-машину, перепродати її, отримати гроші й навчитися самим робити біти?

Андрій: Так складається, що нам постійно чогось не вистачає, але нас це зовсім не зупиняє. Коли ми приїжджали писати наш дебютний альбом, у нас було мало інструментів. Ми приїхали на студію, а там не київська студія, не «па-багатаму».

А де ви писалися?

Андрій: В Тернополі. На студії «Шпиталь Рекордс». Там із хороших інструментів — тільки орган. Але там був дуже крутий саунд-продюсер, а ще якийсь чувак прийшов і записав нам партію на саксофоні.

Гурт Semmar. Фото: Kris Kulakovska

Який у вас був музичний маршрут? Де ви вже виступали?

Марина: Івано-Франківськ.

Андрій: Тернопіль.

Артем: Хмельницький. Зовсім чудова історія була з гуртом «Пан Пупец». Андрію, розкажи.

Андрій: Вони грали перед нами. Це було завершення фестивалю «День молоді», і виходить «Пан Пупец» такий: «П’ятниця-я-я»…

Артем: І розриває все абсолютно.

Андрій: А ми стоїмо, і нам страшно, реально страшно, навіть слухати страшно.

Марина: З хлопців волога отак просто крапає.

Андрій: Й от вони йдуть, а ми виходимо такі з цією електронною програмою.

Марина: Там на одного ударника було страшно дивитися.

Артем: А в нас ноутбук.

Марина: І «Босфор».

Артем: Але ми зібралися, передислокувалися, перемінилися — і все було дуже-дуже добре.

І які у вас плани надалі?

Артем:  Ну, ми чекаємо, сподіваємось і віримо.

Андрій: Ні, насправді ми почали дуже повільну підготовку до другого альбому. Ми вже пишемо демо-записи трохи. У нас є 5-6 пісень, які майже вже готові до запису на студії. Думаю, другий альбом будемо писати довше, у нас буде багато синтезаторів, ми прийдемо на цю кльову студію до Жені Філатова…

Марина: А ще в нас буде струнний квінтет.

Андрій: Струнний квінтет 5 Vymir’а. І бек-вокалістки Діми Шурова! Колишні бек-вокалістки.

Яка ваша публіка?

Андрій: Колись давніше нашою публікою були тільки наші друзі, але останнім часом якось так трапляється, що ми виступаємо на якихось заходах, де мало наших знайомих. От наприклад, на Respublica FEST, де ми грали цього року, було лише 3-4 наших знайомих, але все було дуже гуд.

Артем:  Нашу публіку ми ростимо кожний концерт. Кожний концерт ми бачимо дітей — це нас якось переслідує. Отже, наша публіка: ті, хто вже виріс, і найвдячніша — та, що через 10 років виросте.