Імпічмент: чи щось змінилося з новим законом і нащо він був потрібен?

Що таке імпічмент?

Імпічмент — це процедура усунення президента зі свого поста у випадку підозри у вчиненні ним державної зради чи іншого злочину. Ця процедура є дуже неординарною і застосовується у світі вкрай рідко. Тому більшість її важливих аспектів прописані прямо Конституції.

Вона визначає, що для початку процедури необхідно 226 голосів народних обранців (більшість від конституційного складу). Для прийняття рішення про звинувачення президента — 300 голосів (дві третіх від конституційного складу). Для його усунення із поста глави держави — щонайменше 338 голосів (три четвертих від конституційного складу).

Що не врегульовано в Конституції?

Серед іншого, норми Конституції зобов’язують Раду створити спеціальну тимчасову слідчу комісію для проведення розслідування чи є у діях президента склад злочину, чи ні.

Саме діяльність таких комісій була тією прогалиною у законі, яка за словами багатьох політиків, не давала можливості провести процедуру імпічменту. В останні дні свого парламентського життя, Рада попереднього скликання цю прогалину заповнила, прийнявши закон «Про тимчасові слідчі і спеціальні комісії Верховної Ради».

Володимиру Зеленському було достатньо підписати творіння народних обранців і він би виконав одну зі своїх передвиборчих обіцянок. Конституція давала президенту 15 днів з моменту отримання тексту закону від Ради щоб вирішити підписувати закон чи його ветувати. Але він обрав третій варіант — порушити Конституцію і нічого з ним не робити. В результаті непідписаний і невідхилений закон просто завис, через правову дірку.

Чи потрібен окремий закон про імпічмент?

Імпічмент хоча і є вельми специфічною, але все ж парламентською процедурою. Такою ж як розгляд законопроектів, внесення змін до Конституції чи кадрові призначення.

Один з лідерів президентської команди віце-спікер Руслан Стефанчук неодноразово обіцяв, що займеться кодифікацією українських законів. Кодифікація — це об’єднання правил, встановлених різними законами, в один акт, щоб між ними не було розбіжностей чи суперечностей. Всі парламентські процедури врегульовані Регламентом ВРУ.

Через те, що імпічмент теж є парламентською процедурою, його порядок було б логічно врегулювати саме змінами до регламенту. На такій необхідності наголошували експерти Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради. Проте на їхню думку ніхто не зважав і парламентарі ухвалили закон за основу і в цілому.

Чи були порушення Регламенту підчас розгляду законопроекту?

Верховна Рада ухвалила законопроект спочатку в першому читанні, а наступним голосуванням одразу в цілому. Це позбавило депутатів можливості подати свої правки та пропозиції до нього.

Такий порядок розгляду є допустимим, але лише за ряду умов. Наприклад, Регламент забороняє остаточне прийняття законопроекту у разі якщо є зауваження від народних депутатів, Головного експертного чи Головного юридичного управлінь Апарату Верховної Ради.

Як вже згадувалось, Головне експертне управління надало свій висновок на законопроект, в якому навело цілу низку суттєвих зауважень до законопроекту як змістовного, так і технічного характеру. Також воно рекомендувало Раді повернути проект на доопрацювання. Аналогічні зауваження висловлювали й народні депутати. За таких умов Регламент забороняв прийняття проекту в цілому. Натомість він міг бути прийнятий лише у першому читанні, а далі його мав доопрацьовувати профільний комітет відповідно до правок та пропозицій народних депутатів.

Отже, порушення регламенту під час розгляду законопроекту безумовно є і воно очевидне.

Чи стане імпічмент можливим після прийняття закону?

Нежиттєздатність інституту імпічменту, попри поширену думку, дуже слабо пов’язана із відсутністю однойменного закону. Щоб прийняти такий закон треба лише 226 голосів, щоб подолати вето президента на нього потрібно 300 голосів, а щоб остаточно позбавити президента його крісла необхідно аж 338 голосів, тобто ¾ від конституційного складу Ради.

Заручитись такою підтримкою майже нереально. По-перше, останні два скликання працюють у неповному складі, бо не відбулись вибори по мажоритарних округах окупованих Криму, Севастополя та частини Донбасу. Наприклад, у дев’ятому скликанні залишились порожніми 26 місць народних обранців із конституційних 450. Тому якщо хоч 87 народних обранців будуть проти імпічменту кінцеве рішення не буде прийнято.

По-друге, українські президенти традиційно мають великі парламентські фракції, які гарантують їм безпеку від імпічменту. Партія регіонів Віктора Януковича мала понад 180 парламентських місць, Блок Петра Порошенка орієнтовно 140, а партія Володимира Зеленського взагалі має одноосібну більшість — 254 народні обранці. Уявити собі обставини, за яких народні обранці позбавлять найвищого поста держави свого лідера вельми складно.

По-третє, минулого тижня Рада зняла недоторканість з народних депутатів. Тому перед народними обранцями, які захочуть усунути якогось поганого президента тепер треба буде рахуватись із ризиками потрапити до рук залежних від нього СБУ чи Ген прокуратури. Адже тиск силових структур на політиків для нас давно не дивина.

Отже, недієвість інституту імпічменту саме через відсутність закону більше міф ніж правда. Імпічмент є дуже малоймовірним через необхідність підтримки кінцевого рішення ¾ народних депутатів від конституційного складу.

Фахівці сходяться на думці, що для його «воскресіння» необхідно внести зміни до Конституції і зменшити кількість необхідних голосів із 3/4 до 2/3, тобто із 338 до 300.

Зважаючи на велику кількість ґрунтовних зауважень до прийнятого Радою законопроекту про імпічмент і його низький вплив на суть проблеми складається думка, що він приймався здебільшого із популістичних, а не правових міркувань.