«Історія є історією, нам треба думати про майбутнє» – новий посол Польщі в Україні

Не так часто послом в Україні іноземні держави призначають дипломата, який щиро говорить про те, що ця країна для нього така ж важлива, як друг чи сестра.

Саме так про свій зв’язок з Україною говорить новопризначений посол Польщі в Україні Ян Пєкло. Його кандидатуру вже затвердила комісія у закордонних справах польського Сейму. Понад десять років свого життя цей польський публіцист та громадський діяч опікується розвитком польсько-українських відносин, зокрема,обіймаючи посаду виконавчого директора фундації польсько-української співпраці ПАУСІ.

Як журналіст, Ян Пєкло висвітлював війни на Балканах. Коли познайомився з українськими реаліями ще задовго до анексії Криму та війни на сході, побачив певні передумови для повторення балканських сценаріїв на українських теренах.

Чотири місяці тому в Україні презентували україномовний переклад його книги «Запах ангела». Події відбуваються в періодакцій на підтримку польської «Солідарності», війни на Балканах, теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Помаранчевої революції в Україні.

Нині автор «Запаху ангела» готується до нової для себе дипломатичної служби в Києві, хоча, зауважує, що публічноюкультурною дипломатією вже займається давно.

Громадське.Світ поспілкувалося з новопризначеним послом про пріоритети його майбутньої роботи, способи долати розчарування у двосторонніх відносинах і політику пам’яті, зокрема щодо Волинської трагедії.

Пане посол, могли б ви визначити три — чотири пріоритети своєї майбутньої роботи в Україні?

Перший пріоритет – це допомога Україні в процесі європейської інтеграції, допомога з імплементацією Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це не лише польський, а й глобальний європейський пріоритет.

Другий пріоритет – це передача польського досвіду в процесі трансформації системи, зокрема може йтися про децентралізацію. Польща має такий досвід. Я розумію, що в Україні цей процес відрізняється, але якась частина наших здобутків може бути актуальною для неї. Децентралізація також пов’язана з протидією корупції. Ці два процеси можуть відбуватися одночасно.

Досіви здебільшого співпрацювали з громадським сектором України, добре його знаєте. Втім, відтепер матимете справу з державною бюрократією, політиками, першими особами держави. Як ваш попередній досвід впливатиме на роботу в такому новому форматі, що з нього використаєте?

Я не думаю, що це буде для мене новим викликом. У нас у фундації ПАУСІ ми разом із чиновниками, представниками місцевих рад, політиками організували конференцію про НАТО, євроатлантичний вимір. Тобто у мене є досвід роботи з політиками, у мене багато друзів у політичній еліті України.

Я ще працював у комітеті громадянського суспільства програми «Східне партнерство». Я маю досвід співпраці з Європейською комісією, консультацій з екс-єврокомісаром з питань розширення Штефаном Фюле. Тобто я маю певний досвід політичної роботи на дипломатичній ниві.

Від польських та українських експертів можна чути, що в Польщі запановує розчарування надто повільним темпом змін в Україні. Що потрібно робити, аби не давати йому місце, навіть коли є об’єктивні передумови для цього, і зосереджуватися виключно на конструктиві, зміцнювати взаємну довіру?

Нам потрібно реалізовувати спільні проекти, наповнювати ідеї стратегічної співпраці конкретикою. Нам треба просто робити свою роботу. У Польщі живе мільйон українських громадян, які працюють у нашій країні, платять податки. Тобто можемо говорити про існування обмінів, тісних контактів між людьми: українці приїжджають до Польщі, поляки їдуть до України. Я думаю, що ми маємо шанс сьогодні створити нову якість нашої співпраці.

Мій батько народився в селі Пеняки на Львівщині. Він помер, він не хотів говорити про те, що там відбувалося. Я хотів приїхати туди, пізнати цю землю, зрозуміти її історію. Україна мені була потрібна, як сестра, як друг.

Як посол, як ви працюватимете з політикою пам’яті, з усім, що стосується найболючіших сторінок спільної польсько-української історії, зокрема Волинської трагедії?

Нам потрібно говорити з українською стороною. Є комісії істориків, є інститути національної пам’яті в Україні та Польщі. Вони мають спільно працювати. Треба оприлюднювати документи, опрацьовувати їх. А потім, можливо, буде те, що сталося між поляками та німцями. Я не думаю, що є якась страшна проблема з дослідженням теми Волині. Історія є історією. Нам треба думати про майбутнє. Корисно було б, якщо б, досліджуючи історію, ми налагоджували співпрацю з українцями в Україні.

Що особисто вас пов’язує з Україною, окрім професійної роботи? Відомо, що маєте українське коріння.

Мій батько народився в селі Пеняки на Львівщині. Він помер, він не хотів говорити про те, що там відбувалося. Я хотів приїхати туди, пізнати цю землю, зрозуміти її історію. Україна мені була потрібна, як сестра, як друг. І почав працювати разом з українцями над їхньою інтеграцією до Європи.