Трамп — не Ісус: Близький Схід, Україна та література очима ізраїльського письменника з українським корінням

Коли йому було 19 років, він брав участь у боях на Голанських висотах під час Шестиденної війни та був важко поранений. Згодом пішов у журналістику, а відтак став письменником. Нині його книжки стають бестселерами не лише на батьківщині, а й по всьому світу. Вони перекладені 20-ма мовами, зокрема й українською.

Громадське зустрілося з Меїром під час його першого візиту в Україну. Про те, якому досвіду нас учить війна, чому перенесення американського посольства до Єрусалиму — не настільки важливе і до чого тут Ісус, а також про що він би написав у книжці про Україну, письменник розповів Громадському.

Ви брали участь у Шестиденній війні і були там поранені. Розумію, що завжди важко говорити про цей досвід, та все ж хочеться почути: які уроки ми маємо засвоювати з війни? Адже вам відомо, що в Україні теж триває війна на сході.

Звісно, отримати поранення — це не найприємніший досвід. Я справді був дуже близько до смерті, і чітко це пам'ятаю. Але минуло вже 50 років, і тепер я в порядку. На мій погляд, той факт, що молоді люди отримують поранення та помирають, не можна випускати з уваги. Гадаю, політикам варто більше зважати на це.

Як відомо, в давній історії королі й самі виходили на поле битви, вдягали броню, шоломи, тримали мечі. Але чомусь згодом припинили робити це. Думаю, це звичай, який варто відновити. Імовірно, коли вони теж будуть у небезпеці, то сприйматимуть війну інакше.

Говорячи про війни та конфлікти, не можна не звернутися до питання Палестини. Що б ви могли сказати про шанси на мир? Коли ізраїльтяни і палестинці почнуть жити в злагоді?

Це займе більше часу, ніж ми собі уявляємо. Історично це відносно молодий конфлікт. Узяти Європу: від початку завоювань і до кінця Другої світової, Європа постійно перебувала в певною мірою стані війни протягом тисячі років.

Меїр Шалєв, ізраїльський письменник Фото: Громадське

Але в моєму регіоні йдеться не лише про політичний або територіальний, але й про конфлікт з релігійним підґрунтям. Бо я живу на Terra Santa — святій землі, яку люди вважають такою, адже Бог заповідав її нашим пращурам. Це ірраціональний конфлікт, його не розв'язати прямо завтра.

Чи допомогла вам журналістика в літературі? Чи вплинула на творчість?

Можливо, хіба в тому сенсі, що я досі пам'ятаю, як у молодості працював асистентом з пошуку інформації для документальних фільмів та програм. Я розумію, як якісне дослідження може допомогти, коли ти працюєш над документалістикою або запрошуєш людей до студії.

Цим самим я займаюся і для написання романів, якщо хочу описати життя, скажімо, пекаря або людини, яка розводить домашніх голубів. Я згадую реальних людей — героїв моїх книжок. Ти повинен дізнатися щось про них. Тому я виходжу з дому, зустрічаюся з людьми, які роблять ту чи іншу роботу, спілкуюся з ними, спостерігаю, що вони роблять. І намагаюся дати достовірний опис цієї роботи чи фаху.

Я також досліджую певне історичне підґрунтя, адже мої історії оповідають не лише про наш час, а й про минуле. Я люблю читати й створювати такий літературний матеріал, який є достовірним. Щоб читач сказав: автор знає напевне, про що пише.

Тож ви просто базуєтеся на реальних фактах. ​

Історія завжди вигадана. Я беру історії лише зі своєї уяви. Наприклад, один з моїх героїв був каменярем. Давно, коли не існувало заводів, які виробляли кам'яні блоки, був чоловік, який сидів на землі із зубилом та молотком, працюючи цілий день. Ця робота вимагає особливої кваліфікації: є різноманітні види зубил і молотків, різні види каміння.

Я знайшов двох старих каменярів — одного з Палестини, іншого — єврея з Ізраїлю. Я сидів з ними, спостерігаючи, як вони працюють, а потім описав це в романі. Сподіваюся, якщо каменяр прочитає мою книжку, він скаже: а він таки знається на тому, що пише!

Це дуже важливо. Я припустився помилки в першому романі, вона стосувалася правильного кольору конкретного трактора. Я написав, що побачив жовтий трактор марки International — це американська фірма тракторів, призначених для сільського господарства.

Я отримав 70 листів від старих фермерів, які казали, що вони більше мене не читатимуть, бо я несерйозний письменник. І що трактор марки International може бути лише червоним. І ніколи не буває жовтим. Навіть сьогодні, коли цю книжку перекладають на іноземну мову, я надсилаю листа перекладачеві, в якому зазначаю: «будь ласка, змініть колір трактора на сторінці 172 — з жовтого на червоний».

Меїр Шалєв, ізраїльський письменник Фото: Громадське

Текст повинен бути змістовним і впливати на читача. Навіть якщо ти описуєш надприродні явища. В одній з моїх книжок героєм мав тісну дружбу з волом. Часом він брав цього вола на плечі та ходив з ним селом, знайомив із ним сусідів. Будь-яка нормальна людина, прочитавши це, скаже: агов, це що таке? Але це не помилка.

Кожен письменник має право використовувати уяву. Отже, я не маю права помилитися в кольорі трактора, але я можу описувати людину, яка тягає на плечах вола.

Які паралелі мають ваші книжки з реальним життям? Література віддзеркалює суспільне життя, політичну ситуацію тощо. А як це роблять ваші книжки?

Це все підґрунтя, це облаштування моєї сцени. Історії самі по собі — це історії про традиційні речі в літературі. Це те, про що письменники пишуть останні тисячі років: любов, пам'ять, стосунки між двома братами, про чоловіка, який не може порозумітися з  дружиною, стосунки дітей з батьками, або про чоловіка, який повертається після тридцяти років блукань невідомо де. Це основні теми.

А політика там — це контекст. Писати романи про політику — це не моя мета. Про політику я можу написати в газету. Я не люблю писати повчальні, моралістичні романи: я не політик, не священик у церкві, не рабин. Я не маю на меті зробити з вас кращу людину. Я лише хочу, щоб ви прочитали найкращу історію, яку я здатен написати.

Повернімося до журналістики. Ми читаємо про Ізраїль та Палестину здебільшого в західних медіа. А що відбувається в ізраїльських ЗМІ? Про що вони пишуть?

Я пишу час від часу про те, що ви згадали: конфлікт з нашими сусідами. Але крім цього і про систему освіти в Ізраїлі, і про співвідношення релігійного та світського в політиці, адже релігійні особи теж мають сильний політичний вплив в Ізраїлі, і це дуже погано. Я пишу і про власний сад диких квітів. У мене є книжка про це.

Наскільки я знаю, місто Єрусалим фігурує у ваших книжках і ви часто описуєте його в темних тонах. Чи змінилося щось після того, як Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю?

Трамп — це незначна постать в історії Єрусалима. Якщо ви змагаєтеся з головними особами історії Єрусалима, значить, ви змагаєтеся з королем Давидом, Ісусом, Річардом Левове Серце, Салах ад-Діном. Це значніші особистості, ніж Трамп. Їхній вплив відчувається в Єрусалимі навіть сьогодні.

Я не вважаю, що переміщення американського посольства до Єрусалима — це аж настільки важливо. Воно не стане святим місцем, паломники не прийдуть до американського посольства, вони продовжать ходити до стіни Плачу, до Храмової гори, до Храму Гробу Господнього, куди приходять люди з усього світу.

До слова, ваш великий письменник Микола Гоголь здійснив паломництво до Єрусалима, і коли повернувся, спалив другий том «Мертвих душ», що свідчить, який небезпечний і потужний Єрусалим. Тож, я гадаю, що цим містом керує його пам'ять та історія, і воно не надто цікавиться, що відбувається нині на його території.

Ви маєте російське коріння. Як часто буваєте в Росії і які зв'язки з людьми там, зокрема зі своїми родичами, підтримуєте?

Насправді, я маю коріння і в Україні. Батьки моєї матері походили з України початку 20 століття. Мій дідусь з маленького містечка під назвою Макарів Київської області, моя бабуся — із села Рокитне. Тож маленьким я часто куштував оселедці та український борщ — та я й досі дуже сильно його люблю. За годину після того, як я приземлився в Україні, я вже поїхав до ресторану, де куштував таку ж їжу, як готувала моя бабуся.

А мій інший дідусь походив із Санкт-Петербурга, інша бабуся — з Варшави. А мої батьки вже народилися в Ізраїлі, тому ми не говоримо ні українською, ні російською. Але маємо щось питомо українське та російське в родині: ми дуже емоційні, часом надміру романтичні — і це відображається і в моїх книжках. Я люблю писати любовні історії більше за життя.

Це ваш перший приїзд в Україну. Чому ви не приїжджали раніше?

Останні 20 або 30 років, коли мене почали перекладати і друкувати по всьому світу, мені часто доводилося приїздити до видавництв. І тепер маю приїхати для публікації моєї книжки, яка англійською та українською має назву «Моя російська бабуся та її американський пилосос». Тому я не мав достатньо часу, щоб подорожувати просто задля задоволення, як це було раніше.

А тепер я побачив Україну з літака, і подумав, що було б доброю ідеєю — здійснити подорож з Києва до Одеси і відновити родовід мого діда. Коли йому було 17 років, він утік від батьків і вирушив пішки з Макарова до Одеси, а звідти — до Стамбула та Яффи в Палестині. Можливо, я наслідуватиму свого діда — щоправда, не пішки.

Можливо, ця ідея втілиться в книжку?

Я гадаю, так. Це хороша ідея. У вас є потенціал!

Як ви гадаєте, чому ви такий популярний в Ізраїлі? Які послання ви вкладаєте у ваші книжки, що вони так подобаються людям?

Я гадаю, що саме те, що я не намагаюся вкласти якісь послання у свої книжки, і подобається читачам. Знову-таки: я не люблю повчати людей і не вважаю це своєю роботою. Такі письменники є. Але письменники — це люди, які знають, як треба писати, і вони не обов'язково повинні бути розумнішими або більш моралістичними, ніж будь-яка інша людина. Отже, я не хочу повчати читача, я хочу, щоб він просто насолодився твором мистецтва, як і будь-яким іншим — образотворчим або музичним.