🎧 Канцерофобія в Україні: як захистити пацієнтів від хейтерства, а здоровим не боятися обстежень / подкаст hromadske

Що призводить до онкофобії? Як через необізнаність родичів, знайомих і колег пацієнти стають жертвами цькування і втрачають право на повноцінне соціальне життя? Чому українці так не люблять регулярно обстежуватись і як переконати близьку людину частіше ходити до лікарів?

Про це Яна говорить із засновницею спільноти онкоодужуючих Cancel\R Інесою Матюшенко і Юлією Балан, а також з онкопсихологинею Ією Слабінською.

Слухайте в Apple Podcasts та SoundCloud.

Головні причини виникнення онкофобій в Україні:

• Незнання і погана поінформованість про причини виникнення раку і його природу. У світі розрізняють понад 200 видів онкологічних захворювань, протоколи лікування і прогноз у кожному випадку різний, проте в Україні, як і раніше, слово «рак» асоціюється зі смертельним діагнозом.
• Негативний досвід у сім'ї, страх генетичної схильності до хвороби.
• Неправильна постановка діагнозу. Нерідко у лікарів загальної практики при зверненні пацієнта не з'являється онконастороженості, а хвороба прогресує, і виявляють її на пізніх стадіях.
• Відсутність позитивних прикладів, які показують, що найпоширеніші види раку в сучасному світі добре лікуються.
• Страх почути діагноз «рак» при будь-якому нездужанні. Є категорія людей, котрі обстежуються регулярно, але у них є фобія, що проблеми зі здоров'ям пов'язані з онкологією.
• Страх почути діагноз «рак» і, як наслідок, відмова від обстежень.
• Відсутність гарантії, що після постановки діагнозу пацієнт отримає адекватне лікування.
• Страх бути фінансово неспроможним при виявленні онкологічного захворювання, оскільки в країні немає державної програми страхової медицини, яка могла б захистити пацієнта і допомогти оплатити лікування частково чи повністю.
• Сором за те, що доводиться просити гроші на лікування. Часто це також призводить до того, що діагноз приховують від оточення, хоча фінансова і моральна підтримка може стати величезною допомогою, а канцерофобія — нашкодити пацієнту, який чує зусібіч, нібито рак невиліковний.
• Нерозуміння того, що не всі види лікування призводять до облисіння і виснаження організму. Суспільство не звикло до того, що онкопацієнт може і хоче мати гарний вигляд, а його/її активне соціальне життя нерідко викликає осуд і підозру, що пацієнт обманює навколишніх.
• Самостигматизація пацієнтів, які миряться зі стереотипами суспільства навколо діагнозу «рак» та ізолюють себе від соціуму.
• Страх рецидиву в пацієнтів у ремісії. Чим молодша людина, тим, як правило, цей страх більший.