Коли влада перестає бути владою
18 лютого 2014 року під час сутичок в урядовому кварталі на Кріпосний провулок на великій швидкості в’їхала вантажівка «ГАЗ». Водій скерував автівку у стрій «Беркуту» та ВВ, втім від його дій загинув лише мітингувальник, сотник івано-франківської сотні Сергій Дідич. Водія, Леоніда Бібіка, також мітингувальника, суд звільнив від кримінальної відповідальності за так званим законом «про амністію». Саме цей епізод та проблематику закону досліджує другий фільм Ангеліни Карякіної та Анастасії Станко з циклу «Слідами революції», «Амністія».
Як би у суспільстві поставилися до цього випадку, якщо Леонід Бібік збив силовика? Чому у його випадку застосовано саме цей закон? Яку роль у тих подіях на Кріпосному відіграли бійці «Беркуту»? Та чим для України на Мінських перемовинах може обернутися закон «про амністію»?
hromadske.tv запросило до дискусії героїв стрічки, журналістів та правозахисників. Модератором дискусії виступив журналіст та ведучий Андрій Куликов.
Галина Дідич, дружина загиблого Сергія Дідича, активістка Майдану:
«Ці події у фільмі — надзвичайно маленький епізод того, що відбулося на Кріпосному. Я би хотіла сказати те, чого цей фільм не відображає. Ми прожили з Сергієм 20 років, я знала Сергія і знала — там, де він був, усе було адекватно. Це була людина надзвичайної відповідальності і те, чим він займався все життя, це доводить. Коли я після похорону повернулася до Києва, зіткнулася із тим, що слідство йде по шляху «мітингувальник збив мітингувальника» і все. Для мене це був шок. У справі були свідки, які фальшиво свідчили. Ми у свою чергу продовжували шукати свідчення, знайшли фото. Ми вже розуміли, що ключовим моментом було те, що Сергій потрапив у полон до «Беркуту».
Стас Козлюк, журналіст «Українського тижня»:
«Склалося непереборне враження, що в суспільстві після цих подій все розділилося на чорне і біле. Я даю 100-відсоткову гарантію — якби ця машина наїхала на силовиків, то в суспільстві було б менше претензій до Леоніда Бібіка»
Євгенія Закревська, авокатка Галини Дідич:
«Навіть у ситуації, коли влада перестає бути владою і виконувати ті функції, заради яких вона наділена недоторканістю, коли дії проти неї можуть бути дикриміналізовані — навіть така ситуація не позбавляє нас права як такого. Це не значить, що немає закону. І те, що стається між самими протестувальниками охоплюється Кримінальним кодексом»
Вадим Васильєв, адвокат Леоніда Бібіка:
«У законі немає таких страшних статей як вбивство чи згвалтування, тому я б не сказав, що він так огульно звільняє всіх від будь-яких злочинів. Бібіка звинувачують, що він пішов не тим шляхом. Але він визнав свою вину повністю. А я як адвокат використовував найбільш ефективні інструменти для його захисту»
Сергій Горбатюк, начальник Головного слідчого управління ГПУ:
«Тільки повноцінне розслідування має дати відповіді на питання, які цікавлять суспільство: хто винен і яку відповідальність має нести за те, що сталося. А найбільший недолік у тому, що цей закон забороняє розслідування більшості злочинів, вчинених під час Майдану»
Петро Шуклінов, журналіст «LIGA.net»:
«Фільм змушує переосмислити деякі речі, які сприймалися як позитивні. Тепер розумію, що майже все, що ухвалювала тоді Верхвона Рада призводило лише до пролиття крові. Можливо, якби не цей закон, зараз рівень справедливості, яка мала б настати за результатами розслідувань, був би вищим»
Дмитро Мазурок, юрист Гельсинської спілки з прав людини:
«Особливо в аспекті Мінського процесу, хотілося б згадати про досвід Боснії і Герцоговини. Вони пройшли дуже складний етап війни і напруга соціальна була настільки висока, що був застосований так званий механізм перехідного правосуддя. Коли були створені спеціальні суди для того, щоби зняти питання, які виникли під час цієї війни. Кримінальний кодекс дозволяє відтерміновувати застосування обвинувального вироку — у вас є, скажімо, рік, упродовж якого можна вигадати такий ефективний механізм, на який лише здатна фантазія депутатів»
Олександра Матвійчук, координаторка «Євромайдан SOS»:
«Пункт про так звану амністію на Мінських переговорах над нами як Дамоклів меч. У неформальних розмовах від країн, які беруть участь у переговорах в нормандському форматі чуємо про необхідність виконання всіх вимог, і коли я напряму питаю, чи хочуть, щоб ми амністували воєнних злочинців, отримую ухильні відповіді. Для мене це є тривожним сигналом»
Марія Томак, активістка «Центру громадянських свобод»:
«Говорячи про небезпеку амністії як свого роду безкарності, яка, можливо, над нами нависає — це до певної міри вже відбувається на сході України, на звільнених територіях. Було дуже багато розмов, що звільнені території стануть вітриною для всєї країни. Але безкарність стосується якраз тих злочинів, які відбувалися, коли ці території були під контролем незаконних збройних формувань»